Докорінно змінити професію як вихід для біженця
Учитися ніколи не пізно. Навіть у зрілому віці можна отримати нові знання, піти на курси і сміливо змінити професію. Про це свідчить історія біженки Юлії Морякової, яка нещодавно почала працювати грумером у Празі.
Повномасштабна війна змінила плани багатьох українців. Замість того, щоб жити та працювати і виховувати дітей у власній державі, багатьом довелося терміново евакуюватися з небезпечних регіонів України, які всього за декілька днів у лютому 2022 року встигли оточити російські війська.
Юліана — одна із багатьох біженок, яка приїхала із Києва. Вона прибула до Праги зі старшою дочкою і своїми домашніми тваринами. Чехію вибрала не випадково, адже саме тут уже багато років жила її молодша дочка, каже Юліана Морякова.
«Коли почалася війна, ми тільки встигли схопити наших тварин, і ще я кавоварку взяла, це важливо… Стрибнули до авта і майже п’ять діб ми їхали — так сталося, що через тварин нам доводилось зупинятися. Вони були в стресі. Приїхати у Чехію нас попросила моя молодша донька, яка отримала тут освіту, отримала документи, посвідку на проживання. Вона тут живе і працює уже протягом 9 років, і вона вмовляла нас приїхати сюди. У мене три собаки, чотири коти і папуга. Я всіх вивезла. Тут всім оформила документи. Дякую Чеській Республіці, адже тут все організували, тварини вже чіповані, всі щеплення були зроблені, яких не мали раніше, все зробили».
Коли людина опиняється у чужій країні, то доводиться все починати з нуля. Всі твої досягнення, відзнаки, дипломи можуть не знадобитися у нових реаліях. Це стосується і освічених людей, таких, як Юліана, яка встигла за своє життя отримати декілька спеціальностей і попрацювати у різних сферах.
«У мене взагалі декілька професій. За першою освітою я викладач музики. Я закінчила Київську консерваторію, потім я переїхала у Латвію з родиною. З чоловіком і дитиною 10 років прожила у Латвії. Там викладала музику, а потім, як повернулась до України у 1996 році, у мене народилася друга донька, і ми вже у Києві залишились. Я тоді у 1998 році вирішила отримати ще одну спеціальність — економічну. Працювала в інвестиційній компанії будівельній. Досить цікаво було, але вона розпалась, і якийсь час я також шукала себе, і врешті-решт мені стало цікаво, і я пішла ще вчитися на дизайнера інтер’єрів. Тим більше, що моя старша донька паралельно також вивчала цю професію. І коли вона закінчила, то у мене уже був деякий досвід. Плюс у мене були друзі і знайомі, і ми спочатку у вигляді презенту робили дизайнерські послуги, пропонували друзям, а потім організували фірму і більш ніж десять років трудилися в Україні як дизайнерська фірма».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Біженцям з України довелося не лише змінити країну проживання, але й вчити іншу мову і фактично кардинально змінювати професію. Юліана тут, у Празі, почала самотужки братися за стрижку своїх песиків, бо в салонах для тварин ціни на обслуговування досить високі. А згодом вирішила взятися за цю справу не лише для себе. Робити зачіски чотирилапим може бути приємним заняттям для тих, хто любить тварин, та ще й приносити стабільний дохід.
Біженка бачить у професії грумера для себе перспективу, адже майже у кожного чеха вдома є песик, якого треба підстригти.
«Собак я почала стригти у домашніх умовах ще в Києві. Просто мінялися грумери. Хтось подобався, а хтось — не дуже. А потім — я за ласкаве поводження з тваринами. Тому я ніколи не водила в салон — грумери завжди приходили до мене додому. А коли ми приїхали до Чехії, то донька запропонувала підстригти тварин у салоні знайомої, і залишили ми там по три тисячі крон на кожну собаку. Тоді я зрозуміла, що мені треба щось з цим робити. Я почала своїх собак спочатку стригти, а потім собак друзів моїх доньок. Чехія — країна, у якій дуже люблять собак, і всі почали приводити своїх тварин і просили підстригти. І я подумала: якщо мені це приносить задоволення, то чому б ні! Я знайду спільну мову з будь-якою собачкою. Я їх не прив’язую і не кричу на них. Мені це подобається, я хочу розширитися в майбутньому. Поки що я працюю вдома, сусіди приводять собак, друзі. Але надалі хочеться вийти на більш професійний рівень і в окремому приміщенні, щоб це було професійно, обладнання купити — такі плани».
Повага та прихильне ставлення до тварин — те, що найбільше подобається Юліані в Чехії. Українка каже, що не бачила жодної бездомної чи покинутої тваринки у Празі.
«Я люблю людей, які люблять собак. Чехія — це одна із країн, де люблять та поважають тварин. Мені подобається, що немає покинутих собак і котів. Не бачила звірячого ставлення до тварин і навіть ніколи не чула про таке. Подобається чеська кухня — смачна. Прекрасні парки й неймовірна архітектура. Все доглянуте, тут завжди на вулицях чисто. Все облаштовується».
