«Якщо ми мовчимо, то булінгу не існує»: що робити, коли твою дитину цькують
Українців за кордоном торкнулося багато проблем, серед інших і булінг їхніх дітей. Для того, щоб з’ясувати, як діяти та що можливо зробити у випадку цькування дитини, ми поспілкувалися з психологом із некомерційної організації Agency for Migration and Adaptation AMIGA Світланою Санжаренко та журналісткою української редакції Radio Prague International Олесею Гнатюк, дитина якої постражлала від булінгу.
— Світлано, розкажіть про природу булінгу. На вашу думку, чому українські діти наразилися на цю проблему в Чехії?
Світлана: Природа булінгу — це насилля таке, яке відбувається не одноразово, а постійно. Наші діти зіткнулися з цим, тому що вони новенькі, вони тільки приїхали. Спочатку вони були цікаві для чеських дітей, і я думаю, що не тільки для чеських дітей, тому що тут багато інших людей проживає, — а з булінгом зіткнулись, тому що це — різна мова, різність у культурах, різність у деяких упередженнях, можливо, у дітей тут були якісь очікування від наших дітей, тому що ми у будь-якому разі по-різному виховані. Незважаючи на те, що в нас дуже багато схожого в наших мовах та культурах, але дуже багато й того, що розділяє нас.
Також діти, які стикнулися з булінгом, мають травматичний досвід війни і не завжди можуть постояти за себе, коли на них починають нападати, тому що, як показує практика, наші діти за ці три роки мають і депресивні стани, і тривожні стани, а коли людина не дуже стоїть на своїх ногах і внутрішньо емоційно нестабільна, то її справді можна булити. Знову ж, ми не виключаємо відносини у сім’ї дитини, яку цькують, тому що знову, як показує практика і статистика, якщо у дитини більш довірливі стосунки зі своїми батьками і якщо вона знає, що вона може прийти і поділитися своїми проблемами зі своїми батьками, то ймовірність цього булінгу є трошечки меншою. Я не кажу, що його не буде взагалі, тому що в нас є об’єктивні фактори: нова країна, нова мова, що все дитині потрібно зрозуміти, взагалі зрозуміти, як тут жити, як тут спілкуватися, — але все ж таки основна частина — це взаємини з сім’єю.
— Олесю, розкажіть про свої дослідження у цій темі, бо крім того, що ви провели дослідження та підготували матеріал як журналіст, у вас ще і особиста історія з власною дитиною.
Олеся: Коли я працювала над матеріалом, то до мене звернулося чимало жінок, але всі вони звернулися анонімно, ніхто не хотів говорити, лише дві жінки погодилися на інтерв’ю. Проблема існує, і як її вирішити, не знають самі жінки, вони так само перебувають під психологічним тиском і їм так само важко, як і дітям. Дуже багато батьків переводили своїх дітей до іншої школи, але, на жаль, і у інших школах вони стикалися з цією ж самою проблемою.
— Це складний шлях, який не дає жодних гарантій вирішення проблеми. До речі, ми робили у наших соціальних мережах заклик, щоб люди писали нам, якщо їхні діти стикнулися з проблемою цькування, і, на жаль, жодного звернення не було. Світлано, що робити батькам, які стикаються з цією проблемою булінгу?
Світлана: Про булінг не можна мовчати, як і про будь-яке інше насилля, про це потрібно говорити. Про це треба казати дітям, що булінг не замовчується, про булінг говориться, про булінг потрібно кричати, тому що ми бачимо, що зустрічаємося з такою ситуацією, що булінгу багато, але ніхто про нього не каже. Коли я стикалася з батьками, чиї діти постраждали від булінгу у школах, то у вирішенні цієї проблеми вони якусь частину шляху пройшли: поговорили із вчителем, поговорили з директором, — а потім якось здулися. Можливо, не вистачає сил, можливо, сміливості, але, наприклад, якщо над дитиною проводиться постійно цей булінг, то потрібно казати вчителю. Якщо вчитель не реагує, то потрібно казати директору, якщо директор не реагує, то тоді ми підключаємо поліцію, якщо знову немає реакції, тоді ми підключаємо медіа. Спочатку це було, коли батьки стикалися з булінгом у школі, вони підключали навіть медіа, і тоді школа вже якось починала рухатися та реагувати. Проблеми немає, якщо про неї не кажуть, тому в мене заклик до батьків: пишіть, кажіть про це. В нас навіть у Agency for Migration and Adaptation AMIGA буде семінар на цю тему. Не мовчить! Ви зараз замовчуєте насилля над своєю дитиною. Які наслідки можуть бути: дитина почуває себе погано, в неї знижується самооцінка, в неї знижується якість навчання, тому що вона не хоче ходити до цієї школи, знижується толерантність до дітей, тому що хтось булить, а хтось не булить. Хтось, може, і хоче захищати, але не може — не вміє це робити, але знаходиться спостережник, і нам потрібно ще діяти через цих спостережників у класі, тому що якщо до дитини, яка булить, ми не можемо достукатись, то ми можемо достукатись до тих дітей, хто спостерігає, до тих вчителів, хто спостерігає. Булінг — це симптом хворої системи. Не дитина, яку цькують, винна, а є така хвороба і хворобу потрібно лікувати. Непотрібно лікувати булера, а потрібно лікувати систему цю в класі чи в школі, а про це потрібно казати. Ми ж коли йдемо до лікаря, ми ж кажемо про свої симптоми, тоді лікар починає робити обстеження і лікувати, так само і з булінгом: якщо ми мовчимо, його «не існує».
