«ДЕТИ» — напис, що не вберіг: у Празі вшанували пам’ять жертв Маріупольського драмтеатру
За даними міжнародних організацій, внаслідок бомбардування Маріупольського драматичного театру 16 березня 2022 року загинули до 600 людей. Точна кількість жертв досі не відома, бо Маріуполь залишається під російською окупацією, а злочини окупантів не розслідувані. Це один із наймасштабніших воєнних злочинів, скоєних російською армією проти цивільного населення України.
16 березня на площі Вацлава Гавела біля Національного театру в Празі відбувся мітинг, присвячений третім роковинам знищення Маріупольського драматичного театру російськими військами.
Захід зібрав десятки людей, які прийшли, щоб вшанувати пам’ять жертв та нагадати світові про злочини Росії в Україні. На землі перед театром завдяки учасникам заходу з’явився напис «ДЕТИ» — символ надії, який тоді не зміг уберегти невинних. Навіть попри те, що його свідомо зробили російською мовою — щоб було цілком зрозуміло агресорові.
Організаторка акції Анастасія Сігнаєвська, яка вже втретє бере участь у підготовці такого заходу, наголосила на важливості пам’яті та міжнародної підтримки.
«Такі події ми організовуємо, власне, для того, щоб нагадувати про цей воєнний злочин, для того, щоб в кінцевому результаті досягти справедливості, тому що жодна українська смерть не повинна бути марною, винні повинні бути покарані. Окрім того, загиблі в Маріупольському драмтеатрі — там найстрашніша особливість в тому, що ці люди не будуть поховані належним чином, тому що росіяни мало того, що знесли і ліквідували вже саму будівлю, то вони її згорнули разом із тими останками. Зараз йде мова про те, що оскільки Маріуполь перебуває в окупації, то важко встановити імена всіх загиблих, і саме заради того, щоб про цю трагедію не забували, ми в Празі згадуємо ці роковини».
Чеський журналіст Рей Бейзлі (Ray Baseley) працював в Україні, збираючи матеріали для документальної серії про війну. Зокрема, готуючи один із епізодів, він спілкувався з дружинами захисників «Азовсталі».
Чоловікові і досі важко стримувати емоції, коли він згадує про свої візити до українських міст.
«Багато з них розповідали нам історії про те, як вони жили всі ці три роки — що кожна мить була для них випробуванням, що кожна мить, коли відбувався обмін полоненими, а їхнього чоловіка там не було, була маленькою смертю. І це речення, яке запало мені в душу, мабуть, найбільше в моїй журналістській кар’єрі, тому що коли ми побачили це в Києві під час зйомок, вся знімальна група раптом завмерла. І кожне з цих свідчень є надзвичайно потужним, і я думаю, що ці свідчення, і взагалі свідчення тих, хто вижив, звідки б вони не походили — з Бучі, Ягідного, Ізюму — є важливими, і ми повинні продовжувати нагадувати про це».
Жителька Маріуполя Оксана Крикотень змушена була тікати з рідного міста після початку обстрілів. Нині вона ділиться своїм горем у віршах. Та попри біль і смуток, їй таки вдалося врятуватися.
«Майже місяць ми були в блокаді, ми жили взагалі в мікрорайоні Східний, тобто в нас обстріли почалися з першого дня. Думали про евакуацію поїздом, та вже залізниця не працювала, потім ми домовилися — в нас були різні варіанти, як ми виберемося, але зв’язок зник, не стало газу і почалися страшні бомбардування… Це було дуже страшно. Перебували в будинку на третьому поверсі, а після того, як вікна були пошкоджені, стало дуже холодно і страшно, і все це ж, ясно, що дуже небезпечно. І коли вже в підвалі все стало сипатися, тобто вже навіть там було небезпечно, в тому куточку, де ми перебували, тоді нам довелося ризикнути і вийти».
Серед відвідувачів була й Дарина з Кривого Рогу, котра через повномасштабне вторгнення вимушена була покинути своє місто. Її слова лунали крізь сльози.
«Наша присутність говорить про те, що ми це пам'ятаємо, що ми протестуємо проти цих дій і що співпереживаємо тим дітям, які були в тому приміщенні, в театрі. Тому це дуже болюча тема для мене як для мами, адже кожна з нас асоціює себе з тією мамою і з тією дитиною, яка була там, і цей весь жах, який довелося витримати попри те, що на цій площі було написано, що там діти, і це не зупинило. Це дуже боляче!»
На завершення заходу прозвучала українська пісня «Пливе кача». Після цього учасники мітингу запалили свічки та поклали їх на напис «ДЕТИ», вшановуючи пам’ять загиблих.
