Якими татусями є чеськi чоловiки. Досвiд українок
Після початку повномасштабної війни Росії проти України багато українок знайшли новий дім у Чехії. Дехто тут створив нові родини з чеськими чоловіками, народив спільних дітей або разом виховує дітей від попередніх стосунків. Які вони — чеські батьки в мішаних родинах? І як виглядає батьківство, коли воно поєднує різні мови, досвід і життєві історії?
Олександра з двома дітьми приїхала до Чехії у березні 2022 року. Майже одразу знайшла роботу — спочатку як асистентка психолога, а згодом як соціальна працівниця. Вивчення чеської мови, адаптація у новій країні, турбота про дітей і робота займали майже весь її час. На особисте життя сил майже не залишалося. Хіба що інколи Олександра заходила на сайт знайомств, щоб просто поспілкуватися.
Саме там вона познайомилася з чоловіком, який згодом став її партнером і батьком їхньої спільної доньки. Вона каже: усе розвивалося настільки стрімко, що вже через кілька тижнів після першого знайомства вони почали будувати спільне життя.
«І так склалося, що протягом двох тижнів ми вже знайомили дітей, і вже думали про те, що хотіли би якось жити ближче. А за місяць-два вже, мабуть, ми зняли квартиру і жили двома родинами, як одна велика родина».
На початку стосунків Олександра не планувала більше дітей. Вона сама виховувала сина та дочку і добре знала, яка відповідальність лягає на плечі матері після розлучення. Її майбутній чоловік Мартін також мав дитину, дочку Рію, і власний непростий досвід сімейного життя.
«Коли ми зустрілися, це ж все так розвивалося стрімко. Я йому одразу сказала: як добре, я вже маю дві дитини, ти маєш свою дитину, ми можемо розпочати життя з тим, що маємо, і далі не продовжувати батьківський свій план. А Мартін не погодився. Тоді я сказала Мартіну, що, мабуть, не готова до дальших дітей».
З часом Олександра змінила свою думку. Вирішальним стало не лише ставлення Мартіна до неї, а й те, як він вибудував стосунки з її дітьми. Вона каже: він став людиною, якій діти довіряли. Саме тоді вона зрозуміла, що поруч із нею чоловік, на якого можна покластися.
«Він спілкувався з дітьми як наставник. Так, що вони могли йому розказати те, що не могли розказати мені. І він так їх міг підтримати в ту тяжку хвилину, що я не очікувала, що чоловік взагалі на таке здатний. І мене це дуже шокувало. Я пам’ятаю ранок, коли ми прокинулися, і Рія, донька Мартіна, була з нами. Вони гралися, спілкувалися між собою. Прокинулася Ксенія, подивилася на них хвилинку, а потім заплакала і сказала: у мене ніколи не було такого батька. Вона просто істерично плакала, сіла на балконі. Я це пам’ятаю до сьогодні. І перше, що зробив Мартін, — він пішов з нею розмовляти. Не знаю, про що вони говорили, але я пам’ятаю, як вони обійнялися, і для мене це був знак, що це та людина, яка має бути з нами. Це був, мабуть, один із найсильніших моментів».
Мартін Шром каже, що спочатку було непросто знайти спільну мову з дітьми. Це вимагало часу та терпіння.
«Валентин був дуже тихим, тому все переживав по-своєму, досить замкнуто. Він ніби усамітнювався і не дуже звертав на нас увагу. Але з часом почав до нас приходити, поступово відкривався, ми більше спілкувалися, і зрештою ближче познайомилися. Йому знадобилося багато часу. Ксенія, навпаки, познайомилася з усіма значно швидше, хоча теж іноді дратувалася. Валентин нікого не дратував, хіба що тим, що майже не розмовляв. Але загалом ми впоралися. Приблизно півтора року знадобилося, щоб усі якось призвичаїлися й адаптувалися. Найважчим було перше півріччя».
У травні в подружжя народилася спільна дитина — дівчинку назвали Катержина. Але на цьому пара не планує зупинятися.
«Все життя я працюю з дітьми. Моє покликання — бути серед дітей. Від малечка я хотіла братів та сестер, але була сама. Так склалося, що якби мене запитали, скільки я хочу дітей, я б сказала: десять. Це супер! Багатодітна родина — це супер! Мартін також хоче багато дітей».
Тетяна Стародубцева з Острави виховує чотиримісячного сина разом зі своїм партнером Томашем. У родині також є старші сини Тетяни від попередніх стосунків. Їхня сім’я ще молода, але вже зараз у ній чітко сформувався ритм життя: вона вдома з немовлям, він забезпечує родину.
«Передусім Томаш турбується про нас фінансово. Він купує все необхідне, створює комфортні умови, щоб я могла бути вдома з дитиною. Зараз це мої обов’язки — бути з дитиною, а він відповідає за фінансову сторону. Наприклад, коли мені було незручно годувати немовля, він поїхав і привіз спеціальну подушку».
Попри такий розподіл ролей, Тетяна наголошує: батьківство для Томаша — це не лише фінансова підтримка, а й активна участь у щоденному житті родини.
«Коли дитина не спить і я дуже втомлена, я можу його попросити, і він встане вночі, поносить дитину, щоб я відпочила. Він також може приготувати вечерю, допомагає зі старшими дітьми, зокрема з уроками чеської мови».
Тетяна каже, що вона — м’яка мама, тоді як Томаш частіше бере на себе роль того, хто тримає межі та послідовність.
«Я можу, наприклад, заборонити планшет як покарання, але потім відволікаюся і забуваю. Діти цим користуються і радіють. Але Томаш це пам’ятає і зазвичай доводить мої рішення до кінця — контролює виконання заборон. Так у нас з’являється певна дисципліна, яка нам необхідна. Попри це, діти його поважають і сприймають як друга — і для мене це дуже важливо, і для нього також».
Але не всі чеські татусі такі ідеальні, як у історіях цих двох жінок. Насправді існують випадки, коли українки залишаються сам на сам із усіма викликами материнства. А буває й так, що чеський батько через суд намагається забрати дитину у матері. Про такі історії українські жінки відмовляються говорити навіть анонімно — через страх можливих наслідків і помсти з боку колишніх партнерів.
