550 років від смерті «Білої пані»: як із занапащуваної Перхти став найвідоміший чеський привид
2 травня 1476 року померла жінка, яка після смерті здобула більшої слави, ніж за життя. Перхта з Рожмберку, яка стала «Білою пані» чеських замків, насправді була жертвою політичних оборудок, родинної байдужості і брутального домашнього насильства. Справу такого похмурого життя, як було в неї, нині розглядали б поліція, суди й соціальні служби. Але в 15-му столітті «все залишалося в родині».
Перхта народилася 1429 чи 1430 року в одному з найвпливовіших родів у чеських землях — Рожмберків. Дитинство й юність вона прожила в затишку замку в Чеському Крумлові.
Але все скінчилося, коли 1449 року її видали заміж за Яна (Йоганна) V з Ліхтенштейну. І проблема була не в коханні чи його відсутності, а в грошах.
Рожмберки в той час зазнавали фінансових труднощів. А Ліхтенштейнам треба було виплатити віно. І Перхта стала одним із пунктів міжродинної бухгалтерії.
Перхтине віно було встановлено в 1000 коп (тобто 60 тисяч) празьких ґрошів — великих тогочасних срібних монет, і це дуже велика сума. Але її батько, Олдржих (Ульріх) II із Рожмберку, таких грошей не мав. Урешті він домовився з нареченим, що суму буде сплачувати поступово.
І до маєтку Ліхтенштейнів у Моравії, до замку в Мікулові, Перхта прибула не як представниця роду Рожмберків, який сперечався з самим королем Їржі з Подєбрад, а як бідна наречена, за яку не дали належного віна. І стала там небажаною для всіх.
Ян був запальним і жорстоким, його мати й сестри мали Перхту за чужу. Їй забороняли сідати з усіма до столу, не давали їй їсти, обмовляли її і під’юджували Яна проти неї.
А коли ще й виплати віна стали затримуватися, Ян зганяв на ній свою злість: бив її, виганяв із родинних покоїв, тримав під замком і врешті поселив у голій кам’яній кімнаті без опалення — і взимку, — де вона мусила спати на грубому дерев’яному ліжку без матрацу, без подушки й без ковдри: теща відмовилася видати їй хоч одну перину.
У листах до родини Перхта у відчаї просила хоча б прислати їй теплий одяг. Збереглися 32 її листи до батька й братів за 1449—1470 роки, і це одні з найбільш відкритих і найбільш болісних сповідей чеського середньовіччя.
«Любий отче, змилосердись наді мною, як батько над своєю дитиною», — пише вона в одному листі. А брата Йошта просить: «Визволи мене від цих лихих людей, і будеш мати заслугу, ніби душу з чистилища визволиш».
Але Перхтина родина мовчала. Політика була важливішою, ніж страждання однієї жінки. Про розлучення не могло бути й мови — ні з суспільного, ні з політичного, ні з церковного погляду.
Вістка про становище, в якому перебувала Перхта, врешті дійшла аж до короля Їржі з Подєбрад, який вичитав Янові за це. Але результатом стало єдино лише те, що Перхту переселили з холодної комірчини біля кухні до комірки біля лицарського залу.
1473 року Ян V з Ліхтенштейну помер. За переказами, на смертельній постелі він попросив дружину про прощення. Вона відмовила — і він прокляв Перхту.
Правда це чи ні, але врешті вона здобула волю. Перхта переселилася до Відня, але насолоджувалася свободою недовго: вона померла 1476 року, лише через три роки після свого гнобителя.
А коли вже після її смерті стали з’являтися розповіді про жіночий привид, що з’являвся в замку в Чеському Крумлові й інших маєтках Рожмберків, у вбранні білого кольору, який символізував смуток і чистоту, — ці розповіді, ще й із легендою про Янове прокляття, досконало пасували до Перхтиної долі.
І коли в 17-му столітті чеський історик Богуслав Балбін знайшов її листи в архіві замку в Тржебоні, ще одному з рожмберзьких маєтків, він пов’язав їх із народними переказами. До того ж один із портретів жінки в білому вбранні з замкових картинних галерей він визнав портретом самої Перхти.
Щоправда, Балбін не знав, що невідома жінка в білому на тому портреті була у вбранні значно пізніших часів, — але нова легенда про те, що рожмберзький привид «Білої пані» був саме Перхтою, була, тим не менше, готова. Ба більше: «Білу пані» бачили в усе нових і нових чеських замках.
І нині власного привида, власну «Білу пані», має понад 130 чеських замків і замкових руїн. Та найвідомішою з них є саме нещасна Перхта.
