Чехія допомагає повернути депортованих до Росії українських дітей

У Празі за підтримки посольства України в Чехії відбулася дискусія про долю викрадених Росією українських дітей та реальність, із якою вони стикаються, і шляхи їхнього повернення. Катерина Рашевська — захисниця прав дітей, докторка наук із міжнародного права, юридична експертка Регіонального центру з прав людини á відповіла українській редакції Radio Prague International на декілька запитань.

— Днями в Празі відбулася дискусія про реальність викрадених Росією українських дітей. Якою ця реальність є зараз, і наскільки дієвими є такі дискусії за кордоном?

— Відомо, що ми перебуваємо на етапі так званого «мирного процесу», що не менше зусиль робиться у напрямку досягнення справедливого і довготривалого миру. І розуміємо, що питання повернення викрадених українських дітей є одне зі стрижневих, що фігурує в так званому гуманітарному вимірі цих дискусій. І розуміємо, що це чи не єдине питання на сьогодні, де між Україною та Російською Федерацією відбуваються бодай якісь контакти задля для того, аби досягнути покращення ситуації з нашими найменшими постраждалими українцями. Дуже важливо, що під час цієї дискусії ми розширили фокус із виключно викрадених українських діток до дітей, які зазнають мілітаризації, перевиховання, русифікації на окупованих територіях. Що стосується реальності, в якій перебувають українські діти сьогодні, ми бачимо значне пожвавлення зусиль щодо перетворення наших українських дітей на так званих російських патріотів. Бачимо, наскільки багато Росія інвестує, зокрема, у перепрофілювання так званих російських ветеранів «СВО». Такі люди інтегруються до шкільного процесу, до навчального процесу, щоб бути прикладом для наслідування нашими українськими дітьми. Таких людей на сьогодні вже близько тисячі, і ця цифра потроїлася лише протягом 2025 року. Ми бачимо шалені кошти, це близько одного мільярда доларів в еквіваленті, які Російська Федерація інвестує на діяльність так званих військово-патріотичних рухів та центрів задля того, щоб діти не лише були практично і технічно підковані до ведення бойових дій, а щоб вони були ментально готові йти і воювати за чужу для них державу як за власну батьківщину, чинити злочини проти своїх власних співгромадян, що є насправді дуже страшною тенденцією, особливо зважаючи на невтішні прогнози від багатьох незалежних аналітичних центрів, у яких вказано, що до 2027 року Російська Федерація не лише буде мати спроможність вести бойові дії в Україні, але й наважиться на невелику авантюру проти котроїсь із держав НАТО, ймовірно, проти однієї з держав Балтійського регіону.

— Чи допомагають такі дискусії в пошуку шляхів повернення українських дітей?

— Самі дискусії нікого не повертають, повертають дітей конкретні організації, конкретні люди, які, подекуди ризикуючи власним життям, допомагають організовувати щоразу ці нові і нові операції для того, аби дітей возз’єднати з їхніми кровними родинами. Так, ми знаємо про посередницькі зусилля першої леді Меланії Трамп, знаємо про роль Катару, у минулому Ватикану, про певні прагнення з боку Південної Африки, але переважна більшість із 2100 українських дітей, які вже на сьогодні повернулися на підконтрольну Києву територію — це все титанічна робота українських неурядових організацій у співпраці із компетентними органами влади. Тому дискусії допомагають тримати увагу, дискусії допомагають чинити тиск на державу-агресора, змінюючи її поведінку, дискусії допомагають створити середовище, сприятливе для діяльності незалежних органів у структурі правосуддя для українських дітей, зокрема Міжнародного кримінального суду, інституцій системи ООН, таких, як Незалежна комісія ООН з розслідування. Дискусії, до речі, також допомагають знаходити кошти, аби повернення стало можливим, тому що воно не безкоштовне, за нього хтось має платити, і, на жаль, на сьогодні за нього не платить Російська Федерація, а платимо ми. Але вочевидь дискусії мають бути конвертовані в конкретні дії.

— На сьогоднішній день скільки, за офіційними даними, Росія викрала українських дітей, і якою ця цифра є за неофіційними підрахунками?

