«Я платила за курси, за онлайн-курси»: чому українки не можуть вивчити чеську мову
Українські біженки живуть у Чехії вже понад чотири роки, працюють, виховують дітей і поступово облаштовують тут життя. Але, попри час і щоденний контакт із мовою, багато українок так і не опанували чеську досконало.
Ірина Завгородня з двома дітьми до Брна приїхала в березні 2022 року. У 2023-му родина повернулася до Одеси. Але через небезпеку обстрілів за пів року змушена була знову їхати до Чехії.
Ірина каже, що чеською наразі володіє на початковому рівні.
«У мене дві роботи та двоє дітей. Якщо з’являється вільна хвилина, то можу вдома щось повчити сама. Ходити на курси — на це просто не маю часу і, чесно кажучи, сил. Приходиш з роботи втомлена, треба їсти наварити, прибрати, з дітьми ще уроки або просто провести з ними час. Мені вистачає того рівня, що я маю, аби спілкуватись на роботі або купити щось. Якщо зовсім не знаю, як щось пояснити, то завжди є перекладач у телефоні. І ще я знаю, що повернусь до Одеси, як тільки закінчиться війна. А там я говоритиму українською».
Про повернення додому мріє і 69-річна Зоя Головко. Вже чотири роки вона живе в Біловці неподалік Острави. Переважно спілкується українською, адже весь цей час мешкає у гуртожитку разом з іншими біженцями. Тож потреби часто користуватися чеською майже немає.
«Слухайте, в моєму віці вже так швидко щось вивчити не так просто. Це діти і молодь на ходу хапають знання. Я, звісно, щось дивлюсь на ютюбі, якісь уроки, потроху щось запам’ятовую. Але, чесно, я і не бачу великої потреби вчити чеську. Тут я спілкуюсь українською, бо всі ми тут разом живемо у гуртожитку. І я дуже хочу додому, до Кривого Рогу. Я дуже чекаю закінчення війни, аби повернутись. Нащо мені буде там та чеська».
Елен Грушко перші два роки категорично відмовлялася вчити чеську. Вона каже: щодня жила з думкою про повернення до Києва, тому не бачила сенсу інтегруватися. На роботі в ресторані вивчила базові слова і їй було байдуже, наскільки правильно вона їх вимовляє. Але з часом мовний бар’єр почав заважати передусім у спілкуванні про найважливіше.
«Мене багато запитували про Україну, а я не можу висловитися, що я відчуваю. Ту тривогу за себе, за те, що відбувається в Україні. І я не можу це висловити, і я почала якось її вивчати. Думала, якщо я буду щось платити, тобто втрачати гроші, це буде мене спонукати вчити. Але ні, навіть це мене ніяк не спонукало. Я платила за курси, за онлайн-курси, за індивідуальні заняття, і взагалі нічого не йшло. Тобто це була як стіна. І це були такі гойдалки всередині: треба — не треба, хочу — не хочу. Більше було «не хочу», «не хочу», «не хочу», прямо зовсім не хочу. Це якесь болото, яке затягує, затягує, затягує, а нічого не змінюється. Тривога посилюється. Я завжди перебуваю в руслі того, що відбувається в Україні. І я розумію, що зараз не можу туди повернутися».
Поворотним моментом для Елен стало усвідомлення, що без мови вона не може повноцінно жити в новій країні. Півтора року тому вона все ж почала вчити чеську фактично з нуля. І каже: з часом зрозуміла, що без знання мови змін у її житті не буде. Тепер чеська для неї — це не лише для спілкування, а й для можливості реалізуватися та забезпечити базові потреби.
«Це оренда житла, це навчання, якісь нагальні потреби, тому що, працюючи офіціанткою, це дуже тяжко. Мені 52 з половиною роки, я не можу працювати і гратися в ці ігри. Я хочу бути також реалізованою людиною, і я розумію, що життя, незважаючи на все, все ж таки продовжується».
Викладачка чеської мови Доброслава Чепцова каже: перше, що впливає на успіх у навчанні, — це мотивація. За її словами, ті українці, які втратили свої домівки і не мають куди повертатися, зазвичай швидше опановують мову. Ще одна причина — брак часу: через роботу і втому багато людей просто не мають сил на навчання.
«Якщо люди працюють по 12 годин, працюють у нічні зміни, то я дуже часто бачу у своїх студентів, що вони просто настільки вже втомлені, що в голову не йде це все. Зазвичай, чим молодша людина, тим краще, але це не на сто відсотків, звичайно. Але ми бачимо маленьких дітей там в садочках — їм, звичайно, дуже легко все вдається, бо вони ще в цьому віці, коли вони все як губка до себе сприймають. Звичайно, якщо це пенсіонери, то вже просто нейроні зв’язки не так швидко можуть це все опрацювати. Вік теж впливає на це».
Тим, хто хоче вивчити мову, але не має результату, викладачка радить змінити підхід. А саме — якомога більше оточити себе мовою: слухати музику, радіо, подкасти. Не намагатися одразу розуміти все на сто відсотків і не боятися помилок.
«Ми всі звикли отримувати найкращі оцінки в школі. І люди думають, що так само буде і з мовою. Але з чеською мовою так ніколи не працює. Я викладаю вже понад 10 років і ще не зустріла жодного українця чи українки, кому б усе одразу давалося ідеально, щоб вони розуміли всі нюанси. Такого не буває. Тому не варто боятися помилок. Треба намагатися оточувати себе мовою. Якщо є можливість, говорити з чехами. Я розумію, що для багатьох це складно, але навіть на роботі, під час перерви, варто пробувати. Це допомагає найбільше. І, звичайно, базова підтримка — це відвідування курсів».
