Alyona Alyona після виступу на «Євробаченні» приїхала до Праги з концертом і майстеркласом — і дала ексклюзивне інтерв’ю

Не минуло і тижня, як відгримів фінал пісенного конкурсу «Євробачення-2024», а представниця від України та його фіналістка, реперка Alyona Alyona завітала до Праги з концертом та воркшопом. Чехія стала першою країною, яку відвідала виконавиця одразу після конкурсу, встигнувши ненадовго заїхати до рідної України. Про відпочинок, Чехію та доречність участі у «Євробаченні» вона розповіла в ексклюзивному інтерв’ю.

— Вітаю вас у Празі! Ми з вами зустрічаємося між вашим саундчеком та концертом. Взагалі ось цей час яким чином проводите, є якісь традиції?

— Сплю.

—  Спите цю годинку-півтори?

Чим гучніше люди кричать, що їм потрібна допомога, тим більше їм цю допомогу дають. Якщо люди перестають про себе говорити і кричати, то всі роблять висновок, що, значить, все добре

— Так, намагаюся відпочити, тому що зазвичай дорога… Раніше я літала до тих країн, які близько, і цей час я витрачала на якусь екскурсію, піти десь щось подивитися, знайти для себе нове. Тут є заклад «The Boršč», я регулярно його відвідувала, але зараз, коли дорога займає ніч-добу, то ти просто цей час досипаєш, тому що я вже тут все бачила, все знаю. Зранку я провідала друзів, доспала у них до якогось часу, зробила саундчек, відбувся воркшоп, і зараз я піду, і ще годиночку солодесенько посплю.

— Хочу вас привітати з вашим виступом на «Євробаченні», ваша пісня увійшла до трійки лідерів. Дуже багато балачок було перед «Євробаченням», перед вашою поїздкою стосовно того, чи потрібно взагалі їхати на «Євробачення» Україні, можливо, кошти треба направити на щось інше. Що ви можете зараз сказати — воно того вартувало?

Багато діячів ще з минулих років, після Другої світової війни, писали про те, що немає культури — немає нації. Зараз відбувається знищення цієї культури, і де, як не на пісенному конкурсі, говорити про культуру

— У будь-якому разі чим гучніше люди кричать, що їм потрібна допомога, тим більше їм цю допомогу дають. Якщо люди перестають про себе говорити і кричати, то всі роблять висновок, що, значить, все добре. Відповідно, ми вже не звучимо так гучно, як звучали два роки тому, і дуже важливо звучати якомога гучніше. Тому культура: багато діячів ще з минулих років, після Другої світової війни, писали про те, що немає культури — немає нації. Зараз відбувається знищення цієї культури, і де, як не на пісенному конкурсі, говорити про культуру. А щодо використання коштів, то треба перевіряти інформацію, на що конкретно вони використовуються і чи даються вони артистам в руки, чи артисти за свої все роблять. Інформацію треба перевіряти, а не сліпо вірити будь-якому вкиду, який вкидають.

— Чехія — це перша країна після «Євробачення», після України. Менш ніж тиждень минув після фіналу (інтерв’ю було записане 17 травня — ред.). Розкажіть про цей час, яким чином його провели, і чому саме Чехія? Чому так швидко? Чому не дали собі часу на відпочинок?

— Ці концерти були заплановані ще задовго до того, як я навіть вирішила з Яною (Jerry Heil) брати участь у «Євробаченні», більше ніж пів року тому. Відповідно не можу їх скасувати, сказати, що хочу відпочивати. Люди чекали, люди купили квитки, давним-давно sold out, відповідно я маю прийти і виступати, тому я приїхала.

— Ви в Чехії були багато разів — що подобається найбільше?

Напевно, раз на сезон я намагаюся виділити 3—4 дні, щоб поїхати на якийсь із напрямків (до військових)

— Взагалі для мене Чехія — це країна, в великих містах якої можна орендувати житло будь-де і не соромитися орендувати транспорт — просто виходь і йди. І куди ти не підеш, ти всюди будеш бачити щось цікаве — там архітектура, там парк, там торговельний центр. Для мене так: я багато разів гуляла тут, гуляла в Брно — це класні міста, в яких не лінь і велика мотивація вийти і йти пішки.

— А що вам тут найбільше подобається, які є улюблені місця, можливо, ресторани? Про «The Boršč» ви сказали, але це українська кухня, а чеська?

— Щось таке місцеве, що я для себе відкрила і мене прямо хтось кудись повів, то, крім «пивнушок», нічого. А серед міст, то, напевно, ці центральні маленькі вулички.

— Хочу вас запитати про те, що ви робите в Україні. Ви їздите з концертами, коли перебуваєте в Україні, до військових. Як часто ви це робите? Можете пригадати свою першу поїздку, якою вона була для вас?

