Уже 85 років у Чехії правобічний автомобільний рух
До німецької окупації 1939 року в Чехословаччини їздили по лівому боці. Так було заведено ще з часів Австро-Угорщини. Але окупація території Чехії змінила ситуацію за єдиний день. Тільки Прага отримала «аж» дев’ятиденний виняток.
Перші окупаційні підрозділи нацистських військ в’їхали на територію Чехії, ще не окуповану на той час після Мюнхенських угод і окупації Судет 1938 року, 15 березня 1939 року з правого боку доріг — тобто по зустрічній на той час смузі. Тож Острава, Пржибрам, Пісек чи Млада-Болеслав мусили звикати на фактичну зміну напрямку руху ще з перших годин німецької окупації.
16 березня на окупованій території був проголошений «протекторат Богемії і Моравії» як частина німецького Третього райху. І того ж дня головнокомандувач сухопутних військ нацистських збройних сил генералфельдмаршал Вальтер фон Браухіч видав указ: уже з 6-ї години ранку 17 березня на новоокупованих чеських землях запроваджується правобічний рух. Окуповані ще 1938 року території Судет, які нацистська Німеччина приєднала до свого складу відразу тоді ж, зажили зміну напрямку руху ще в той час.
Лише Прага через складну транспортну ситуацію в великому місті отримала після окупації 1939 року виняток «аж» на дев’ять днів: перехід на правобічний рух там наставав 26 березня 1939-го о 3-й годині ночі. Щоправда, і до цього терміну німецька військова техніка їздила містом по-своєму — з правого боку в іще лівобічному на той час місті.
Але хоча запровадження правобічного руху пов’язують із нацистською окупацією, насправді Чехословаччина зобов’язалася на цей крок значно раніше. 1926 року країна підписала Паризьку конвенцію 1909 року про пересування автомобілів і додатки до неї, чим зобов’язалася перейти на правобічний рух «у розумний термін». 1931 року уряд пообіцяв, що перехід відбудеться до п’яти років, але цю обіцянку не виконав.
Нарешті, восени 1938 року в Празі остаточно вирішили: перехід на правобічний рух у Чехословаччині відбудеться 1 травня 1939 року. Так що окупація пересунула цей термін лише на кілька тижнів.
Празькі маневри
У столиці, чи то пак уже «головному місті протекторату», настала гаряча праця. Адже в часи до окупації підготовка до запланованої на 1 травня зміни не дуже поспішала.
Найбільше мороки було з широкою трамвайною мережею: треба було перекласти всі вилиці на рейках, перебудувати зупинкові острівці, переставити вказівники зупинок, а в новіших трамвайних вагонах, які, на відміну від старших із майданчиками для входу-виходу, якими можна було скористатися на обидва боки, вже мали двері, — ще й переробити ці двері на інший бік.
Тож празьке Електричне підприємство, як тоді називалася міська трамвайна транспортна компанія, протягом дев’яти днів влаштувало небачені маневри. Їх супроводжувала велика інформаційна кампанія — в школах, на робочих місцях, на вулицях, на дорогах.
Крім того, треба було змінити знаки на всіх численних у Празі однобічних вулицях і переставити чи перемалювати ще з тисячу інших знаків, у деяких місцях переорієнтувати світлофори.
На зміні напрямку руху з першого дня наголошувала щоденна преса. По всій Празі були вивішені плакати з написом: «Із 26 березня їздимо з правого боку» — і попередженням: «Не встрибуйте і не вистрибуйте з вагонів електричної залізниці» (як тоді називалися трамваї).
До акції долучилися й скаути, які ходили вулицями з транспарантами і роздавали водіям летючки з інформацією про зміну.
Незмінна звичка призвела до аварійних випадків, просвіта не врятувала
Із технічного погляду перехід, навіть такий складний, як у Празі, був вдалим. Але сила звички є сила звички — в’їхати в авто на протилежній смузі не було тоді чимсь небаченим. На щастя, транспортний рух у ті часи був значно меншим.
У Празі першого ж дня дії нової вказівки про правобічний рух сталося 26 аварій — як на ті часи, значно вища від пересічної кількість. Найчастіше йшлося про випадки, коли трамвай збивав перехожого, який іще не звик, що повертати голову треба в інший бік.
Єдиний фатальний випадок, засвідчений у Празі, стався в районі Кобиліси. Трамвай номер 14 переїхав 24-річного Йозефа Лготського, який увійшов на рейки, ще не усвідомивши, що тепер їздять із іншого боку.
А що ж Словаччина?
Словаччина, в якій (точніше, на її територіях, які не були тоді окуповані Угорщиною) в час окупації території Чехії нацистськими військами була на вимогу Гітлера проголошена 14 березня формальна незалежність маріонеткової прогітлерівської Словацької Держави, теж мусила перейти на правобічний рух, хоча її ніби й не стосувалися німецькі закони.
Тож уже 18 березня 1939 року, на день пізніше, ніж в окупованій Чехії, правобічний рух був запроваджений у столиці Братиславі. Але в інших регіонах країни цього ще не сталося.
В різних місцевостях їздили за різними нормами. Перехід Словаччини на правобічний рух відбувався поступово і повністю завершився аж 1941 року.
А була ще «Підкарпатська Русь» — Карпатська Україна
До складу міжвоєнної Чехословаччини належало й українське Закарпаття, яке тривалий час називали «Підкарпатська Русь». Цю назву чехи згадують і досі, хоча наприкінці існування міжвоєнної Чехословаччини регіон отримав автономію як складова частина федеративної Чехословаччини з назвою Карпатська Україна.
15 березня 1939 року, в дні розпаду міжвоєнної Чехословаччини, Карпатська Україна проголосила свою державну незалежність. Але шансу встояти без зовнішньої підтримки вона не мала і проіснувала лише лічені дні. Протягом 14—23 березня всю територію Карпатської України окупувала пронацистська Угорщина — тодішнє Угорське Королівство.
Через тісні зв’язки з нацистською Німеччиною Угорщина, разом із українським Закарпаттям, перейшла на правобічний рух 6 липня 1941 року.
Останні наразі переходи з лівобічного на правобічний автомобільний рух у Європі здійснили Швеція 1967 року й Ісландія 1968-го. Нині на Європейському континенті їздять із лівого боку лише в чотирьох острівних державах: Великій Британії, Ірландії, Кіпрі й Мальті.