— Ви сказали, що потрібно розмовляти зі своїми дітьми, але, розумієте, треба ж правильно це робити, просто так ти не поговориш на цю тему. Як правильно розмовляти з дитиною про булінг?
Світлана: Ваша дитина, коли з нею щось відбувається, змінюється. Так, це можна скинути на те, що це підлітковий вік, тому що більш за все булінг відбувається у підлітковому віці: зміна гормональної системи, зміна емоційної, — але у дитини змінюється поведінка. Дитина не хоче вставати до школи, дитина не хоче йти до школи, вона може замикатися у собі, дитина може агресувати, і тоді можна обережно запитувати не «Що сталося і чому ти не хочеш йти?», а інакше: «В тебе все в порядку? Я бачу, що в тебе якийсь настрій. Якщо ти хочеш, то ти можеш про це поговорити». Але знову ж, це роблять свідомі батьки, вибачте, але не всі батьки взагалі запитують у дітей «Що сталось?», а ще і знецінюють: «От ти там сама (сам) винен». Не потрібно казати «Не звертай уваги» — знецінюються почуття дитини, і цього не можна робити. Якщо ви помічаєте, що у дитини є якісь проблеми, то, будь ласка, поговоріть з нею. Не можете ви поговорити, то відведіть дитину до психолога, тому що, як правило, у кабінеті з психологом дитина починає казати багато речей — я просто сама працюю з підлітками і я знаю, як вони розкриваються. І тоді ми вже обережно запрошуємо батьків і з батьками про це говоримо. Ми готуємо батьків до того, як взагалі бути з цим булінгом, що про це не можна мовчати.
— Олесю, ви робили матеріал про булінг та розбиратися у цьому питанні, що вас найбільше вжахнуло?
Олеся: Якщо чесно, то найбільше мене вжахнуло те, що у булінгу беруть участь навіть і вчителі. Це, напевно, мій найбільший шок, тому що коли мій син стикнувся з булінгом у школі, то вчителі, тренери команди, у якій він грав, навпаки, усіляко допомагали, вони намагалися вирішити цю проблему і я цієї проблеми не мала. А всі жінки, я підкреслюю, всі жінки, які написали мені, сказали, що вчителі або не звертають увагу на це, нівелюючи цю проблему, і від вчителів діти чують те саме, що і від однокласників.
— Світлано, порадьте, що батькам сказати своїм дітям, тому що наша аудиторія — це переважно жінки, батьки. Що сказати, як правильно донести інформацію, аби дитина не відчувала себе приниженою і не реагувала на такі випади однокласників?
Світлана: Не реагувати у деяких ситуаціях можна, але треба прямо казати, що якщо дитина бачить і відчуває, що до неї проявляється таке насилля, то прямо казати «Зупинись! Мені це не подобається», щоб кривдник почув, що його намагаються зупинити, тому що якщо дитина буде мовчати, то він буде продовжувати.
— А як батькам правильно пояснити це своїм дітям? Ось ви кажете про те, що свідомих батьків не так багато, на жаль, але ті, хто нас чує, ті, хто розуміє, що є проблема, — як правильно цим батькам поговорити зі своїми дітьми? З чого почати?
Світлана: Взагалі казати, що це ненормально. Якщо тебе цькують, якщо тебе штовхають, забирають твої речі, то це не нормально і завжди винен той, хто це робить. Треба стояти на стороні дитини завжди. Наші жінки тут теж виснажені і їм інколи не вистачає навіть сил на цю боротьбу, і починається, наприклад, пошук школи, якось дитину просять замовчати ситуацію і потерпіти, але чому дитина повинна це терпіти? Тут, напевно, якось батькам вже треба збиратися з силами і якось захищати своїх дітей. Фіксувати всі ці випадки, коли дитина приходить зі школи, з’ясовувати, що відбулося, і писати вчительці. Завжди писати, бо якщо над вашою дитиною скоюється булінг і ви про це не кажете, але коли в дитини уривається терпець і вона кидає у кривдника стілець чи ще щось в ту дитину, яка це робила, то хто буде винен?
