«Лісова пісня» оживає у Празі — Україна, яку діти несуть у серці
До 155-річчя від дня народження Лесі Українки дитячий творчий колектив «Світоч» представить 27 вересня 2026 року у Празі, в театрі Divadlo Image, особливу постановку драми-феєрії «Лісова пісня».
«Ця постановка для нас — значно більше, ніж театральна вистава», — кажуть організатори — Товариство українців у Чехії «Берегиня».
На одній сцені зустрінуться 24 дитини з різними життєвими історіями, але з одним українським корінням. Серед них є діти, які народилися в українських родинах уже тут, у Чехії. Для когось Україна — це країна батьків і бабусь, українська мова вдома, мамині пісні, родинні традиції та розповіді про землю, звідки походить їхня родина. А є серед них і діти, які народилися в Україні, ходили там до школи, мали друзів, свій дім, своє звичне дитяче життя — але через війну були змушені разом із батьками залишити Батьківщину.
У Чехії їм довелося багато чого починати спочатку: нова країна, нова школа, нова мова, нове оточення. Та у дитячому творчому колективі «Світоч» вони знайшли особливий простір, де можуть говорити українською, співати українських пісень, пізнавати літературу, традиції та культуру свого народу. Простір, де не потрібно пояснювати, чому тобі так близька українська пісня, чому хвилює знайоме слово або чому вишитий орнамент нагадує про дім.
Тут вони знайшли свою маленьку частинку України. І сьогодні ця Україна оживає на сцені через один із найвидатніших творів української літератури — «Лісову пісню» Лесі Українки.
Вистава, яку діти не просто грають — вони її проживають
Підготовка до «Лісової пісні» — це місяці репетицій, вивчення непростого тексту, робота над українською вимовою, музикою, сценічним рухом та характерами героїв.
«Для нас було важливо, щоб діти не просто вивчили свої ролі. Ми хотіли, щоб вони зрозуміли, хто така Леся Українка, чому її слово залишається живим через покоління і який неймовірний світ вона залишила українській культурі. Разом із дітьми ми відкривали Мавку і Лукаша, Лісовика, Водяника, Русалку, Перелесника, Того, що греблі рве та інших героїв загадкового світу «Лісової пісні». Так літературний твір, написаний понад сто років тому, поступово ставав для дітей живим. І, можливо, саме в цьому є найбільший сенс нашої роботи: українська культура не залишається лише на сторінках книжок — вона переходить до наступного покоління», — розповідають організатори.
Чому саме вишивка?
Вишивка у костюмах «Лісової пісні» з’явилася не випадково. Леся Українка народилася в родині Косачів, де українську народну культуру, традиції та вишивку любили, знали й шанували.
Особливе місце у збереженні цієї спадщини посідала її мати — Олена Пчілка, письменниця, етнографиня, громадська діячка і дослідниця українського народного орнаменту. Вона збирала й вивчала зразки української вишивки, досліджувала орнаменти і сприяла збереженню і популяризації українських традицій.
«Тому, створюючи сценічні образи «Лісової пісні», ми хотіли провести ще одну символічну нитку між світом Лесі Українки та українською культурною традицією», — кажуть організатори.
Цією ниткою стала вишивка. Для кожного персонажа окремо добирали елементи української вишивки, які мали символічно відповідати його характеру, образу та стихії.
Орнаменти створювали за допомогою вишивальної машини, але цьому передувала кропітка творча робота: добір мотивів, кольорів, їхнього розташування та поєднання з образом конкретного героя. Тому кожен костюм отримав власний характер і власну маленьку історію.
Вишивка тут — не просто декорація. Це культурний код, символ пам’яті, коріння та належності до України.
Дефіле «Лісова пісня» — перше життя костюмів
Костюми до вистави були створені заздалегідь і вже встигли розповісти свою першу історію глядачам.
У травні 2026 року, під час святкування 10-річчя Дня вишиванки у Празі та фестивалю Vyshyvanka Fest, вихованці колективу «Світоч» представили гостям свята спеціальне дефіле «Лісова пісня».
Один за одним перед глядачами оживали герої Лесі Українки. Мавка, Лукаш, Лісовик, Русалка, Водяник, Перелесник та інші персонажі ніби зійшли зі сторінок твору, демонструючи, як українська вишивка може поєднатися із сучасним сценічним костюмом.
