«Празька криївка» допомагає українському фронтові з 2014 року. Зараз новий етап

Галина Василенко, координаторка «Празької криївки», центру збору допомоги, розповідає, що багато українок із окупованих територій приєдналися до плетіння маскувальних сіток та іншої діяльності. Редакторка Чеського радіо Алла Вєтровцова запитувала у Галини Василенко, як розвивається волонтерський рух в Чехії, чи допомагають українцям чехи після початку повномасштабного вторгнення росіян в Україну та які зараз нагальні речі для фронтовиків.

— Пані Галино, ви є у волонтерському русі фактично від 2014 року, і у вас вже інші можливості і досвід. Ви дуже гарно підключилися до допомоги у цій великомасштабній війні.

— Я займаюся допомогою армії, хоча я вважаю, що це навіть не так допомога, як просто громадянська позиція. Це обов’язок кожного. Якийсь час я переключалася більше на інформаційну війну, бо був період, коли допомога нашій армії вже не була так потрібна, тому що до неї приходила допомога, і держава старалася. Було зрозуміло, що рано чи пізно великомасштабна війна все-таки буде. Тому що Путін не залишив собі шляхів відступу, і відійти просто так  з України… Я не знаю, хто міг вірити у те, що ось він просто повернеться і піде геть. Тому ми якось готувалися, і сітки плелися у «Празькій криївці». В соцмережах також повідомлялося, що ось є місце, де ми плетемо сітки і збираємо допомогу для нашої армії. З 19-го року я в «Празькій криївці». Це була така інформаційна підготовка, бо допомога до 22-го року була насправді мізерна з «Криївки».

— «Криївка» в цьому, в допомозі, відіграла дуже важливу роль. Чехія, яка пережила окупацію в 1968 році, чудово розуміла, що цим справа не закінчиться, що надалі буде якась спроба нас шантажувати.

— До 24 лютого (2022 року — ред.) в нас була така своя, закрита, спільнота. Я з великою теплотою згадую ті часи. Після 24 лютого я з’ясувала, що про нас знає дуже багато людей. Тому що приходили і воїни, які екіпірувалися і йшли в Україну, і приходило дуже багато людей, приносили допомогу для цих воїнів, і фінансову допомогу. Я була дуже приємно здивована, що люди знали, що потрібно. Вони бігали по військових магазинах, вони приносили броніки, розгрузки, наколінники, рукавиці.

— Приходили тільки українці, чи й чехи?

— Багато приходило чехів. Ті, котрі по сусідству з «Празькою криївкою». Денно заглядало дуже багато людей, і вони питалися: «Скажіть, що принести». Чехи як народ, який любить туризм, принесли дуже багато спальних мішків. Вони приходили, вибачалися, казали: «я перепрошую, в мене є намет, каріматка, спальний мішок, він мій, я його віддам. Ви не будете ображатися, що він користований?»

— Наскільки змінилася сама позиція українців? Наскільки вони стали активнішими, чи як взагалі відбувався цей рух?

— З початком повномасштабної війни до Чехії прийшла величезна хвиля українок, які були змушені покинути свою домівку. В нас зараз у «Криївці» 67 дівчат, що покинули свою домівку.

— Це вражає. Тому що ми не знали, як вони будуть реагувати, ті переселенці з Донбасу. Ми не знали, як буде реагувати більш-менш безпечне Закарпаття. Ми знали, що буде реагувати Київ, тому що все-таки це столиця, і там люди були більш мотивовані чи інформаційно підготовлені. Те, що так багато людей долучається, — про що це, на вашу думку, говорить?

— Люди налякалися. Коли йде війна до хати, це страшно. І найперший такий момент — що люди будуть робити все для того, аби самих себе захистити, так? А потім вже приходить наступний етап: люди дивляться, що діється навколо них, і коли небезпека трішечки відступить, починають працювати ті найхитріші з нас (як вони себе вважають). Вони гадають, що цього ніхто не помічає, але, як казала моя бабця-небіжчиця: «то таке окате, що здається, що бачать стіни». З початком повномасштабки, я гадаю, це був кінець березня, прийшли в «Криївку» двоє чоловіків. Вони виїхали якось за системою «Шлях», і вони були дуже кумедні. Вони розпиналися, щоб я не подумала — коли Київ був оточений, то вони не втекли. «А ви воювали?» — «Ні, але ми не втекли. Ми залишилися». Вони були російськомовні, це звучало дуже смішно. Казали, що їх делегували від Київської ради і відправили до Праги. Вони мені кажуть: «Нам надо корм. Для кошек, собачек и бабушек». Це було дуже смішно.

— Пані Галино, які в нас зараз нагальні потреби? Ми знаємо, що ситуація на фронті міняється, і нам теж потрібно на це реагувати.

— Завжди потрібен «такмед», бо це наші врятовані життя. Пластирі, турнікети, chest seal (оклюзійні наліпки) для покриття грудної клітини — тактична медицина.

— Але ми не знаємо, що це таке.

— Тактична медицина — це насамперед засоби, які потрібні. Турнікети — повинні бути оригінальними: або CAT, або краще звертатися до українських волонтерів в Україні і закупляти в українського виробника «Січ». Вони виходять в два рази дешевші, але вони діють так само, як CAT. Потрібні ізраїльські бандажі — це такий бинт, який накладається і створює тиск на рану, щоб рана не витікала. Потрібні турнікети, які накладаються на живіт, на поранення, де не допоможе звичайний турнікет. Потрібні кровоспинні засоби, такі, як Quicklot (гемостатичний бинт). Є такі поранення, які неможливо зупинити за допомогою простих турнікетів. Ще chest seal — це як турнікети, які застосовуються при пораненні огруддя. Це такі вентилі — коли поранене огруддя, то вони накладаються, щоб людина могла продовжувати дихати. Це не проста війна, це не Друга світова чи щось перед тим. Це війна дронів, як її ще називають. І на цій війні потрібні дрони, постійно. Потрібні «старлінки», це — зв’язок.

— Ми можемо з Чехії пересилати кошти чи як ми можемо допомогти щодо «старлінків»?

— «Старлінки» краще замовляти на Чехію, тому що на Чехію вони приходять скоріше. На сайті starlink.com замовляєш «старлінк» на свою адресу. Якщо потрібно для їхніх рідних, людина не знає, як це зробити, зверніться — я вам допоможу цей «старлінк» купити. Вони дуже важливі, щоб люди весь час лишалися на зв’язку.

— Тобто людина індивідуально може на свою домашню адресу замовити, купити цей «старлінк» і принести до «Криївки», і ви вже далі будете пересилати?

— Так. Може купити «старлінк» індивідуально, на свою домашню адресу, може принести його в «Криївку», може відіслати його своїм рідним в Україну, тому що практично у кожного на війні хтось є.