Чеський технічний університет — вдалий старт для IT-спеціалістів: Денис Розумний про плюси й мінуси професії

Українець Денис Розумний не шукає у житті легких шляхів, тому, живучи поруч з Політехнічним університетом у Києві, вирішив вивчити чеську і вступити до вишу у Празі, який успішно закінчив і нині працює в IT-галузі. Він розповів нам про свій шлях від мрії до її вдалої реалізації.

— Денисе, розкажіть, будь ласка, чому ви вирішили пов’язати своє життя з IT? Ви приїхали заздалегідь до Чехії?

— Вийшло так, що, коли я ще навчався у школі, мені подобалися точні науки — це почалося з цього. Потім з’явилася інформатика, яка також мені подобалась, бо це вже прикладна математика, яку можна використати для чогось конкретного. Я брав участь в олімпіадах і навіть отримував якісь місця. Навіть у вільний час вирішував задачки. А потім, коли приїхав до Чехії, то одразу хотів на якійсь напрямок піти, з яким це пов’язано, і мені дуже подобається, що в Чехії, якщо піти на бакалавра, то з першого курсу будуть усі теми по суті, які пов’язані з цим.

— Для того, щоб вступити до чеського вишу, коли ви почали вивчати чеську?

— Перед 11-м класом. Я якось влітку сидів і думав, що далі зі своїм життям робити, попереду був якраз останній клас, і якось собі придумав, що кудись треба поїхати — кудись за кордон, бо цікаво щось нове спробувати. Якраз на той момент я не дуже добре знав ні англійську, ні німецьку, розумів, що за рік не потягну на такий рівень, який дозволить мені одразу вступити на бакалавра. Спочатку я думав про Польщу, почав польську вчити, потрошку сам щось читати. Якось я побачив публікацію про Прагу. Я дізнався, що у Чехії безкоштовна освіта, і подумав, що треба спробувати, бо, наприклад, у Польщі не так все просто. Подивився, що Прага — дуже гарне місто, напевно, найгарніше з усіх слов’янських міст. Влітку почав вчити чеську, а потім записався до Чеського центру у Києві, там дуже добрі вчителі. І якраз під час 11-го класу я пішов на виставку «Навчання за кордоном», там був представлений Чеський технічний університет, і там мені розрекламували літні курси, які, по суті, були для мене, бо там вони шукали тих, в кого був рівень знання мови В1 і можна підтягнути на рівень В2. Я на них записався, підтягнув В2, бо якраз це рівень, який потрібен, щоб вступити до вишу.

— Ви не замислювалися про вступ до якогось вишу в Україні?

— Не замислювався. Я хотів реально спробувати щось у своєму житті нове, просто щось кардинально змінити.

— Ви, до речі, торкнулися дуже важливої теми, що навчання у всіх публічних вишах Чехії для іноземців безплатне, єдина умова — знання чеської, бо навчання відбувається чеською. Розкажіть про ваші враження: коли вже вступили та приїхали до Чехії, якими були ваші відчуття, яким було навчання? Все відбувалося саме так, як ви і уявляли?

— Як кажуть, ми самі будуємо для себе свій світ, нашу мрію, і через те, що я сам собі це все вигадав та сам створив собі цю мрію і по суті сам почав вчити чеську мову, то реально дуже полюбив чеську: дивився різні фільми, мультики, слухав чеську музику.

— А порадьте, кого з чеських виконавців послухати для вивчення мови?

— Не знаю, я, наприклад, досі часто ходжу на фестиваль, який називається „Máj a les“ — це найбільший фестиваль саме чеської музик,и і мені багато гуртів там подобається, хоча деякі з них не дуже популярні. Навіть просто якісь чеські гурти, які маловідомі, — бувають в них класні пісні.

— Повернімося до вашого приїзду до Праги. Ви сказали, що все було саме так, як ви собі у голові намалювали. А як?

— Я намалював собі, що Прага — це райське місце на Землі, і, по суті, так воно і є. Я досі вважаю, що Прага — одне з найгарніших міст у світі, хоча вже багато де був. Круто було, що все було чеською, бо я вчив цю мову цілий рік, але жодного разу у Чехії не був, я розумів цю культуру, але розумів тільки в теорії — це як рік вчити якусь теорію, але ніколи її не використовувати на практиці. Для мене частково це було і шоком, але мені це дуже подобалося, я був дуже задоволений. Я, можна сказати, закохався в Чехію, в Прагу з першого погляду.

