Так, знову. Ніч на неділю на годину коротша. Літній час нікуди не подівся і настає вчергове. І в Україні теж

І Європейський союз, до якого належить Чехія, і Україна, що прагне вступити до нього, намагалися скасувати сезонну зміну часу. Але вона так досі й лишається чинною.

Тож у Чехії, як і в усьому ЄС, о 2-й годині ночі за центральноєвропейським часом у неділю, 31 березня, час пересувається на одну годину вперед — на 3-ю годину.

В Україні це відбувається в той самий момент — тільки через поясну різницю зміна настає з 3-ї години ночі за східноєвропейським (київським) часом на 4-у.

Зміна часу в Чехії, як і в усьому Євросоюзі, а також і в Україні відбувається двічі на рік: в останню неділю березня переходять на літній час, зсунутий на годину вперед (і тоді ніч стає на годину коротшою), а кожної останньої неділі жовтня повертаються на стандартний поясний час, який помилково називають «зимовим».

Сучасні комп’ютерні й електронні пристрої, що мають контроль часу через інтернет чи радіохвилі, змінюють час автоматично. Про інші годинники доведеться подбати самостійно — звичайно, для цього не варто прокидатися посеред ночі. Але перевірте, які з ваших годинникових пристроїв не переналагодяться самі і вранці будуть показувати на годину менше, наражаючи на небезпеку запізнитися кудись на цілу годину.

Звідки це взялося

На території Чехії (а також України) літній час уперше з’явився 1916 року — його запровадила на пару років Австро-Угорщина, до якої тоді входила територія Чехії і західна частина України. Потім його застосовували в 1940-х роках. (До речі, тоді, взимку 1947—48 року, в Чехословаччині був заведений і справжній зимовий час: на грудень — лютий час був зсунутий на годину назад.) Остаточно Чехія (тоді ще Чехословаччина) запровадила сезонну зміну часу з 1979 року.

1917 року літній час запровадив і Тимчасовий уряд Російської республіки, до якої тоді належала інша, більша частина України. Після низки радянських експериментів із часом літній час стали знову регулярно застосовувати в Україні як на той час частині СРСР із 1981 року. На початку 1990-х Україна здійснила ще низку експериментів, то скасовуючи, то відновлюючи сезонні зміни.

Коли в кількох європейських країнах уперше здійснили перехід на літній час у роки Першої світової війни, ідея полягала в кращому використанні світлого часу дня, а відтак і економії — тоді йшлося про заощадження вугілля, в пізніші часи про електроенергію. Та за нинішньої структури виробництва і споживання такої економії вже практично немає.

У Чехії, наприклад, останнє дослідження на цю тему було здійснене ще 2019 року, в «доковідні» часи. Тоді з’ясувалося, що запровадження літнього часу дійсно приносить чеській економіці заощадження на енергії в 45 мільйонів крон. І це становило «аж» 0,0008% від тогорічного валового внутрішнього продукту…

Тож багато країн, які колись застосовували сезонну зміну часу, поступово відмовилися від неї. Нині літній час зберігається трохи більше як у шести десятках країн, принаймні на їхній частині, і територій, і величезна більшість із них — це країни Європи.

Відмовитися від зміни часу? Це може бути не так просто

2018 року Європейська комісія подала план відмови Євросоюзу від сезонної зміни часу, який також передбачав право країн-членів на свободу вибору, за яким часом вони хочуть жити: поясним чи літнім. Спершу це планували втілити у 2019 році, потім у 2021-му. Але остаточного рішення про це врешті так і не ухвалили досі. Країни ЄС не змогли домовитися, який час обрати.

В Україні відбулося кілька спроб відмовитися від сезонної зміни часу. 2011 року, коли таку зміну скасувала сусідня Росія, а слідом за нею Білорусь, такий самий крок ініціювала тодішня влада проросійського президента Віктора Януковича: планувалося залишити в Україні постійний літній час, зсунутий на годину щодо поясного. Рішення викликало протести, і його скасували менш ніж через місяць, так і не втіливши.

Улітку 2024 року Верховна Рада України знову вирішила скасувати сезонну зміну часу, цього разу з метою залишити країну на її поясному часі. Це теж викликало протести, петиція до президента Володимира Зеленського з закликом ветувати цей закон набрала понад 25 тисяч підписів. Але вона досі зазначена як така, що перебуває на розгляді, хоча, відповідно до законодавства, президент зобов’язаний розглянути таку петицію і дати на неї аргументовану відповідь протягом десяти робочих днів.

Та й сам закон про скасування зміни часу, ухвалений Верховною Радою, залишився без президентського підпису, тож він так і не набув чинності — хоча це суперечить Конституції України: президент зобов’язаний або повернути закон до парламенту для повторного розгляду, або застосувати щодо нього право вето, або підписати його, — але нічого з цього не було зроблено.

Тим часом скасування в Україні сезонної зміни часу вже нині, не чекаючи на ЄС, означало б, серед іншого, розсинхронізацію обліку часу з Європейським союзом, до якого Україна прагне вступити і поступово запроваджує загальноєвропейські правові норми, і натомість синхронізацію з країною-агресором Росією.

Який час обрати?

Однією з суперечок, що супроводжують спроби скасувати сезонну зміну часу, є питання, який час залишати: звичний поясний чи зсунутий на годину літній. Обидві позиції мають свої аргументи й контраргументи. А дехто вважає, що краще залишити чинну нині сезонну зміну.

Зокрема, переважно вважається, що з погляду здоров’я людини природнішим є поясний час.

Коли 2011 року сезонну зміну часу скасовувала Росія, вона на численні прохання громадян залишилася на постійно на літньому часі. Та вже невдовзі не менш численні скарги на незручність такого режиму призвели до того, що 2014 року більша частина країни з багатьма часовими поясами була повернута на поясний час.