Операція «Антропоїд»: у крипті, де переховувалися чехословацькі парашутисти
У неділю, 18 червня, сповнився 81 рік із дня загибелі чехословацьких парашутистів, які здійснили 1942 року замах на Райнгарда Гайдріха, виконувача обов’язків «імперського протектора» «протекторату Богемія і Моравія», створеного нацистами на більшій частині території Чехії. Спершу вони переховувалися в різних місцях Праги, але врешті знайшли притулок у храмі Святих Кирила і Мефодія, що неподалік Карлової площі. Сьогодні там розташований меморіал, який нагадує про їхню історію і останні години їхнього життя. Про це розповідає військовий історик Зденек Шпіталнік.
«Ми у крипті храму Святих Кирила і Мефодія. Це досить велике підземелля, первісно призначене для поховання в ньому останків священників. Але це тривало не довго — храм «розсвятили» невдовзі після побудови. І ця крипта стала притулком для семи чехословацьких парашутистів, які прилетіли з Англії — відносно безпечним притулком, доки 18 червня 1942 року їх не оточили нацисти».
Тож 18 червня 1942 року їх було там семеро. Семеро чоловіків, що закріпилися в крипті храму Святих Кирила і Мефодія в центрі Праги. Семеро чоловіків проти 750 солдатів СС під командуванням Карла Фішера фон Троєнфельда. Не варто й казати, що стосовно результату цього нерівного протистояння навряд чи міг бути сумнів. І все ж, перш ніж німецькі нападники змогли прорватися в обложений ними ще зі світанку храм, їм довелося провести запеклий семигодинний бій. А коли вони туди ввірвалися, вони побачили, що всі семеро бійців чехословацького опору вже мертві.
Перед тим нацисти намагалися змусити бійців вийти з крипти всіма можливими способами — навіть спробувавши втопити їх, заливши крипту водою через отвір у стіні над рівнем землі. Але все було марно.
І з цього огляду операція нацистів зазнала провалу, пояснює Зденек Шпіталнік.
«У 1990-х роках крипту трохи перебудували, зокрема, додавши той вхід, яким ми сюди ввійшли. А для парашутистів той отвір у стіні був практично єдиним їхнім зв’язком із зовнішнім світом. Саме через нього нацисти намагалися 18 червня виманити парашутистів назовні, обіцяючи, що не каратимуть їх. Для ґестапо важливо було захопити їх живими. Це був би для нацистів великий успіх, і вони робили все можливе, щоб переконати їх здатися. Особливо важливо для них це стало після того, як троє парашутистів, які оборонялися в верхній частині храму, загинули — чи наклали на себе руки, чи від тяжких поранень».
Коли бійці чехословацького опору, серед яких були словак Йозеф Ґабчік і чех Ян Кубіш, отримали восени 1941 року від британського Управління спеціальних операцій завдання знищити Райнгарда Гайдріха і погодилися на нього, вони усвідомлювали, що це буде, найімовірніше, смертельна місія, з якої буде надто мало шансів повернутися живими. Адже Гайдріх був не тільки одним із найвищих посадовців у лавах нацистських силових структур, а й вважався очевидним наступником самого Адольфа Гітлера.
Тому тим більш зворушливо побачити в Музеї збройних сил у Празі, в частині, присвяченій операції «Антропоїд», кадри з архівної кінохроніки, на яких ці двоє молодих вояків, яким було тоді за тридцять, тренуються разом із іншими чехословацькими військовими, які служили в британських Королівських військово-повітряних силах.
Яна Кубіша і Йозефа Ґабчіка, разом із іншими військовими, які мали інші завдання, десантували на територію Чехії в грудні 1941 року. І вони опинилися в іншій країні, ніж була та, яку вони залишили за кілька років до того. В окупованій країні, в якій вони швидко постали перед фактом: їм буде потрібна допомога інших людей, щоб виконати своє завдання в середовищі, яке радикально змінилося з 1939 року, коли вони перебралися спочатку до Франції, а потім до Британії.
«Спершу планувалося, що парашутисти зможуть впоратися без особливої допомоги на місці. Вважали, що вони зможуть влаштувати все незалежно від інших. Звичайно, вони мали адреси людей, до яких можна було звернутися для здійснення операції. Але дуже скоро вони зрозуміли, що так діяти неможливо. У Британії вони, звичайно ж, пройшли навчання, щоб знати, як працює окупаційний режим, але було неможливо передбачити всі зміни, що відбулися за три роки. Деякі парашутисти за деякими адресами знаходили зачинені двері: можете уявити, що коли населення «протекторату» постійно чуло інформацію про страти людей за те, що вони надавали комусь притулок, то люди могли подумати, що це провокація ґестапо. Отож навесні 1942 року парашутисти вочевидь побачили, що без допомоги на місці вони нічого не досягнуть. І тут майже випадково вони змогли вийти на підпільну організацію «Сокол», яка надала їм безпечну мережу самовідданих колег».