— Щодо вишу, який ви обрали для себе: ви не пошкодували про свій вибір? І чи можете ви порекомендувати його тим людям, які замислюються над вступом і яким також, як і вам, подобаються точні науки?

— Чеський технічний університет (České vysoké učení technické v Praze, ČVUT) — це ідеальне місце у Празі. Мені ще пощастило, бо мене запросили допомагати одній науковій групі з першого курсу. Наш Чеський технічний університет — один з найкращих, у ньому одна з найкращих груп у світі з комп’ютерного бачення — і це те, що я досі роблю. Мені пощастило, що я з ними співпрацював, і я закохався у цей напрямок. Комп’ютерне бачення — це робота з малюнками, з відео, з даними, які знімаємо через камеру. Але Чеський технічний університет сильний у багатьох напрямках: програмувальних мовах, в математиці — і я його дуже раджу. Там викладачі всі дуже добрі люди, завжди можна домовитися, навіть якщо щось пішло не так. Завжди дуже людське ставлення. В університеті не треба було нічого зубрити, там треба було просто розуміти і не потрібно було нічого напам’ять вчити.

— Ви сказали про те, що з викладачами, якщо щось йшло не так, то можна було поспілкуватися. У вас щось йшло не так?

— Звичайно, що інколи було. Було так, що мені не вистачало кількох балів на якусь оцінку, або для стипендії мені потрібно було, щоб був середній бал 1,1 і мені не вистачало 0,01, тоді я домовлявся, щоб мені поставили додаткове запитання. Часто було таке, що якщо не вистачало балів, то дозволялася додаткова усна частина, яка додатково додавала максимально лише один бал. Оцінки були: A, B, C, D, і так далі. Можна було з В оцінку підняти на А, а з С підняти на В. Інколи, коли в мене виходила оцінка С, але мені потрібна була А, тоді я домовлявся про те, що мені поставлять декілька дуже важких питань, — давали такий шанс. Якщо б я просто сказав, що хочу кращий бал, то, можливо, б мені відмовили, але коли я казав, що мені не вистачає балу на стипендію, то отримував його. Як казав Стів Джобс: «Хто не питає, в того і не виходить» — тобто різниця між людьми, в яких щось виходить, і в тих, в кого не виходить, у тому, що одні питають і намагаються, а інші — ні.

— Я не сильна в IT і тому, можливо, поставлю дурне запитання, але той напрямок в IT, який ви обрали для своєї роботи, є новим?

— Це все відносно. Новий у тому сенсі, що багато чого робиться, що ніколи раніше не робилося. Якщо щось у моєму напрямку виходить сьогодні, то п’ять років тому це вважалося неможливим. 40-50 років тому були люди, які працювали на комп’ютерному баченні, на зображеннях, але то були дуже примітивні речі.

— Зараз у багатьох українців, які втікали від війни і опинилися у Чехії постає питання працевлаштування та перекваліфікації, і реклама заманює, обіцяючи роботу в IT навіть без освіти та досвіду. Чи реально працювати в IT без багажу знань?

— Це залежить від того, на яку позицію в IT ви претендуєте. Наприклад, я би не казав, що люди у моєму напрямку — класичні айтішники, тому що ми не робимо просто Software engineering, ми, по суті, займаємося штучним інтелектом ,і ці речі доволі складні, де треба бути доктором наук. Але якщо робити класичний Software engineering — писати програми, вебсайт написати чи аплікацію для телефону, то для цього, я вважаю, навіть не обов’язково йти до університету, хоча, можливо, на бакалавра ще є якийсь сенс, — але найголовніше — мати досвід. Це можна вивчити самому набагато швидше, набагато краще, і краще, якщо це вчити одразу з практики — піти до якоїсь фірми і щось робити та вчитися в інших, як вони це роблять.

— І наостанок запитання: три плюси і три мінуси вашої професії?

— Перший плюс, що зараз можна робити речі, які, по суті, міняють світ, і вони, по суті, дуже сильно змінять світ. Ми зараз проживаємо такий момент, коли світ постійно змінюється через цей штучний інтелект. Другий плюс — звичайно, великий заробіток. А третій плюс — це дійсно дуже цікава робота, яка приносить задоволення. З мінусів — великий мінус, який пов’язаний з плюсом, — штучний інтелект, який змінює світ, але, можливо, не на краще. Другий мінус — велика конкуренція. І третє те, що робота інколи виснажує: щоб реально щось працювало, треба багато енергії та сил витратити.