«У зв’язку з цим багато чехів недолюблює українців»: співачка, яка не може собі дозволити мріяти
Українська естрадно-оперна співачка Наталія Гуцул виступає в Чехії під псевдонімом Гуцулка. Отримавши освіту в Україні, вона з нуля почала будувати кар’єру співачки в Чехії. Лише на сьомий рік свого життя в Чехії артистка провела перший сольний концерт, який зібрав повну залу театру Divadlo Na Maninách.
— Розкажіть про свій співочий шлях у Чехії. Наскільки складно було починати тут все з нуля?
— Це як чистий аркуш, який ти повинна почати заповнювати. Це було надзвичайно складно. Враховуючи, що я приїхала в дуже важкий рік, навіть подумати не могла, що це так складеться. Це був 2019-й, і я залишила абсолютно все. Я вчилася у Львові і мала вступати на магістратуру. Життя, в принципі, добре йшло. Я мала свій колектив, мала багато замовлень. Все було налагоджено. Але у зв’язку з тим, що, на жаль, Україна не дуже гарно фінансово оцінює співаків, я зрозуміла, що це буде складно. Тому що у маленькому містечку в нас, на Закарпатті, немає таких великих можливостей з оперним театром. Це максимум філармонія. А переїжджати у Львів — складно.
— До Львова складно, а за кордон до Чехії не складно?
— Ви розумієте, в Чехії навіть прості робітники отримують більше, ніж у нас кваліфіковані спеціалісти, на жаль. І я кажу чоловікові: треба десь їхати в Європу, закінчувати там магістратуру, бо з європейським дипломом, можливо, я буду більше цінуватися. І ми ось так просто все своє життя запхали в машину і приїхали в чужу країну, де немає нікого, ніякої підтримки, ніяких родичів, абсолютно нічого. Ти не знаєш мову, ти не маєш документів. І ми самі, без будь-якої допомоги, просто з перекладачем в телефоні, добивалися, оббивали пороги Міністерства внутрішніх справ, різних урядових організацій, де треба було робити собі страховку. І ми цього добилися самі вдвох, нікого не маючи тут в Чехії. В Чехії є батьки, але вони далеко, вони в Пардубицях живуть. Крім того, вони вже мають і «тривалий побит». Тобто в нас зовсім інша ситуація була з чоловіком з документами. Ми в Прагу приїхали, в великий мегаполіс, але ми нікого не слухали, хоча всі казали: це нереально, це ж ви собі придумали — отримати якісь документи легальні. Тож і час не такий, як зараз. Ти прийшов, і тобі все держава на блюдечку. Але, читаючи закони, а нікого не слухаючи сторонніх, тому що люди кажуть — це нереально, — ти береш, читаєш закон і розумієш, що це реально. Просто треба йти, йти і пробувати.
— Чому саме Чехія? Чому така наполегливість саме тут? Хтось зі співачок, співаків подобався? Чи конкурси якісь їхні?
— Тому що дуже багато закарпатців тут. Завжди Чехія — це ніби друга Україна була. Всі тут, всі близькі, всі знайомі. Не було своїх рідних, але знала, що багато знайомих.
— Але коло спілкування було?
— Так. І крім того, мова чеська. І я коли приїхала, мені було легко, я половину слів розуміла. Тому що вони подібні до закарпатських.
— Стосовно навчання: що змінила магістратура в Чехії?
— Я ж приїхала в 2019 році. Знайшла собі академію, AMU (музична академія), і знайшла собі вчителя. Прийшла на прослуховування, кажуть: все супер, у вас є всі шанси, треба готуватися до вступу. І все, я почала готуватися. І тут січень, пандемія. Все. І вони кажуть: вибачте, ми приймати цього року вокалістів не будемо, тому що вокалісти поширюють інфекцію, приймаємо тільки інструменталістів. А всі вокалісти мають бути в масках. А в масках як ти будеш співати? Якщо чесно, це було дуже складно, тому що всі плани перекреслилися в одну секунду. Але потім потихеньку, десь під весну, почало вже все адаптуватися, почали відкриватися ресторани, і я почала оббивати пороги всіх ресторанів.
