440 років тому Рудольф II переніс свою столицю до Праги
Після переїзду зі своїм почтом із Відня до головного міста Чехії 1583 року імператор Священної Римської Імперії перетворив це місто на культурний центр європейського маньєризму, художнього ремесла, на скарбницю мистецьких колекцій і важливий центр науки.
У тодішній Священній Римській Імперії — об’єднанні кількох сотень переважно дрібних німецькомовних держав, але також Чехії, Угорщини, Хорватії й півночі Італії — власне, столиці в сучасному розумінні не існувало: де перебував імператор і його двір, там і був центр імперії. За Рудольфа II Прага стала таким центром вдруге, після Карла IV, і востаннє.
Рудольф II перетворив Празький град на пишну резиденцію, повну багатих художніх колекцій картин, скульптур і всіляких дивин. Тут знайшли притулок митці й учені з усієї Європи.
Серед художників одним із найпомітніших був Джузеппе Арчимбольдо, який уславився своїми циклами «Чотири доби року» чи зображенням самого імператора як давньоримського бога врожаю й плодючості Вертумна.
Справжнім художнім велетнем при дворі Рудольфа був Бартоломеус Спранґер, чи Шпранґер, родом із Антверпену. В його творчості переважала міфологія.
Серед інших відомих осіб був придворний художник імператора Ганс фон Аахен, знаний своїм особливим портретним стилем.
За Рудольфа II Прага приваблювала не лише митців, а й учених. Тут працювали зірки астрономії Тихо де Браге чи Йоганн Кеплер.
Не бракувало й шарлатанів, алхіміків і астрологів, яким сприяв імператор. Але врешті й їхня діяльність стала внеском у майбутню Наукову революцію 16—17 століть.
Рудольф II любив життя в Празі. Але з часом чимдалі більше стали виявлятися дивні й хворобливі риси його характеру й поведінки.
Він поступово втрачав зв’язок із реальністю й жив своїми особистими зацікавленостями, відмовляючись займатися політикою. Він не бажав турбуватися про війну з Османською імперією чи про повстання в Угорщині.
Цим скористався його молодший брат Матіас, який почав із того, що прихилив на свій бік угорську шляхту. По тому Рудольф втратив прихильність і Моравії, яка 1608 року приєдналася до походу Матіаса на Прагу. Врешті брати уклали Лібенський мир, за яким Моравія, Австрія й Угорщина дісталися Матіасові. Рудольф іще лишив за собою власне Чехію (Богемію), але ненадовго.
1609 року, намагаючись заспокоїти тертя між католиками і протестантами, Рудольф II був змушений підписати так званий «Маєстат» — королівську грамоту, яка узаконила релігійну свободу. (Пізніше його наступники скасували її чинність.)
Кінець влади Рудольфа II був неминучим. Втративши раніше на користь Матіаса корону Угорщини і владу в Австрії й Моравії, 1611 року він був змушений зректися й чеської корони, яка теж перейшла до Матіаса. Рудольфові ще на кілька місяців лишилося звання імператора, вже без практичних повноважень; по тому Матіас перебрав владу повністю.
Він іще дозволив Рудольфові дожити віку в Празькому граді. Там колишній імператор і помер 20 січня 1612 року.
А столиця Священної Римської Імперії вже назавжди повернулася до Відня.
