«Схопила свій шанс за руку»: історія успіху української шеф-кондитерки в Чехії
Десерти українки Наталії Сковородіної, яка працює шеф-кондитеркою престижного ресторану, завоювали серця найвибагливіших гурманів у Чехії. В Остраві відбулась церемонія нагородження найкращих ресторанів Моравсько-Сілезького краю за версією журналу Magazín Patriot. Наталія Сковородіна стала частиною успіху ресторану Cattaleya, який отримав головний приз видання.
Пані Наталія приїхала до Чехії наприкінці 1990-х. Хапалася за будь-яку роботу, намагаючись поєднати родину і заробіток на прожиття. Спершу працювала на фабриці взуття, потім двадцять років на виробництві, яке виготовляло металеві стелажі. Впродовж цього часу Наталія мріяла.
На власній кухні вона готувала десерти, продавала їх за мінімальні гроші, а на зароблене купувала онлайн-курси кондитерського мистецтва у найкращих шефів світу. Після довгих вагань вона вирішила запропонувати свої роботи ресторанам.
Вночі працювала на виробництві стелажів в Орлові, вранці їхала до Острави. Складала свої тістечка в коробки й вирушала з надією, що смак і вигляд десертів допоможуть знайти омріяну роботу.
«Кожен бачив, скільки праці вкладено у ці десерти, і дивився, як на цьому можна заробити. Але всі розуміли, що багато не отримаєш. Хтось відмовляв, хтось брав десерти і казав, що подзвонить, а потім — тиша. Лише одного разу запропонували роботу, але за умов, що я робитиму лише те, що скажуть, за їхніми рецептами, що краще продається. А я цього не хотіла. Але людині завжди дається шанс. І я чекала. Шанс або використаєш, або втратиш. І я його використала».
Неочікувана можливість з’явилася на роботі, де Наталія виготовляла металеві стелажі. Вона дізналася, що власник цього підприємства відкриває ресторан.
«Цей шанс я буквально схопила за руку. У прямому сенсі слова. Бачу — йде шеф. Я на якомусь інстинкті підбігла до нього і схопила за руку, щоб не втік. І почала розповідати, як гарно печу торти й тістечка, що всі мої десерти розкішні. Мабуть, ніколи в житті так не хвалила себе. А він дивиться то на мене, то на руку. Думаю, у нього там рука напевне посиніла, точно синець буде. Потім відпустила руку, вибачилася за свою поведінку, і ми домовилися, що я принесу десерти на дегустацію».
Перед цією зустріччю Наталія настільки нервувала, що навіть хотіла її скасувати. Рішучий крок допомогла зробити дочка, яка дуже хотіла, щоб мати нарешті здійснила свою мрію.
«Мамо, ти підеш, — сказала донька. — Ми вже виросли, про нас не потрібно хвилюватися. Будь ласка, зроби це для себе. І я пішла. Увійшла, а шеф там із дружиною. Вони стояли, я відкрила коробку, вони подивилися на десерти, і він аж присів та сказав: «Скидаю капелюха перед вами, пані». І лише тоді я змогла взяти чашку кави, яку мені принесли, і випити. До того руки сильно тремтіли. Потім він дістав гаманець і запитав: «Скільки я маю вам заплатити?». Це була перша людина, яка захотіла заплатити за мої десерти. В інших ресторанах їх просто брали, а потім могли навіть не передзвонити, сподобалось їм чи ні».
Вже наступного тижня Наталія почала працювати на професійній кухні ресторану. Так у 2019 році в ресторані Cattaleya з’явилася майбутня шеф-кондитерка. Разом із власником вони вирішили не економити на десертах, якою б не була кінцева ціна.
«Шеф хотів, щоб усе було з якісних продуктів. І я хотіла того ж. Він сказав: «Давайте домовимось, що у десерти ви не додаєте нічого такого дешевого, тільки все якісне і найкраще». Я відповіла, що це дорого. А він мені каже: «Ми навчимо відвідувачів це їсти. Навчимо за реальну ціну. У мене є час».
У 53 роки Наталія почала новий етап життя й кардинально змінила професію. Роки практики вдома та навчання від найкращих шеф-кондитерів Франції та України дали результат: відвідувачі ресторану високо оцінили її десерти, які виглядають наче витвори мистецтва, а за смаком можуть конкурувати з виробами найкращих кондитерських світу.
На кухні їй зараз допомагають ще дві українські колеги. Її команда створює весільні багатоярусні торти, тістечка, цукерки, печиво, круасани, а також пече хліб і чабату — здається, для цієї жінки в кондитерському світі немає нічого неможливого.
«Деякі десерти роблю точно так, як навчилася. Тоді назву не змінюю. Наприклад, десерт „Tilki“ з турецьким сезамом від Емманюеля Амона. Але якщо створюю десерт сама, назвати його — для мене катастрофа. Ну немає на це фантазії. Тому назви вигадуємо разом на кухні. Я роблю десерт, всі його куштують і пропонують назви».
Наталя дуже тішиться, що працює на кухні поруч із молодими кухарями. Каже, що заряджається від них енергією та надихається, коли бачить, яку гастрономічну магію вони творять. І поруч з молоддю створює свої, кондитерські шедеври.
«Буває, що наші гості просять, аби до них вийшов кондитер. Хочуть подякувати за десерт. Я виходжу і часто бачу, як сильно вони дивуються, коли мене бачать. Бо вони думають, що такі сучасні тістечка має робити якась молода людина. А тут я. Мені 59 років. Але я вже до того звикла».
У ресторані Наталія проводить майстер-класи як для професіоналів, так і для гостей закладу. Наприклад, іменинник і гості можуть приготувати святковий торт під її керівництвом. Також вона викладає кондитерське мистецтво студентам середньої школи в Чеському Тєшині. Але і сама не припиняє розвиватися і продовжує навчання. Минулого року заради курсу улюбленого шефа поїхала до Києва.
Перед поїздкою відбулася серйозна розмова з власником ресторану, який боявся відпустити свою кондитерку в Україну.
«Я завжди дуже слідкувала і слідкую за творчістю Емманюеля Амона. Мені дуже подобається його техніка. Ніде не могла знайти його онлайн-курси. А потім бачу — буде курс у Києві. Швидко побігла на роботу і кажу шефу: «Їду на курс! До Києва!» А він мені: «Ні, не поїдеш, там літають ракети». А я йому: «Шефе, але все одно поїду. Я поміж тих ракет якось туди-сюди… Я повернуся живою, обіцяю!».
Кілька разів на рік Наталія відвідує рідне село Байківка на Вінниччині. Її племінниці зараз служать у Збройних силах України. Так само захищають рідну землю її односельчани, яким вона допомагає. Вона активно співпрацює з українськими волонтерами, надаючи всю можливу допомогу українським військовим.
На запитання про десерт на честь перемоги України Наталія відповідає зі сльозами на очах.
«Буде десерт до перемоги. Буде. Головне, щоб вона настала. Зараз я не можу на це надихнутися. Ще не знаю точно, яким він буде, але зроблю його».
