Даґмар Гохова: сто років від народження фотографки, яка бачила правду чорно-білою
Даґмар Гохова (1926—2012) належала до найвиразніших особистостей чеської гуманістичної фотографії. Її знімки дітей, старших людей та історичних зламів 20-го століття до сьогодні вражають своєю спонтанністю і глибокою людяністю. Її чорно-білий світ залишається одним із найправдивіших відображень чеського суспільства минулого століття.
Гохова виростала в Празі і ще дитиною з захопленням спостерігала за людьми навколо себе — їхніми жестами, рухами, дрібними звичками. Це відчуття деталі вона пізніше розвинула в Державній графічній школі. Саме там народилася її любов на все життя до природного світла і її опір штучному освітленню.
Її найвідомішою темою стали діти. Вона гуляла празькими околицями, двориками, майданчиками й парками розваг, щоб зафіксувати світ випалих молочних зубів, непідтягнутих панчох, беретиків і трикотажних штанців.
І йшлося не про те, щоб розчулити глядача — йшлося про автентичність, про те, як діти насправді живуть, сміються, б’ються, мріють. Серія «Десять, двадцять, тридцять, уже йду» (чеська лічилка при грі в піжмурки), видана 1994 року, стала самобутнім документом про 50-і й 60-і роки в Чехословаччині.
Так само чуйно вона могла показати й протилежний полюс життя. Вона фотографувала старших людей, колишніх легіонерів, мешканців старечих домів чи закладів соціального догляду. І її знімки ніколи не були сентиментальні — вони були правдиві, повні співчуття і глибоко людяні.
Гохова була не тільки спостерігачкою за щоденним життям, а й свідком визначальних моментів чеської історії. Вона вловила атмосферу Празької весни 1968 року, «нормалізації», що придушила Празьку весну, і ейфорію листопада 1989 року. Вона відвідувала клуб «Аврора», де народжувався Громадянський форум — головний рушій Оксамитової революції, і її фотографії тих часів належать до найживіших свідчень днів і тижнів суспільно-політичного зламу.
Значну частину її творчості складають портрети письменників та інтелектуалів — Йозефа Вахала, Богуслава Рейнека, Ярослава Сайферта, Яхима Топола чи Яна Паточки. Їй вдалося показати не лише їхні обличчя, а й стосунки чи тонкі нюанси особистості. «Важливо мати тему, — казала вона. — Якщо ви її маєте, ви можете відкривати і творити світ».
Фотографування завело її й далеко за кордон. У 60-х роках вона відвідала Радянський Союз і В’єтнам, звідки привезла захопливі знімки життя тамтешніх вулиць.
Даґмар Гохова виставляла свої фотографії і вдома, і за кордоном, її твори є в колекціях Художньо-промислового музею і Національної галереї. 1990 року вона ненадовго пірнула в політику, обрана від Громадянського форуму до Чеської національної ради — чеської частини тодішнього чехословацького парламенту — і два роки була депутаткою. За надзвичайні художні досягнення була нагороджена високою державною нагородою — медаллю «За заслуги».
Мистецтвознавець Владімір Бірґус написав про неї: «Знімки Даґмар Гохової часто скомпоновані не за правилами, не сяють технікою, але вони неймовірно спонтанні і фіксують типовий вигляд звичайного життя». Саме ця спонтанність, чуйність і здатність бути «в правильному місці в правильний момент» робить із неї одну з найважливіших майстринь чеської фотографії 20-го століття.