— За офіційними даними, які надає Міністерство юстиції України, на сьогодні зареєстровано понад 20 500 випадків протиправної депортації та примусового переміщення українських дітей. Але процес встановлення відомостей триває. Так само, як я вже казала, триває і прихована депортація українських дітей на територію Росії. Самі росіяни згадували набагато більшу цифру. Це було понад 700 тисяч українських дітей, які потім перетнули кордон Росії після 2022 року. Але ми пам’ятаємо, що і до вторгнення з 2014 року росіяни передають українських дітей на усиновлення у родини власних громадян, що супроводжується їхнім вивезенням на територію суб’єктів Російської Федерації, тому цифра може бути потенційно більшою. І розуміємо, що нам ще багато роботи потрібно зробити для того, аби встановити, скільки дітей справді було викрадено. І це потрібно зробити як з метою повернення таких дітей, так і з метою притягнення цих осіб до відповідальності. Але і також, щоб забезпечити постраждалим одне із основоположних прав, яке в них є: право знати про своє походження. Тому що я впевнена, що потенційно навіть ті діти, які будуть виховані як росіяни, все одно рано чи пізно почнуть сумніватися в тому, що з ними могло трапитися. І в такому випадку Україна має бути готовою, і ми маємо бути готовими до того, що такі люди рано чи пізно можуть опинитися в ситуації, як ті діти, які постраждали від викрадення під час Другої світової війни з боку нацистської Німеччини.

— Менш ніж тиждень тому стало відомо, що Державний департамент США запускає нову програму для порятунку українських дітей, яких викрала Росія. Розмір підтримки складе 25 мільйонів доларів. Чи існують схожі програми у Чехії?

— Так, справді, і ми вже перебуваємо не лише на етапі анонсування самої допомоги, але і на етапі анонсування проєктної пропозиції, в тому числі і для українських неурядових організацій, які можуть стати потенційними такими грантоотримувачами для реалізації їхніх ініціатив. Наскільки мені відомо, програма підтримки буде мати два компоненти. Перше — це ідентифікація та відслідковування місць перебування українських дітей, яких викрали росіяни. І другий компонент стосується повернення дітей, їхньої психосоціальної адаптації та реінтеграції. Зокрема, під реінтеграцією також розуміється надання кваліфікованої правової допомоги для цих дітей, аби відновити для них справедливість. Тут і наша організація — Регіональний центр прав людини — може відіграти дуже значущу роль, бо ми безперервно протягом чотирьох років лише повномасштабного вторгнення і ще задовго до того документуємо злочини проти українських дітей, звертаємося до інституцій системи Організації Об’єднаних Націй, до Міжнародного кримінального суду, аби жоден із таких злочинів не залишився непокараним.

— Яким є вплив Чехії на повернення в Україну насильно вивезених Росією українських дітей?

— Не все вимірюється грошима, і хоча гроші неймовірно важливі, але той рівень підтримки, і політичної, і економічної, і людської з боку Чехії і громадян Чехії просто неоціненно високий. Його не можна конвертувати в якісь слова, і ми це відчуваємо і на рівні особистісному, і на рівні державному. Що я маю на увазі? Це і підтримка Чехією, і її надзвичайні зусилля в тому, щоб продовжували накладатися санкції на осіб та на організації, які беруть участь у депортації, перевихованні українських дітей. Це і підтримка Чехією всіх ініціатив щодо засудження на політичному рівні, і визнання злочинів Російської Федерації проти українських дітей, згаданих мною, злочином геноциду проти української нації. Це і маленькі гранти, які надаються за підтримки Чехії неурядовим українським організаціям задля документування таких порушень, задля того, щоб відстоювати справедливість для українських дітей. Це і постійна підтримка уваги і необхідності бачити, що відбувається з українськими дітьми на різних рівнях, яку надає Міністерство закордонних справ Чехії і в цілому Чеська Республіка. Тому для нас це все дуже важливо і дуже помітно. Тут жодним чином не можна порівнювати великі економіки із невеликими державами, тому що багато що вирішують постійність зусиль, рішучість діяти, рішучість діяти своєчасно, а не тільки конкретні кошти. Особливо ми вдячні Чехії за те, що вона є членом Міжнародної коаліції за повернення українських дітей, за те, що підтримала такі ініціативи, як, наприклад, Реєстр збитків для України, де є категорія А2.8, що стосується депортованих та примусово переміщених українських дітей. Тобто це компенсаційний механізм, який може і буде діяти вже сьогодні. Ми дякуємо Чехії за її безумовну підтримку і непохитність у виконанні рішень та в цілому підтримці діяльності Міжнародного кримінального суду, який видав два ордери на арешт Путіна та Марії Львової-Білої. Це все надзвичайно важливо і вочевидь має, можливо, не завжди прямий вплив, але опосередкований вплив, зокрема, і на повернення українських дітей додому.