— Звичайно, дитина, яка кинула стілець.
Світлана: Так, дитина, яка загресувала. Але причина її агресії не зафіксована.
Олеся: Я хочу доповнити, що у моєму випадку якраз так з сином і було, коли його дуже довго «діставали» і він довго терпів, а потім просто сталася бійка, то мій син залишився винним, хоча до цього моменту його били, штовхали, а всі навколо казали: «А це він перший почав». Діти діють зграєю, і лише одиниці з його класу сказали про те, хто насправді почав першим. Ті діти, які булили, стояли на своєму і звинувачували мого сина у тому, що він почав першим. Зрештою, сталася така ситуація, коли вчительці у групі продовженого дня довелося мого сина відтягувати від хлопця, стався саме той нервовий зрив, про який щойно говорили. Що робити у таких випадках?
Світлана: Тому прямо казати дитині: «Не мовчи, не терпи. Якщо в тебе якісь проблеми, будь ласка, кажи. Я з тобою, я на твоєму боці. Ми вирішимо цю проблему разом», — щоб ви знали, що коїться у житті вашої дитини.
— А що робити, коли батьки знають про все, що відбувається у дитини, але дитина кожного разу просить батьків нічого не казати вчителю та однокласникам?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Світлана: Якщо дитина в силах впоратися з цими кривдниками сама і спирається на себе та може відповісти, треба обов’язково помічати цю різницю, де дитина може сама, а де вже потрібно звертатись до вчителя і до батьків тієї дитини, яка ображає. Діти можуть конкурувати, можуть битися і можуть сваритися, і це нормальний розвиток у дитячому колективі, але якщо одна дитина постійно булить іншу, то це вже ненормально, і ось цей розподіл потрібно пояснити дитині.
— Переводити дитину до іншої школи — це вихід?
Світлана: Інколи вихід. Якщо ви вже зробили всі кроки до примирення, наприклад з вашої сторони, якщо ви розумієте, що вчитель, директор не реагує, а ваша дитина взагалі пригнічена і не хоче ходити до школи і вона систематично підпадає під цей булінг, то є сенс перевести дитину до іншої школи. Але в ту школу, де ви впевнені, що у психологічному фоні все нормально.
— Як це зрозуміти?
Світлано: Так буває. В мене була дівчинка, яка не могла зовсім бути у своїй школі і її постійно булили. В неї була подружка в іншій школі, і згодом вона перешла у цю школу і почувала себе дуже гарно.
— Олесю, скажіть про головну пораду вчителя, яка є у вашому матеріалі.
Олеся: Я хочу зупинитися на одній пораді.
— Триматися до останнього?
Олеся: Ні, на іншій. Важливо у школі знайти «своїх». А яким чином це зробити? Можна зробити український ярмарок або можна зібрати команду спортивну українців для того, щоб показати, що ми є, що ми разом і нас краще не чіпати.
— А є такі приклади у вас? Хтось провів ярмарок чи команду склав? Я таких прикладів не маю.
Олеся: Я теж таких прикладів не знаю, але думаю, що якщо таких прикладів немає, то варто це почати робити.
Світлана: Я би хотіла прокоментувати ці кооперації — українці з українцями, чехи з чехами. Якщо ми тут живемо, то все одно наша мета тут — це інтеграція, тому що якщо кооперувати дітей у якусь одну групу, то ми все одно залишимось осторонь, тому що я знаю випадки, коли діти-чехи допомагали нашим українцям впоратися з булінгом із боку інших дітей. Можна показувати свою культуру, свої традиції чи ще щось, але не те що я проти кооперувань, але це може бути десь не дуже безпечно. Хочу наголосити, що допомога є, звертайтеся у різні центри, вони працюють. Якщо ви стикаєтеся з проблемою булінгу, то ви можете звертатися до нашої організації Agency for Migration and Adaptation AMIGA, у нас є десять безкоштовних кризових зустрічей для дорослих, дітей та підлітків. Є групові заняття також для підлітків, де вони знаходять друзів, шукають один одного, а потім вже інтегруються потрошку, тому не залишайтеся сам на сам зі своєю проблемою. Коли ви залишаєтеся сам на сам, то звісно, що ви не можете це вирішити, тому приходьте, кажіть, записуйтесь, вирішуйте, тому що ви не самі, ми разом з вами.