— З яким запитом? Співати?
— Співати, просто по вечорах, щоб якісь гроші заробляти. І потроху — один івент, другий івент, мене почули.
— Консерваторія, а потім виступи в ресторанах — як поєднується?
— Якщо хочеш, поєднуєш. Через пандемію консерваторії не сталося, тому я почала співати на івентах.
— Але ж база консерваторська?
— Так, я потім знайшла собі вчителя на “Česko Slovensko má talent”, куди поїхала.
— Це який рік?
— Це одразу у 2019 році. Поки була пандемія, чоловік мене тишком-нишком записав на цей кастинг і відправив мої демо-записи. Без мого відома, без мого дозволу. Бо я не дуже люблю брати участь в таких конкурсах, тим більше наслухалась від своїх колег в Україні, що це завжди складно, це за гроші, вони тебе зневажають.
— А в Україні брали участь?
— Не було ніколи.
— Ніколи? У жодному конкурсі?
— У багатьох конкурсах брала участь, але не була на телевізійних. У звичайних був класний досвід, але на телевізійних не було, і тут не хотіла йти — він мене записав. Я коли туди приїхала, у мене повністю уявлення про кастинги змінилося. Мене прийняли, не знаю, чи всіх так, але мене прийняли як зірку. І я заспівала, я отримала чотири «так», відразу. І мала би пройти далі, але пандемія повернулася, і вони вирішили швиденько закрити шоу, і в фінал допустили своїх місцевих співаків, яких знали чехи, їх підтримували, і все.
— Взагалі, а що в Чехії відбувається з музичною індустрією?
— Якщо чесно, то українська нація дуже талановита. Музика в нас розвинута, в нас виконавці прекрасні. Не можу це сказати про чеських виконавців. Вони стараються, вони щось співають, але навіть якщо подивитися на «Євробачення», то Україна завжди показує рівень. Україна – це рівень. Чехи, як на мене, не дотягують. Але є в них хороші виконавці. Але все ж таки я українка від кісточок мозку, тому я пропагую своє. Будучи навіть тут, в Чехії, я співаю українською, співаю чеською. Чехи задоволені, вони захваті.
— Ви бачите, як в Чехії після 2022 року вибудовується українська музична індустрія?
— Вона класно йде, тому що дуже багато наших людей тут. Вони реалізуються, вони співають по різних пабах, по різних закладах, співають на вулиці. Де не підеш на Вацлавак, чуєш завжди — щось лунає українське.
— Але, напевно, музиканти не про те мріють, щоб співати на Вацлаваку чи десь у пабах. Гадаю, що мріють стати зірками.
— Однозначно, що ні. В кожного свої бажання та цінності. Я не мріяла стати зіркою, бо не могла собі цього дозволити.
— Дозволити мріяти?
— Так, не могла собі дозволити. Я просто вважала, що вже запізно, просто дуже об’єктивно мислю. Дивлюсь на ситуацію і бачу, наскільки зараз молодь талановита.
— Мені здається, що ви трохи лукавите, коли кажете, що не хочете бути зіркою.
— Не те, що не хочу.
— Ви рухаєтесь у цьому напрямку, нещодавно відіграли концерт у театрі Divadlo Na Maninách. Серед відгуків: театр ніколи не бачив стільки квітів. А ще ви презентували новий дует з донькою. Розкажіть про нього і взагалі про концерти тут. Наскільки складно їх організовувати?
