Працює у філармонії Брна і арфісткою, і білетеркою: історія Катерини Голуб з Дніпра
Музика має силу зцілювати і надихати, навіть у найскладніші часи. Історія Катерини Голуб, арфістки з Дніпра, — це приклад того, як талант і любов до мистецтва допомагають не лише подолати труднощі, а й знайти нове життя за кордоном. Війна змусила її покинути рідне місто, але музика залишилася вірним компасом, який веде її вперед, надихає слухачів і підтримує українську спільноту в Європі.
Катерина Голуб закохана у музику з дитинства. Вона починала з гри на скрипці, та якось доля звела її з арфою, і з того моменту цей музичний інструмент став головним у її житті.
«Навіть після багатьох років гри на цьому інструменті кожного разу переконуєшся, що він справді магічний. Бо він має саме такий, особливий тембр — заспокійливий. Можливо, через це арфісти доволі часто спокійні люди. Усі музиканти поєднуються зі своїм інструментом, бо з роками, коли набираєшся досвіду і практики, коли розвиваєш м’язову пам’ять у руках, просто сідаєш за інструмент і не замислюєшся, куди поставити палець або як взяти цей акорд. Це вже відбувається на інтуїтивному рівні».
До 24 лютого 2022 року Катерина вісім років грала у симфонічному оркестрі Дніпра та вчилася у Київській муніципальній академії імені Глієра. Війна перервала її творчий шлях.
«В Україні з початком повномасштабної війни, на жаль, не було роботи для музикантів. І я просто сиділа, можна сказати, на шиї у родичів. Це мені взагалі не хотілося, мені хотілося якось підтримувати свою Україну. Навіть робити благодійні концерти, збирати якісь кошти — у той момент це дійсно було не на часі. Люди переживали за свою безпеку, тому такі концерти просто не було можливості проводити».
Попри небезпеку, Катерина не хотіла залишати рідне Дніпро та Україну. Але любов до музики змусила її зробити вибір та вирушити до Чехії, яку вона зовсім не знала. Тут вона вступила до консерваторії у Брні, де її здібності та досвід оцінила викладачка Івана Швесткова і запросила працювати в оркестр місцевої філармонії.
«Вона мене тут зустріла в Чехії, все мені показала в консерваторії, взяла мене як студентку. І потім дуже допомогла в оркестрі. І досі вона допомагає. Зараз ми вже більше на рівні друзів, друзі-колеги. Майже одразу я почала продовжувати працювати у своєму напрямку. В оркестрі я як запрошений артист. Тут програми, в принципі, мінімум два-три концерти на місяць, але арфа зазвичай звучить раз на місяць чи навіть двічі. Іноді буває таке, що колега просить, щоб я заграла цілий концерт замість неї, або іноді ми граємо концерти двома арфами».
Та влаштуватися на повну зайнятість в оркестр Катерині й досі не вдалось. Вона каже, що місць просто немає. А на будь-яку звільнену позицію відразу великий конкурс.
«Якщо хтось піде на пенсію, наприклад, якийсь старший арфіст, або хтось просто звільниться, тоді оголошують конкурс. Але на цей конкурс приїде дуже багато інших арфістів, які також чекають на можливість офіційно працевлаштуватися в оркестрі. Наприклад, якщо відбувається конкурс в оркестр і приїде один із найкращих виконавців з іншої країни і такий середній виконавець з Чехії, то якщо це не конкурс наосліп, перевага буде на боці чеха. Вони надають перевагу своєму, можна сказати. У деяких оркестрах, наприклад, є відбір наосліп. І там комісія просто не бачить, хто насправді грає. Вони дійсно відбирають за звуком, за тим, як людина грає. Тож ще є шанс пробитися».
Навчання та робота з колегами допомогли Катерині швидко опанувати чеську мову. І це допомогло їй знайти себе в новому амплуа. Поза сценою. Вже рік вона працює у касі філармонії.
«Коли я граю в оркестрі, то бачу цю публіку, а потім ще сиджу на касі і продаю їм квитки. Іноді вони мене впізнають, і це прямо такий цікавий момент. Вони питають: «Ви, здається, грали на арфі, чи це були не ви?». Я відповідаю: «Так, ми з колегою граємо на арфі». Тож вони навіть іноді дивуються, але приємно дивуються — це такий приємний подив. Бо дійсно: вони дивляться на сцену, бачать оркестр, там якісь люди сидять, усі в чорному, обличчя майже не видно. А тут ось це обличчя сидить перед вами і прямо так розмовляє, а ще продає квитки. Тож це доволі цікавий досвід і цікаві емоції. Також мені неочікувано сподобалося працювати з системою продажу квитків, бо цей продаж завжди проходить офіційно, лише через спеціальну програму. Ми мусимо її вчити, знати все досконало. Ну і так вийшло, що я вже знаю цю програму, знаю, як там працювати, знаю різні деталі, тож якось усе йде».
Та навіть цим діяльність Катерини не обмежується. Вона має своїх учнів в одній з музичних шкіл Брна, яких вчить грі на арфі. А ще гастролює з оркестром та виступає із сольними концертами в Чехії та інших країнах Європи. Також Катерину запрошують у ресторани високого класу, аби вона створила музичну атмосферу.
«Напрямок, який мені дуже подобається. Там я просто приїжджаю зі своєю арфою, у мене ще є маленька електрична арфа, спеціально для таких поїздок. І там я переважно граю не класичну музику, а щось популярне в аранжуванні для арфи. Там можна заграти все, що завгодно».
Особливу увагу Катерина приділяє благодійним концертам і завжди намагається брати в них участь.
«Це були концерти тут у Брні, на базі цього українського центру, саме цього українського ком’юніті, яке тут існує. Також були благодійні концерти в Празі та у Відні. А ще у нас були благодійні концерти від арфового ком’юніті. Це були саме українські арфісти, але з різних куточків Європи. Один благодійний концерт був у Відні, потім — у Берліні, і ще один у Штутгарті. Тож коли чую про якийсь благодійний концерт саме на підтримку України, намагаюся туди поїхати, бо іноді виникає таке відчуття, що ми виїхали, я виїхала, а родина залишилася вдома. Деякі українці також залишилися. І хотілося б якось зі своєї сторони допомогти».
Катерина доводить, що музика — це не просто інструмент, а спосіб залишатися собою, допомагати іншим і дарувати людям емоції. Вона поєднує творчість, навчання, благодійність і щоденну працю, показуючи, що справжнє мистецтво живе там, де є серце і прагнення творити.
