Особливості чеського етикету. Як правильно представлятися та з якою силою потискати руку, щоб не образити чеха?
Чи знаєте ви, з якою силою жінка повинна потиснути руку чоловікові при знайомстві, щоб не образити його? Або у яких випадках чоловік може запропонувати жінці перейти на ти? Такі маленькі деталі часто створюють для чехів враження щодо вихованості людини. У цьому матеріалі ми розкажемо про культурні правила, які варто знати, щоб уникнути непорозумінь.
Почнімо з рукостискання. Воно є важливою частиною культури знайомства в Чехії, особливо в діловому середовищі. Рівною мірою ця традиція стосується і чоловіків, і жінок.
Журналіст Лібор Кукал розповідає: у його практиці був неприємний випадок, коли на найвищому рівні через незнання чеської традиції жінці не потисли руку, чим дуже її образили.
«Подає руку чоловік жінці, жінка чоловікові, і це робиться завжди, не існує винятків. І жінки, коли знайомляться між собою, теж подають руку одна одній. Хочу сказати, що коли люди цього не роблять, то це чехів просто шокує. Я особисто, наприклад, був свідком ситуації, коли на офіційних ділових переговорах, де чеська високопосадовиця зустрічалася з українською делегацією, їй не подали руку. Вона була просто шокована і сприйняла це як особисту образу. Тому можу дати таку пораду: завжди, у будь-якій ситуації, подавайте руку і будьте готові, що чоловіки-чехи будуть її жінці також подавати».
Крім цього, важлива і сила, з якою людина потисне вам руку — адже у Чехії не заведено робити це мляво, бо це може сприйматися за неповагу. Жінки, часто не знаючи цього, подають руку чоловікам без стискання, наче формально, та важливо робити це міцно, каже Лібор Кукал.
«Для того, щоб справити хороше враження, треба розуміти, що чехи люблять, щоб потиск руки був міцним. Часто буває, що українські жінки подають руку так, що рука трошки звисає, наче очікують, що чоловік її поцілує, та цього насправді у Чехії ніколи не станеться. Можливо, колись так і робили, але зараз точно ні. Це не сприймається добре і не викликає симпатію. Звісно, я не кажу, що жінка має стиснути руку так, щоб іншій людині це боліло, це було б занадто. Але міцне рукостискання сприймається як прояв приємного характеру й хорошого виховання».
Правилам вчать із дитинства
Більшості цих правил у Чехії навчають ще змалечку. Гана Наємнікова працює вихователькою у дитячому садочку. Вона розповідає: першочергово дітей привчають правильно вітатися, ввічливо просити, дякувати та перепрошувати. Це базові навички для комунікації в суспільстві. Також у багатьох садочках є традиція рукостискання на прощання, і тут є свої правила, які допомагають з дитинства виховати у дитині повагу до інших.
«У нас заведено, що дитина на прощання приходить до виховательки подати руку. Подивиться в очі й попрощається. Дуже важливо навчити дітей чітко поглянути у вічі при рукостисканні, а не дивитись кудись урізнобіч — це про вихованість, про те, що іншу людину берете до уваги та довіряєте їй. Для нас це не лише гарна традиція, а й впевненість, що не станеться такого, що дитина не попрощавшись піде додому, а ми не знатимемо, де вона. Тому це правило не лише навчає дітей етикету, а й стосується безпеки. Такий метод я бачила у нас в садочку і ще в одному, але також працювала в закладі, де так не робили».
Також у садочках дітей обов’язково навчають ввічливості. Наприклад, дякувати потрібно навіть за виконану працю, а при спілкуванні, попри стереотипи, необхідно проявляти доброзичливість.
«У нас, наприклад, дякують і за їжу. Коли куховарка принесе обід, то діти звикли подякувати їй. Це наче сказати куховарці, що її робота важлива. Прибиральниці сказати спасибі за чистоту — щоб вміти бути вдячним і за ту працю. У нас кажуть, що ми, чехи, не дуже контактні, не дуже сильно усміхаємося, і це правда. Це не через те, що ми погано налаштовані, ми радше більш серйозного характеру. Та такі прості речі, як прийти, усміхнутися, привітатися й подякувати, — завжди будуть сприйматися позитивно».
Випадки бувають складні
У Чехії існують певні правила та звички, пов’язані з представленням та зверненням до інших людей, які підкреслюють повагу й стриманість. При офіційному знайомстві заведено представлятися іменем та прізвищем. Також важливі титули, такі, як доктор, професор або інженер. Їх теж можна використовувати під час представлення. Чехи поважають освіту і часто додають титули навіть у звертання. В Україні при використанні слів «пані» чи «пан» заведено вживати ім’я, у чехів завжди фігурує прізвище або титул. Ім’я ж тут використовують лише у неформальному спілкуванні. А от щоб перейти на «ти», потрібно просто запропонувати це співрозмовнику, та є певні правила, хто і як це може робити, каже Лібор Кукал.
«Правило таке: старша людина, жінка або керівник — це ті, хто повинні мати ініціативу. Звичайно, складніше у випадках, коли це комбінується. Наприклад, коли молодий чоловік є керівником і має старшу жінку за підлеглу. У таких випадках розібратися найскладніше. Наступне базове правило у Чехії — про це варто домовитись. Наприклад, використовуючи фразу: „můžeme si tykat?“ або „budeme si tykat?“. Друга людина погодиться і назве своє ім’я. Це ще одне підтвердження, що ім’я підходить для неформального спілкування на «ти», а прізвище — для офіційного на «ви».
Також серед важливих правил поведінки у Чехії — повага до особистого простору. Наприклад, у громадському транспорті не заведено сідати занадто близько до незнайомих людей, якщо є вільні місця. У спілкуванні теж варто дотримуватися дистанції. Неввічливими є й голосні розмови чи сміх у громадських місцях. А запізнення, навіть на кілька хвилин, може розцінюватися як неповага. Намагання пройти без черги — поведінка, яка викликає найбільше обурення, адже тут заведено більше зважати на почуття інших.
