«Зусилля щодня»: як скласти іспит з чеської на С1 і адаптуватися в новій країні
Успішне складання мовного іспиту, досвід інтеграції в Чехії та активна участь у громадському житті української громади в Брні — це історія українки Ольги Ваганової-Головко, яка приїхала до Чехії після початку повномасштабної війни Росії проти України.
— Нещодавно ви розповіли у фейсбуці, що склали іспит із чеської мови на рівень C1 — разючий результат. Розкажіть: як саме ви вчили мову? На які труднощі наражалися? Що можете сказати про сам іспит?
— Я почула від однієї польки, що на вивчення чеської мови потрібно три роки — і це мені запам’яталося. Я спочатку не повірила. Але почала вчити мову за дуже простим принципом: зусилля щодня. Причому обидва слова важливі — і «зусилля», і «щодня». Насамперед я вчилася самостійно: брала підручники чеської мови для іноземців і кожен рівень проходила сама, контролюючи себе за відповідями наприкінці підручника. Я обрала два підручники: «Česky krok za krokem» та «Čeština pro cizince». Паралельно я займалася з репетитором — це дозволило мені доволі швидко зняти мовний бар’єр і почати хоч якось, але говорити й писати.
Потім, безумовно, я відвідувала багато безкоштовних курсів. Але для мене курси завжди були лише доповненням до самостійних зусиль, бо це групове заняття, а воно не таке ефективне, як індивідуальні заняття з репетитором.
Коли я вирішила, що складатиму цей іспит, почала готуватися безпосередньо до нього. Мовні іспити мають свою специфіку — про це багато сказано в інтернеті. Наприклад, існує перелік типових пасток, які повторюються в різних мовах. Їхня кількість обмежена, з ними можна ознайомитися й врахувати під час відповідей. Дуже важливо щотижня писати тексти, які вимагаються на іспиті, адже це розвиває словниковий запас, порядок слів у реченні й інші важливі речі. Безумовно, потрібна людина, яка перевірятиме, виправлятиме й пояснюватиме помилки.
Також варто ознайомитися з інструкцією щодо проходження іспиту. Наприклад, на сайті Карлового університету все докладно описано — і насправді все відбувається саме так, як там вказано.
— Як ви приїхали до Чехії? І якщо озирнутися назад на ці три роки — як оцінюєте свій досвід адаптації та інтеграції?
— Я приїхала до Чехії, бо в мого чоловіка, який залишився в Україні, тут були друзі — він навчався тут 15 років тому. Чехи нас запросили. Вони дуже допомогли нам на початку. Ми із сином одразу приїхали до Чехії, і, знову ж таки, саме ці люди вирішили, що нам буде краще в Брні. І ми опинилися в Брні, про що я зовсім не жалкую. Син зараз навчається на третьому курсі Університету Масарика, і все прекрасно. Я працюю в чеській жіночій організації, і мій досвід адаптації — дуже позитивний.
— Ви працюєте в чеській некомерційній організації «Весна», яка допомагає родинам, що потребують підтримки. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну ви також допомагаєте українцям із тимчасовим захистом. Розкажіть докладніше, які саме послуги надає організація.
— VESNA існувала ще до повномасштабного вторгнення і допомагала жінкам. Коли все почалося, головна діяльність полягала в допомозі жінкам із дітьми, які приїжджали. Жінки з команди VESNA знаходили житло, відкрили Šatník — це безкоштовний секонд-хенд, який діє досі. Потім почалася робота над залученням жінок і дітей до спільних активностей: ми відкрили курси танців, вишивання, малювання. Подавалися на гранти, щоб підтримати українок-біженок у різних сферах, наприклад, працевлаштування, де були включені мовні курси, кар’єрні консультації, зустрічі з роботодавцями. І ця діяльність триває.
— Українська громада в Брні досить активна. Ви — її частина. Як діаспора сприймає новоприбулих? І загалом, як ви оцінюєте рівень комунікації між українцями?
— З особистого досвіду можу сказати, що нас дійсно прийняли з емпатією й емоцією. Багато людей отримали безкоштовне житло, курси, гуманітарну допомогу. Українці, які приїхали раніше, іноді відчували несправедливість, бо їм було значно важче: усе доводилося здобувати більшим трудом і грошима. Коли біженці починали публічно висловлювати невдоволення, їм казали: «Ви не уявляєте, як нам було важко. Ви отримали все на блюдечку». Але цей етап, я вважаю, уже завершився.
На мою думку, прибуття нової хвилі еміграції мало позитивний вплив. Наприклад, жінки з мого кола спілкування, які приїхали на робочих візах і працювали на заводах, вважали, що вони мають стабільну роботу та зарплату, й нічого більше їм не світить. Вони не вчили мову і, можливо, не мріяли реалізовувати себе творчо й заробляти цим на життя. Але, побачивши, як новоприбулі активно вчаться, працевлаштовуються менеджерами, відкривають бізнеси, — вони зрозуміли, що це теж можливо для них, якщо вони захочуть. І багато хто з них «прокинувся», почав вивчати мову та шукати нові можливості.
