Фестиваль української культури в Празі об’єднав митців і глядачів
Традиційні їжа та напої, музика, танці. А ще арт-зона з творами українських митців, проведення різноманітних майстер-класів та стендапу. В Празі на території клубу Cross Club, що в районі Голешовіце, в неділю відбувся фестиваль української культури.
Насичена програма, де кожен обирає своє. 36 наметів підприємців різних сфер: освітньої, розважальної, гастрономічної та мистецької. Представники останньої, зокрема, прийшли на свято презентувати свої твори — такі, як художник Василь.
«У Празі це перша моя виставка. Я сам з художньої сім’ї, в нас малює батько, а також троє моїх братів. Картини малюю і продаю вже протягом 20 років. Є продаж за кордоном: Америка, Європа. Зараз живу і працюю в Празі. В першу чергу мені подобається, що є можливість об’єднати українських митців, познайомитися, обмінятися контактами, зрозуміти, що ми тут не одні».
Серед нових знайомих пана Василя — мисткиня Наталія, котра від створення ілюстрацій перейшла до живопису.
«До цього я 17 років була ілюстраторкою книжок, ігор. А рік тому я почала займатися живописом, скульптурою я займалася і до цього. Мій чоловік мені у всьому допомагає, зокрема у спілкуванні, бо я ще не дуже гарно спілкуюся чеською. І ми тут виставляємось багато в Празі, у нас є улюблена галерея, з якою ми працюємо. Виставлялась ще у Лондоні, в Любляні один раз, так потрошки набираємо оберти».
А от Світлана — художниця-початківець. Дівчина поєднує у собі дві риси справжньої українки: відважність розпочати нову справу та безумовну любов до своєї батьківщини. З початком повномасштабної війни Світлана вирішила більше не відкладати свої мрії на потім і зробила перші кроки у мистецтві, не забуваючи невтомно донатити.
«Тематика українська, тому що Україна — це мій дім, мені болить за нашу Україну і за наших людей, яким доводиться знову і знову проживати важку долю. Своїм прикладом мені, напевно, хочеться надихнути людей: життя дуже коротке, і якщо ти хотів чимось займатися, то це треба робити тут і зараз. Задонатити на ЗСУ — це як щось святе зараз, тому що хлопці там гинуть і їм постійно щось потрібно. Дуже би хотілося, щоб наші люди в цьому нас підтримали. Але, на жаль, можливо люди втомилися донатити і чути про війну — але я вважаю, що ми не маємо права зупинятися».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Окрім картин та скульптур на святі продавали й прикраси ручної роботи. Галина згуртувала декілька майстринь, аби разом презентувати свої твори.
«Ми тільки-но почали. В нас ще навіть не було офіційного відкриття нашої студії. Ми гуртуємося з творчими дівчатами у нашій студії, і кожна створює щось своє. Хтось з бісером працює, хтось з натуральним камінням, а я лялькар, виробляю ляльки. Ми допомагаємо дівчатам реалізувати свої вироби, тому що майстрам дуже важко реалізувати свій товар».
Не довелося сумувати й найменшим відвідувачам свята. Для них були різні розваги, аквагрим та навіть гімнастика для мозку.
Гліб Світличний, родом з Київщини, представник школи ментальної арифметики «Soroboom» в Празі, згадує, як в Бучі та Ірпені діяли такі ж навчальні заклади, але війна внесла свої корективи.
«Через війну ми вимушені були переїхати, а так раніше Буча та Ірпінь були наче нашою другою домівкою. У нас є курси ментальної арифметики в Празі для дітей від 5 до 13 років. Найголовніший аспект — це те, що ми допомагаємо дитині розвивати увагу та логічне мислення для того, аби дитина в подальшому могла легше засвоювати інформацію, легше вчитися у школі і в житті ставати успішним завдяки цій методиці».
Розглянути, скуштувати, послухати музику та придбати товари. А ще, між іншим, зробити татуювання. Усе це можна було на фестивалі. Тетяна вже близько року виношувала ідею свого першого тату, нині ж таки втілила її в життя.
«Просто випадково порекомендували друзі, що тут є фестиваль, прийшла, побачила. Я думала тимчасове тату, але ні, на постійно. — Нема тимчасового, робимо таке, робимо постійне. — А як обирали малюнок? — В мене вже рік ця ідея була. Це донечка моя Євгенія, у вишиванці цій зашифроване це ім’я».
На святі відвідувачі насолоджувалися українською їжею, мистецтвом та новими знайомствами. Лідія разом з дітьми теж знайшла заняття для душі.
«Ви знаєте, на початку мені не сподобалося, якось зайшла — так примітивно якось… А коли почала розмовляти з людьми — Боже, які гарні люди тут і стільки всього доброго роблять тут в Чехії, і зокрема для наших діток. От поспілкувалася і ще з колегами тут познайомилася, теж цьому рада. Ми разом з дітками спробували красу навести і випробували себе інтелектуально».
Осередком української культури тимчасово став простір Cross Club в Празі. Головна мета фестивалю — наблизити українські традиції та показати культурне багатство країни. А почалося все із знайомства українки й чеха. Анастасія Серанцева і Марек Синек, організатори та ініціатори фестивалю, ідею проведення свята втілили саме напередодні Дня Незалежності України.
«Ідея виникла, коли ми познайомилися з Мареком під час відвідування фестивалю в Празі. Під час обговорення з ним ми задумалися, що потрібно зробити власними силами український фестиваль, тому що незабаром буде День Незалежності, і це добрий привід відсвяткувати у Празі українську культуру».
Маркетинг-менеджер Cross Club Марек Синек радо долучився до організації фестивалю української культури.
«Загалом я маю багато друзів з України, і я, безумовно, хотів познайомитися з культурою моїх друзів, що там насправді відбувається і так далі. Дійсно, в основному мене цікавить їжа, тому що я дуже люблю їжу з усього світу загалом. Я люблю куштувати і таким чином знайомитися з різними культурами. На фестивалі я вже куштував борщ, як холодний, так і гарячий його варіант. Я вже встиг оглянути вироби митців, і дійсно все дуже гарно і оригінально».
Загалом фестиваль відвідали близько 600 людей. Як розповіли організатори заходу, дещо стала на заваді сильна злива. Проте вони сподіваються, що коли проводитимуть фестиваль наступного року, погода буде більш сприятлива.
