Планета Влтава: водний світ найдовшої річки Чехії
Милуючись Влтавою з Карлового мосту, мало хто згадає, що назва цієї спокійної красуні означає «дика вода». Саме таке ім’я дали найдовшій ріці Чехії давні германці, перейнявши його від кельтів. «Приборкуватися» Влтава почала лише у 30-х роках ХХ століття, коли з’явилася перша дамба Влтавського каскаду. Сьогодні тут дев’ять великих водосховищ.
Саме ці споруди докорінно змінили життєвий лад десятків видів риб: куди ходити «на побачення», з ким розмножуватися, де відкладати ікру… Усе раптом стало іншим: від швидкості течії до температури води, складу харчування, спільноти… На всіх 430,2 кілометра. Види, ідеально адаптовані до «дикої води», раптом опинилися фактично «під замком» у штучних озерах. Ще й поруч з якимись геть незнайомими сусідами. Або сусідками… Бодай симпатичними!
«Деякі інвазійні «мігранти» справді потрапляють до Влтави тільки у жіночій іпостасі», — розповідає професор, доктор наук Ян Кубечка гідробіолог Гідробіологічного інституту та Біологічного центру Академії наук. «І активно розмножуються, «задурюючи голови» самцям інших видів. Зокрема, самички карася сріблястого, яких ненавмисно завезли до нас зі Східної Азії, можуть відкладати ікру і самі. От тільки без подразнення сперматозоїдом мальок з яєчка не вилупиться. Доводиться «спокушати» місцевих карасів, лящів чи інших коропових. А ті й раді старатися, не розуміючи, що їхній генетичний матеріал до ікринки не потрапить, і в підсумку з неї вилупиться самичка-клон сріблястого карася».
Навіть ті види, які ми звикли вважати для Влтави «корінними», насправді такими не є. Наприклад, короп поширився Європою разом із римськими легіонерами та католицькими монахами. Майже всі «місцеві риби» походять із теплих країв — з басейну Чорного або Каспійського морів. Адже саме там вони перечікували льодовиковий період.
Найкраще адаптувалися до холодів лососеві, наприклад, форель чи власне лосось. Лососі ще й чудово переносять солону воду, от і плавали туди-сюди тисячі років, поки не з’явилися каскади. Тепер для них це проблематично. У дикій природі їх можна знайти у невеликій кількості в потоках поблизу місця, де річка Лабе (Ельба) залишає Чехію.
А місцеві струмкові форелі почуваються краще у гірських потоках, зокрема на Шумаві. Холодна вода, національний парк… Під час розмноження там панує «матріархат». Самичка сама обладнує ямку для відкладання ікри, робить її у дрібних камінцях, а потім обирає найкращого самця для парування. Хлопці увесь цей час крутяться неподалік та влаштовують показові спаринги.
«У Саргасовому морі біля Америки, за 7000 кілометрів від Влтави, народжуються і «наші» європейські вугрі. До берегів Європи їх 3—4 роки несе Гольфстрім. Підрослі мальки, що домігрують аж до Влтави, — самички. Ті, хто залишиться в гирлах річок, — самці.
Проблеми виникають як під час міграції риб проти течії, так і назад. Через бар’єри на водотоках природним шляхом до наших річок потрапляє мінімальна кількість цих риб. Основна частина опиняється там завдяки авіаційному імпорту. Та коли за 10 років вугрі досягнуть статевої зрілості і почнуть мігрувати за течією до моря, велика частина з них загине у турбінах. Вони просто запрограмовані на те, щоб нереститися й померти у місті свого народження. Зупинити їх практично неможливо».
Нещодавно було ухвалене сумне, але розумне рішення: європейських вугрів не слід випускати в басейни великих водосховищ, хоча завжди знайдеться «розумник», який їх туди висадить та прирече більшість риб на передчасну смерть. Вугрів слід випускати переважно в нижні ділянки річкових басейнів, таких, як Лабе чи Огрже.
І ще: 30 років тому хтось завіз до Європи вугрів японських, інфікованих специфічним паразитом, який почав косити європейських вугрів тисячами.
«Є риби, які просто запрограмовані на життя «у течії». Їм дуже важко розмножуватися у водосховищах. Ба більше — без течії інкубація їхньої ікри не відбувається. Наприклад, жерехи чи товстолобики. Буває, що під час спуску води з Орлицького водосховища товстолобики, охочі до течії, рвуться за водою та викидаються з греблі вниз, з висоти 70 метрів. Гине стільки риби, що тіла вивозять вантажівками.
