5 травня — день початку Празького повстання 1945 року
Чеська Республіка вшановує річницю початку Празького повстання в 1945 році. Тоді мешканці Праги взялися за зброю і наприкінці Другої світової війни виступили проти нацистських окупантів.
Щороку цього дня біля меморіальної дошки на будівлі Чеського радіо відбувається покладання вінків. Адже саме радіо дало сигнал до початку повстання.
Диктори цього дня, незважаючи на всі накази, відмовилися вести передачі німецькою мовою. Жителі чеської столиці в ефірі знову почули свою рідну мову.
«Увага, увага, важливе повідомлення!» — пролунав рано-вранці 5 травня 1945 року з радіоприймачів голос диктора. Німецькі солдати вже невдовзі оточили будівлю радіостанції на сьогоднішній Виноградській вулиці в Празі, щоб увірватися в нього і змусити замовкнути журналістів і редакторів, які відмовилися коритися окупаційній владі.
Франтішек Бистржицький, який жив неподалік штабквартири радіо, теж слухав передачу того дня.
«Раптом ми почули шум, ніби голка на зламаному грамофоні з’їжджає з платівки. А потім диктор почав кликати людей на допомогу до будівлі радіостанції.
«Всі до радіо! Тут убивають чехів! Приходьте якнайшвидше!» — повторював і повторював диктор.
Повстанці почули заклик. Перед будівлею радіо розпочався запеклий бій, лунали вибухи гранат і стрілянина.
Тут лежали мертві, лилася кров, це було жахливо. Ми збирали поранених, я допомагав їх переносити просто до нашої квартири. Ми перев’язували їх, розриваючи на клапті простирадла».
Повстання в Празі спалахнуло в самому кінці війни, але, впевнені історики, воно серйозно наблизило день її закінчення.
«Німці розраховували чинити опір мінімально до 18 травня. Празька операція Червоної армії також мала завершитися за планом 12—18 травня», — наголошує історик Томаш Якл.
Уже на початку травня мешканці «протекторату Богемії і Моравії», який утворили нацисти на окупованій території Чехії, самостійно, спонтанно почали прибирати німецькі символи й написи в населених пунктах і на дорогах. Травневе повстання почалося в селах, а потім охопило й міста.
— Хто дав головний сигнал до початку повстання безпосередньо в Празі?
— Головним поштовхом став наказ генерала Франтішека Слунечка. Він був останнім із командирів військової організації опору «Оборона народу», який 30 квітня 1945 року перемістився до Праги й активізував свій штаб. Він оцінив ситуацію, зростання напруженості, і до полудня 5 травня він дав наказ підрозділам почати займати стратегічні пункти в столиці.
При цьому біля будівлі тодішнього Чехословацького радіо спалахнули бої, тоді в ефірі і пролунало знаменне звернення прийти сюди на допомогу. Воно, своєю чергою, стало сигналом почати активний опір і в інших населених пунктах, де під час окупації підпільні організації були розбиті.
— Чи був якийсь конкретний план повстання?
— Військова організація опору «Оборона народу» розробляла плани загальнонародного повстання з 1939 року, від самого початку німецької окупації. Чехословацькі генерали оцінили геостратегічну ситуацію і дійшли висновку, що найкраще, що можна зробити в ситуації, яка склалася, — це загальнонародне повстання, яке спростить захоплення території країни арміями союзників. Спочатку передбачалося, що війна триватиме набагато менше часу. Надії не виправдалися, але члени організації опору не спустили рук і продовжували свою діяльність. У результаті вкладені зусилля дали результат.
Звільнення Праги прискорило і те, що на бік повсталих містян перейшли солдати Російської визвольної армії (відомої за російським скороченням РОА) генерала Андрія Власова з дивізії РОА під командуванням генерала Сергія Буняченка. Зрозумівши, що Німеччина програла, власовці намагалися врятуватись від радянського полону у західних союзників.
Як вважає чеський історик Станіслав Кокошка, автор книжки «Прага у травні 45-го», генерал Буняченко хотів надати союзникам послугу, яка могла б потім збільшити шанси власовців залишитися на Заході. Празьке повстання давало таку можливість.
За погодженням із повстанцями три полки дивізії Буняченка увійшли до Праги, вступивши в бій із німцями. Солдати РОА атакували німецькі батареї, які готувалися до обстрілу центру Праги, де продовжували відбиватися чехи. Німецькі війська почали відступати.
Тим часом 8 травня у Празі з’явилися американські парламентери. Вони прямували до штабу генерала-фельдмаршала Фердінанда Шернера, щоб сповістити його: у французькому Реймсі підписано попередній протокол про капітуляцію Німеччини, що робить подальший опір німецького угруповання в Чехії безглуздим.
Один із власовських офіцерів провів переговори з американцями. Ті повідомили йому, що їхні війська зупинилися на лінії Карлові Вари — Плзень — Чеське Будейовіце, а звільнятиме Прагу радянська Червона армія. Після цього Буняченко наказав дивізії йти до американців.
Пізніше, за комуністичного режиму, роль дивізії РОА у звільненні Праги замовчувалася. Пражани, проте, у ті дні зустрічали власовців квітами — для них вони були визволителями, незалежно від загальної ролі цих людей у контексті Другої світової війни.
8 травня бої в місті тривали. Шернер вирішив відвести більшу частину своїх військ на захід, щоб здатися американцям, а не радянським військам. Повстала Прага лежала в нього на шляху.
Було ясно, що тиску основних сил німецького угруповання повстанці не витримають. Чеська національна рада вирішила вступити з німцями в переговори. Було досягнено домовленості, за якою німці залишали чехам важке озброєння, отримуючи можливість вільного проходу через місто в західному напрямку.
Російська історикиня Валентина Мар’їна пише про це так:
«Ця не схожа на безумовну капітуляцію домовленість раніше оцінювалася як «військова і політична помилка». Але треба мати на увазі, що пражани майже не мали зброї, а німці були чудово озброєні і готові битися до останнього. Повстанці також не мали точних даних про пересування частин Червоної армії. Тому з погляду здорового глузду бажання уникнути марного кровопролиття і руйнування Праги цілком зрозуміле».
Уранці 9 травня на околицях Праги з’явилися радянські підрозділи. Вважається, що першим у місто в’їхав танк лейтенанта Івана Гончаренка. Того ж дня екіпаж танка прийняв бій біля Манесового мосту в центрі Праги, під час якого машину було підбито, сам командир танка загинув. Ім’ям Івана Гончаренка, як і низки інших учасників боїв за Прагу, пізніше, за комуністичної влади, було названо одну з вулиць чеської столиці; вона зберігає цю назву й нині.