«Це було неймовірне видовище. Не просто дефіле костюмів — маленька театральна історія без слів. Для наших дітей це також був особливий момент: іще до представлення повної вистави вони змогли вийти перед великою аудиторією у своїх сценічних образах», — розповіли організатори.
А 27 вересня 2026 року ці костюми отримають своє повне театральне життя — у них діти проживатимуть історію Мавки й Лукаша на сцені у Празі.
Леся Українка, родина Косачів і Прага
Є ще одна символічна нитка, яка робить представлення «Лісової пісні» саме у Празі особливим. Із Чехословаччиною була пов’язана доля молодшої сестри Лесі Українки — Ольги Косач-Кривинюк, лікарки, перекладачки та однієї з найважливіших хранительок спадщини своєї сестри. Після виїзду з радянської України вона певний час перебувала у Чехословаччині.
Саме Ольга Косач-Кривинюк присвятила багато сил збереженню документів, листів, спогадів і матеріалів, пов’язаних із життям Лесі Українки. Вона стала авторкою фундаментальної праці «Леся Українка. Хронологія життя і творчості».
«Тому Прага для нашої постановки — це не лише місто, де сьогодні живуть тисячі українських родин. Це ще одна точка на великій культурній карті, яка поєднує родину Косачів, українську історичну пам’ять і сучасне покоління українських дітей у Чехії. І через багато десятиліть тут знову звучатимуть слова Лесі Українки. Тепер — із вуст українських дітей», — кажуть організатори.
Костюми продовжать свою історію в Україні
Історія костюмів не завершиться разом із останньою сценою вистави. Після представлення «Лісової пісні» організатор проєкту має намір передати весь комплект створених сценічних костюмів одному з навчальних закладів України.
«Для нас це рішення має особливий символічний зміст. Костюми, які створювалися у Чехії для українських дітей, що тут вивчають і бережуть свою культуру, поїдуть в Україну — до інших українських дітей. Ми не хочемо, щоб після вистави вони просто залишилися зберігатися у шафах. Нехай у них знову виходять на сцену Мавка і Лукаш. Нехай оживають Лісовик, Русалка, Водяник і Перелесник. Нехай інші діти відкривають для себе Лесю Українку, український театр, традицію вишивки та красу нашої культури. Так виникне своєрідний культурний міст між українськими дітьми у Чехії та їхніми ровесниками в Україні. Від дітей — дітям. Від українців у Чехії — Україні. Від одного покоління — наступному», — пояснюють організатори.
До 155-річчя Лесі Українки
Особливого значення постановці надає те, що 2026 року виповнюється 155 років від дня народження Лесі Українки.
Її «Лісова пісня» була написана далеко від України, але народилася зі спогадів про рідну Волинь, її ліси, легенди, природу та світ української народної міфології. І сьогодні, більш ніж через століття, цей твір знову звучить далеко від України. Тепер — у Празі. І звучить він із вуст українських дітей, кажуть організатори.
«У цьому є особливий символізм. Сьогодні багато українських родин живуть далеко від Батьківщини. Але відстань не повинна означати втрату свого коріння.
Ми можемо жити в іншій країні, вивчати інші мови, ставати частиною іншого суспільства — і водночас берегти те, що передали нам наші батьки:
свою мову,
свою пісню,
свою вишивку,
свою літературу,
свою пам’ять.
Ми хочемо, щоб наші діти інтегрувалися в чеське суспільство, знаходили тут друзів, навчалися і будували своє майбутнє.
Але водночас — щоб вони знали, звідки їхнє коріння.
Бо Україну можна залишити географічно. Але любов до України неможливо виміряти кілометрами.
Вона живе в тому, якою мовою дитина промовляє слова Лесі Українки.
У вишитому орнаменті на її сценічному костюмі.
У пісні, яку вона співає.
У пам’яті про дім.
І в маленькому серці, яке, можливо, вже росте далеко від України, але продовжує відчувати себе частиною її великої культури.
Саме про це для нас сьогодні наша «Лісова пісня».
Не лише про Мавку і Лукаша.
А про коріння, яке неможливо вирвати, якщо ми самі допомагаємо нашим дітям його берегти».
До 155-річчя від дня народження письменниці
27 вересня 2026 року | Прага
Divadlo Image, Národní 25, Praha 1 – Staré Město
