Попри скрутне фінансове становище, Віра Томчук допомагає Україні, граючи на скрипці просто неба
Український «Щедрик» цієї зими звучить просто неба в Остраві. Для когось це знайома різдвяна мелодія, для когось — мить зупинки у щоденній метушні, а для Віри Томчук — спосіб підтримати людей і говорити з ними мовою музики. Для української скрипальки гра на вулиці стала і покликанням, і способом виживання, а ще формою підтримки України.
Біля остравського торгового центру «Кароліна» лунає український «Щедрик» — мелодія, яка вже понад сто років є різдвяною музичною візитівкою України у світі. Хтось зупиняється, щоб послухати, хтось поспішає далі у передріздвяних клопотах. А музика звучить. Твір композитора Миколи Леонтовича на скрипці виконує невисока жінка — українка Віра Томчук.
«Я тішуся тим, що можу подарувати людям відчуття свята. І хочеться, щоб у кожному серці на Різдво народився Ісус. Особливо це важливо для наших людей, які зараз знедолені й змушені жити чужинцями в різних країнах, у даному випадку — в Чехії. Хочеться, щоб люди відчули свято, магію свята, щоб Ісус, який народиться за кілька днів, справді мав у кожному серці свої ясла. Бо ніщо нас не порятує, ніщо не дасть підтримки й життя, як тільки Господь, як тільки Ісус. Тому хочеться його прославляти. І коли я бачу усмішки й щасливі очі, а часом і сльози на очах, то розумію: я тут недарма, дарую радість, і мені це приємно. Дуже гарно реагують і чехи також, я маю в репертуарі й деякі чеські колядки».
Пані Віра каже, що цього року зима в Остраві м’яка, сильних морозів немає, а тому вона може довше виступати на вулицях і площах міста. Коли стає зовсім холодно, гріється чаєм або кавою, які часто приносять слухачі. Або заходить зігрітися до торгового центру.
«Я можу грати годину-дві, потім піти по справах чи просто відпочити. Але я так люблю грати, що часом навіть не помічаю, як летить час. Це може бути і дві години, і навіть три. Я люблю грати, мені приємно дарувати людям радість, бо бачу, що вони усміхаються, що їм це подобається. Узагалі музика — це особлива річ, це прояв любові, дар з неба. Хочеться примножувати добро, примножувати радість і щастя в душі. Навіть якщо зовсім трошки, якесь маленьке світло — але приємно збільшувати добро в цьому світі. Я люблю грати — це і моя професія. Скільки себе пам’ятаю, я живу музикою. Таке враження, що вона в мене вже в крові. Я це дуже люблю і ніколи не мала сумнівів, ким бути».
До повномасштабного вторгнення пані Віра працювала вчителькою музики та грала у двох оркестрах у Києві. В Остраві вона також має кількох учнів, але досі перебуває в пошуках постійної роботи й мріє знову грати в оркестрі. Нині її основним джерелом доходу залишаються вуличні виступи та приватні уроки. А ще вона часто є бажаною гостею на різних заходах.
До Острави пані Віра приїхала, як і тисячі інших українців, рятуючись від війни. 24 лютого 2022 року, у день початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, вона грала в підземному переході неподалік головного залізничного вокзалу Києва. Повз неї в паніці бігли люди, а вона виконувала українську музику — щоб підтримати їх у ті перші, хаотичні години війни.
«Просили «Червону калину», щось таке своє, українське. І дехто казав: «Втікай, бо танки їдуть, вони ось-ось будуть тут. Чого ти тут стоїш? Ти що, не знаєш?». Пам’ятаю, як повз мене пробігав військовий. Він сказав: «Дякую вам. Дякую, що ви з нами, що ви підтримуєте». Це було настільки щиро й тепло, що мені дуже запало в серце».
Попри скрутне фінансове становище, пані Віра регулярно підтримує українських волонтерів і не втрачає віри в перемогу. Напередодні Різдва вона ділиться своїми побажаннями — простими й щирими, як і її музика.
«Хочу побажати всім людям любові, бо без любові страшно жити. Хай у кожному серці буде добро, радість і щастя. Здоров’я дітям, здоров’я нашим рідним, здоров’я кожній людині й більше доброї долі всім. А особливо хочу побажати Україні перемоги, захисту й закінчення війни. Ми віримо, що цей рік буде переможним у всіх сенсах і настане мир, спокій та злагода.Також хочу подякувати чеському народу, керівництву й президентові за прийом, за те, що нас приймають і допомагають. Хай у ваших домівках будуть радість, щастя й добро. І хай війна ніколи не торкнеться цієї землі».