Втім, не всім погано у штучних водоймах. У цьому можна переконатися на власні очі, прогулявшись біля одного з них у період між 20 квітня і 20 травня. Тільки день обов’язково має бути сонячним. Ви зможете стати свідком справжньої оргії. Коли нерестяться лящі, плотва та інші коропові, вода кипить від їхніх тіл. Та поки одні інтенсивно відкладають ікру, інші без найменших мук совісті її жеруть. Коропи й поготів поглинають її наче пилососи. Свою ікру за сприятливих умов вони будуть відкладати тільки в червні. Самець облюбує на мілині кущик трави і буде заманювати туди самичку, завзято відганяючи конкурентів. Іноді вони так захоплюються бійками, що не звертають уваги на хитрунів, які тишком-нишком запліднюють ікру звабленої претендентки. Або ж не звертають уваги на те, що їхню ікру вже хтось їсть.
Такий номер у жодному випадку не пройшов би з судаком. Він не тільки облаштовує та вичищає своє «гніздо» у корінні дерев, куди запрошує на побачення одну або й кілька самиць, а ще й дуже агресивно охороняє ікру доти, доки з неї не вилупляться мальки. Зафіксовані випадки, коли судак покусав плавця, що зайшов до води біля його гнізда».
Окунь рятує потомство у інший спосіб — загортаючи ікру в «пелюшки» з малопривабливого слизу. З’їсти таке можуть хіба лебеді чи соми.
До слова, соми також турботливі татусі. Це велетні Влтави, які доростають до 2,5 метрів у довжину. Нерестяться зазвичай у травні-червні, коли вода тепла. «Домівкою» для дітей обирають затоплені колоди. Головне, щоб у кожної ікринки була своя «кімнатка». Жодних кількарівневих «ліжок». Інакше їм може не вистачити кисню. А ікринок самичка відкладає до 100 000. Якщо «домівка» є достатньо рельєфною, всіх можна вмістити і на 1 кв.м. Прикметно, що охоронятиме їх батько, жертовно відмовившись від полювання. Повз такого сома краще не пропливати. Він теж може покусати людину, або й з’їсти маленького собаку.
«Кожне водосховище — такий собі мегаполіс із чітким поділом на престижні та непрестижні райони. Зазвичай біля дамби вони дуже глибокі. Наприклад, глибина Ліпна — приблизно 20 метрів, а Орлика — понад 60. А це означає, що на дні влітку дуже холодно і що риби та водорості там не живуть. Затоплені села, дороги, поля, ліси, залізниці, які зазвичай є на дні кожного великого водосховища, обживають анаеробні бактерії, черви та поліпи маленьких прісноводних медуз, що з’явилися в Чехії 100 років тому (для людини вони безпечні і можуть попалити хіба зоопланктон). Є там і «мотилі» — личинки великих комарів-товкунів. Попри те, що нетрі Ліпна є для них найбезпечнішою зоною, деяким видам все ж доводиться час від часу підніматися у «житловий район». За киснем».
Найбільш густонаселеним є рівень від 0 до 6 метрів. Там товчеться більша частина «громади». Там же благоденствують водорості та зоопланктон.
Справді елітним «житлом» у рекреаційній зоні є місце, де змішуються холодна і тепла вода — наприклад, злиття Влтави та Бероунки. Тут можна спостерігати локальні скупчення риб. Вони люблять температурне різноманіття, контрасти й цінують можливість вибору.
Вода в передгірських ділянках річок за кольором нагадує кофолу — через фільтрати торфу, тому видимість погана, і риби мусять допомагати собі звуками. Повірте, це не пісні китів. Переважно це клацання і ляскання. А от морські риби бувають настільки гучними, що спроможні спустити сигналізацію підводної станції. Сенсорна бічна лінія у риб допомагає їм відчути чиюсь присутність у каламутній воді за коливаннями хвиль.
У Влтаві живе понад 50 видів риб. І в Празі їх чи не найбільше, оскільки види нижньої течії зустрічаються тут з рибами холодних вод та «зайдами», що проникають у нашу фауну. Життя — справа мобільна, підлаштується під будь-що. Правда, люди не припиняють підкидати рибам нові адаптаційні квести. Через великий вміст гормонів з жіночої контрацепції у воді самці риб під великими містами часто перетворюються на самичок. Риби мають таку біологічну можливість, правда, для наших видів її прояв є вкрай нетиповим. А поява у воді наркотиків, наприклад, первітину, призводить у них до втрати інстинкту самозбереження.
Факт:
Десь між Марсом та Юпітером навколо Сонця кружляє маленька планетка Влтава 2123. У 1973 році її зафіксував на зоряній карті радянський астроном Микола Черних. Він же дав їй ім’я на честь чарівної чеської річки.