Я планую, напевно, на свій день народження в цьому році також поїхати святкувати на фронт до військових

— Частота, напевно, раз на сезон, я намагаюся виділити 3—4 дні, щоб поїхати на якийсь із напрямків. Перша поїздка для мене була суперважливою. Поїхали ми з Яною (Jerry Heil) по Європі, у нас були такі тури, волонтерські центри, ми скрізь були, і стільки всього зроблено, так хотілось приїхати. Перш за все поїхати і подякувати, що я повертаюся до живих батьків, до живої команди, що всі живі-здорові — і це завдяки військовим. Я не знала, що я буду говорити, все-таки реп в мене більше репрезентативний і більш такий — «качовий». В мене на той момент ще не було такої кількості сумних пісень, а з іншого боку — а чи треба везти їм сум, можливо, вони чекають якогось розриву, цих десять хвилин повернення до попереднього життя, за яким вони сумують. Це була суперскладна поїздка у моральному сенсі, але з перших хвилин вони тебе дуже розслабляють, все зводиться до того, що ти маєш що віддати — так віддавай. І я віддаю все! Віддаю, говорю, дякую, найважливіше, що я привожу це «дякую», і від цього стаєш щасливою. Я можу подякувати, хтось не приймав це «дякую», для нього це «дякую» у вигляді музики — це неприйнятне якесь «дякую», хтось, навпаки, чекає цього «дякую» і плаче з перших хвилин, хтось розчулюється під кінець, і це «дякую» потрапляє туди, куди треба. І я дякую Богу за все! Є можливість приїхати, сказати «дякую» — я приїду і скажу. І я планую, напевно, на свій день народження в цьому році також поїхати святкувати на фронт до військових.

— А коли почалася повномасштабна війна, про що ви думали, якими були думки?

Речі втратили сенс і набули іншого. Відбулася переоцінка цінностей, вона в мене дуже швидко відбулася. І ще я зрозуміла, наскільки для мене важливі традиції сімейні

— Я не готувалась, не очікувала. Перше, про що я подумала, — що в мене в квартирі стільки речей, які я навіть жодного разу не вдягнула, бо я знала, що коли покличуть на червону доріжку, то нехай буде. Мій колишній хлопець мені постійно казав, що я ходжу в одних і тих самих джинсах, а я проста: я їх вдягнула, і мені у них зручно, а той костюм — він же новий, він же з біркою, дорогий, то хай собі висить. Я подумала, що цей костюм зараз — це пил. Це нічого, це ніщо. Я згребла чотири величезні сумки цих своїх нових речей з бірками і відправила в метро, тим людям, які приїхали з Харкова, з інших країв. Я розумію, що це оверсайз, що це великі розміри, але я впевнена, що вони комусь пригодяться, і вони комусь пригодились. Мені все одно, що люди знають чи не знають, що то мої, не мої речі — ці речі втратили сенс і набули іншого. Відбулася переоцінка цінностей, вона в мене дуже швидко відбулася. І ще я зрозуміла, наскільки для мене важливі традиції сімейні. Раніше я Різдво зустрічала з батьками, а на Новий рік до друзів їхала до якоїсь країни чи у якесь українське місто. І коли ми з Жанною (менеджерка співачки) їхали на Великдень, я якраз поховала кума, зібрала речі, щоб їхати, а за кілька днів був Великдень, і ми їхали, і це усвідомлення, що сьогодні я не цокнусь ні з ким яйцем, було розривом у мені, десь там усередині. Щось відривається, я ніколи такого не відчувала, я так засумувала, що цього року цього не буде. Мені 30 років, а я сумую за яєчком. І коли ми приїхали до німецького села, де нам волонтери допомогли з житлом, і там в селі на триста людей, люди підготували для українців ці яєчка, паску і ми цокнулись тим яйцем, що я навіть заплакала. Це таке було щастя цокнутися яєчком! Я зрозуміла: мені важливі ці традиції, я хочу їх зберігати, я хочу їх і до своєї сім’ї нинішньої. Коли в мене будуть діти, я буду їм показувати, що є якась традиція, хай вона буде сімейною — це те, що об’єднує навіть на відстані.

— Що можете побажати усім українцям, які зараз перебувають у Чехії?

Всі люди мають бачити, які ми (українці) сильні, що ми можемо, і що у нас в кінці буде

— Перш за все пам’ятайте своє коріння. По-друге, дякую, що ви адаптуєтесь, вчите мову — це важливо, вона слов’янська, її можна зрозуміти і вивчити не так і важко. Хочу подякувати вам за те, що ви сильні, що ви тримаєтесь, що ви показуєте силу і незламність українського духу, і це важливо, бо всі люди мають бачити, які ми сильні, що ми можемо, і що у нас в кінці буде.