— Чому я кажу: ніколи про це не мріяла? Тому що ти живеш, працюєш, завжди ти думаєш, що ти недостатній. Багато талановитих виконавців. Роки йдуть. Мені не 20, але коли ти потрапляєш в середовище класних людей, які тебе підтримують, то ця мрія здійснюється, просто ти не можеш повірити, що це може бути справді так, це може статися зі мною. Я ніколи собі не дозволяла про це мріяти, тому що це складно. Зібрати зал — це складно. Зібрати в Чехії людей — це складно, будучи невідомою, будучи просто співачкою на весіллях. Коли в тебе вже якесь ім’я, і ти вже там в Україні співав, тебе знали, то ти приїжджаєш, люди до тебе прийдуть. А я ж тут 7 років і не почала будувати кар’єру співачки в Україні, а тут себе реалізовую як співачка. І проєкт «Гуцулка» з авторськими піснями існує буквально рік. Це дуже мало. Люди роками до цього йдуть, вони 10 років пишуть пісні, а потім на це наважуються. А ми з подругою сходили на Фіїнку.
— Вона надихнула?
— Ми слухаємо Фіїнку, і подруга дивиться на мене і каже: «А чому ти там не стоїш? Чому ти не даєш свій концерт?». Кажу: «Я? Я свій концерт?». Я це повз вуха пропустила, але закралася вже така думка: а що, справді? А можна би спробувати? Але не наважилася б. Забракло б сміливості. Для того, щоб вийти на сцену і себе показати, треба мати сміливість. І треба підтримку. Неймовірну підтримку треба від людей, які тебе оточують. І це не про рідних, тому що рідні тебе і так люблять, а коли тебе чужі люди підтримують, це зовсім інше. Це коли просто зі сторони чужа абсолютно тобі людина, як в моєму випадку подруга. Ми зблизилися зовсім недавно. І через тиждень вона мені каже: робимо анонс. Я вже дзвонила, театр забронювала, треба вибрати дату. Я казала це і на сцені: якби не Настя Бабина, то цього концерту, можливо, б і не було. Бо я б, можливо, не набралася тої сміливості.
— Інколи поруч повинна опинитися людина, яка зробить цей крок?
— Так.
— А хто відвідав концерт? Були чехи чи переважно українці?
— Українці були.
— А чехи були взагалі
— Були колеги чехи, з якими я працювала. І був мій майстер. Він бразилець і соліст Національного театру.
— Взагалі є зараз попит на українську культуру серед чехів? Є в них бажання слухати українських пісень? Дізнаватися про українських виконавців?
— З тими людьми, з якими я спілкуюся, то я їм імпоную. І вони деякі пісні мої навіть слухають. Звичайно, що це така делікатна тема. Тому що, на жаль, не всі добре тут поводяться. У зв’язку з цим багато чехів недолюблюють українців. Якби була ця повага, що я вже тут сім років, вже маю trvalý pobyt, але я завжди з повагою ставлюся, де би я не була. Я розумію, що я не вдома. На жаль, не всі так роблять. І у зв’язку з цим, так, виникає таке ставлення, що, може, вони і слухали б, бо українці ж співочі, талановиті, — але через це йде якась ненависть, агресія. І не дозволяє їм полюбити нашу культуру. Хоча я веду весілля інколи, і в мене бувають дуже часто чеські гості. І я завжди підходжу, я з ними спілкуюся, кажу: розкажіть, як вам весілля, як вам атмосфера? Українське весілля і чеське — це ж просто дві різні планети, розумієте. І вони кажуть, що в захваті.
— У вашому репертуарі з’явилася дуже сімейна пісня, яку ви записали разом із донькою. Донька взагалі хотіла цього, чи це мама змусила?
— Це той момент, коли у Бога свої плани. Кажуть, що передається талант через покоління. Але тут не так. Вона просто успадкувала настільки від мене генетику, тому що в мене в родині взагалі ніхто не співав ніколи. А дочка просто взяла все. От всі думають, що я з нею займаюся музикою, муштрую, знаєте, вдома. Ніколи. Вона настільки сама цим живе. Заспівати з нею на концерті я дуже хотіла. Я горіла цим. Просто не могла зрозуміти, як це має бути завжди. Я зрозуміла, що це має бути розмова доньки і мами. І так швидко ця пісня народилася. І я рада, що люди кайфують від неї.
– Авторські пісні чеською є у вашому репертуарі?
– Будуть.