На великій чорній мармуровій стелі, що стоїть перед нині православним храмом, можна прочитати імена понад 290 людей, які заплатили життям за відданість у підтримці парашутистів, прямій чи непрямій. Серед імен багато жіночих — це були ті руки допомоги, які робили свій внесок у пошуки місць для переховування, надавали бійцям опору одяг, їжу й спорядження. Іноді окупаційна влада страчувала чи висилала на смерть у концтаборах цілі родини, як видно з довгих списків із однакових прізвищ одне над одним.
Але помста нацистів не зупинилася лише на тих, хто допомагав бійцям опору — іще тисячі чехів були арештовані чи страчені просто як акт відплати, включно з мешканцями двох сіл, Лідіце і Лежаки, які були знищені повністю.
Про останні дні життя сімох чехословацьких парашутистів у крипті до того, як їх зрадив член іншої десантної групи, ми знаємо дуже мало. Лише кілька особистих речей і зброя, виставлені в меморіалі пам’яті парашутистів і в Музеї збройних сил, свідчать про їхній акт опору.
«Це те, про що ми, мабуть, ніколи не дізнаємося. На жаль, нам не залишилося ні їхніх записників, ні свідчень. Так що ми можемо тільки уявляти це на підставі тих речей, які збереглися і які були тут знайдені. Є також багато фотографій. Найімовірніше, що ніші крипти, які були місцем останнього спочинку померлих священників, стали для парашутистів ліжками. Ми знайшли ковдри, посуд тощо. Але ми не знаємо, наприклад, яка була в них система нічної варти в цьому місці в крипті і в храмі нагорі. В будь-якому разі жити так довго в такому обмеженому просторі мало бути особливо гнітюче».
Операція «Антропоїд» була єдиним вдалим замахом на чільного нацистського посадовця, організованим урядом (чехословацьким в екзилі) під час Другої світової війни, і вважається одним із найбільших, якщо не найбільшим, зі здобутків чехословацького опору. Незважаючи на деякі наміри влаштувати інші операції на кшталт цієї, наприклад, убити Гітлера, жодну іншу схожу місію не здійснювали — зокрема й через неймовірну жорстокість репресій: британці не передбачили, що нацисти застосують принцип колективної відповідальності.
Але ці події показали таку силу духу, що і кіно, і література бралися за них кілька разів — починаючи вже з 1943 року, з фільму Фріца Ланґа «Кати теж умирають», до фільму «Атентат» 1964 року чеського режисера Їржі Секвенса, британського фільму «Семеро на світанку», який знімали в Празі в середині 1970-х років, або ще двома більш сучасними фільмами про операцію «Антропоїд».
Така велика кількість згадок про неї вже кілька років приваблює до крипти багато іноземних туристів, зазначає Зденек Шпіталнік.
«Я думаю, це дуже вплинуло. Фільм «Антропоїд» дотепер продовжує приводити відвідувачів до меморіалу. Так само, як і ще один фільм із назвою «HHhH» [це скорочення німецької фрази «Мозок Гіммлера зветься Гайдріх»; фільм більше відомий під англійською назвою «Людина з залізним серцем» (“A Man with the Iron Heart”), а в чеський прокат він виходив як „Smrtihlav“ — ред.], який, хоч і менш точний, підвищив зацікавленість багатьох відвідувачів, які приходять сюди — так само, як і однойменна книжка «HHhH» Лорана Біне. Усе це робить свій внесок у приваблювання й тих людей, які не мають апріорі такого сильного історичного зв’язку з цим місцем, як, наприклад, британські туристи».
Вхід до меморіалу розташований під високими сходами, що ведуть до храму. Всю експозицію повністю переробили рік тому, приміщення відремонтували, розповідає Зденек Шпіталнік.
«Перша частина виставки присвячена самим подіям і всьому, що пов’язане з операцією «Антропоїд». А коли історія переходить на наступний етап, коли парашутистам доводиться переховуватися після успіху операції, відвідувач входить в основний простір і може сам відчути, як почувалися ці бійці опору, які прожили в цій крипті понад 15 днів. Звичайно, умови відмінні від тих, що були тут 1942 року: тепер тут є освітлення, і не так волого, як було тоді, і через багатьох відвідувачів не так холодно. Але, тим не менше, я думаю, зайти в цю крипту, автентичне місце, де відбувалися події, про які вони почули кілька хвилин тому в музейній частині, — це сильне враження для відвідувачів».
Із 2009 року великий пам’ятник на честь операції «Антропоїд» стоїть і в празькому районі Лібень на місці, де був здійснений замах. На колоні троє солдатів: двоє виконавців замаху і ще один із семи, Йозеф Валчік — відповідно до переказу, який врешті не підтвердили чеські історики, вважалося, що під час замаху він стояв на сторожі і дзеркальцем дав Ґабчікові й Кубішеві сигнал, що авто з Гайдріхом уже наближається. А вулиці поруч із пам’ятником перейменували на честь і самих солдатів, і родин із найближчих околиць, які прийшли їм на допомогу і заплатили за це життям.
Меморіал розташований у храмі Святих Кирила і Мефодія на Рессловій вулиці в районі Прага-2. Він працює цілий рік щодня, крім понеділка, з 9-ї до 17-ї години. Вхід безплатний.
