«Фільм «Велика екскурсія для патріотів» відкрив жахливіші речі, ніж будь-що, що можна було уявити»
Так вважає коментатор видання Hospodářské noviny Петр Гонзейк. Його коментар публікує інтернет-видання Чеського радіо iRozhlas.cz. Ідеться про документальний фільм режисера Робіна Квапіла „Velký vlastenecký výlet“ — «Велика екскурсія для патріотів».
«Патріотами» (vlastenci) називають себе в Чехії люди, що відкидають західні цінності, належність Чехії до західного світу — і практично завжди виявляються прихильниками Росії і її режиму. Трьох таких чеських прихильників Путіна, які не вірять у війну Росії проти України, повезли на цю війну і зняли фільм про цю подорож.
І головне відкриття фільму, вважає Петр Гонзейк, полягає не в відносно очікуваній відповіді на питання, чи можливо пересвідчити когось аж до повної зміни позиції тим, щоб фізично протиставити цю людину реальності. Це, звичайно, неможливо, бо механізми заперечення, намагання зберегти свої погляди, та й механізми віри загалом є зазвичай сильнішими, ніж саме лише знайомство з реальністю.
Найважливішим, на думку коментатора, було поступове відкриття того, чому герої фільму поводяться так, як поводяться, що їх мотивує, а головне — про що їм, власне, йдеться. І це відкриття було не тільки моторошним — воно є наукою для значної частини суспільства і політиків.
Згадані герої, двоє чоловіків і жінка, зі, скажімо так, «альтернативним» поглядом на події в Україні, самі відвідали Україну зі знімальною групою кінодокументалістів, щоб на власні очі пересвідчитися, що війна — це реальність, що українці потерпають. І вони пересвідчилися. І, проходячи руїнами житлових кварталів і місцями масових поховань, іноді були вочевидь тяжко вражені наслідками Путінових нападів.
Але — і, наголошує Петр Гонзейк, це важливо, — жахіття війни вони ніби брали в дужки. Вони й далі вважали Путінову війну виправданою, а сотні тисяч жертв, ба й очевидні звірства, — всього лише побічними шкодами в бою за щось значно істотніше і, по суті, позитивне.
«Як це можливо? Про що їм ідеться? Я особисто думаю, що трійка героїв, так само, як і сотні тисяч їхніх клонів у Чехії, не є якоюсь у першу чергу проросійською. Вони лише переконані, що Путін, власне, веде війну від їхнього імені. І в першу чергу не з українцями. А з тим, що вони самі найбільше ненавидять, — тобто з сучасним Заходом, представленим Європейським союзом, із його лібералізмом, відкритістю, екологічною відповідальністю й так далі», — пише автор.
Він згадує сцену з фільму, в якій його герої, йдучи розбомбленим Харковом, хвалять старючі «жигулі», що їдуть поруч, — бо «в Європі ж це авто вже й не могло б їздити, то би нам ті з Євросоюзу твердили, що через це ми помремо».
Так, зауважує коментатор, — старе авто, яке хтось десь відкопав, хтось, хто, можливо, щойно втратив при бомбардуванні родину й майно, для них раптом стало частинкою того світу, за яким вони тужать: «Смердить, їде, ніхто його не регулює, не забороняє. Ну краса ж!»
І в думках героїв народжується уявлення, що Путін воює, власне, за ті «жигулі», які для них є доказом, що «світ іще в порядку». Путіна вони не можуть засудити ніколи, що б він не робив, бо він — борець за їхні переконання.
Ненавидять західний світ
Тож, підсумовує Петр Гонзейк, ключ до незмінного ставлення цих людей до війни в Україні — не в тому, що Путін робить в Україні, що він робить із українцями.
Так, вони визнають, що то негарні речі. Але ключ у тому, що, на їхню думку, Путін може зробити для них.
А для лібералів це означає: якщо комусь такому вони будуть говорити, що той у першу чергу проросійський, це не буде для такого мати сенсу. Той буде бачити в цьому тільки ще один підлий напад на нього, який лише ствердить його в його позиції.
Адже з сучасним російським режимом такі люди мають спільного лише те, що вони ненавидять сучасний західний світ. Їхня позиція, по суті, не є ставленням до війни, яка відбувається десь далеко.
«Вона є елементом холодної громадянської війни, яка відбувається — і то дедалі інтенсивніше — у нас. А це, на мій погляд, і є те принципове відкриття, яке приніс фільм «Велика екскурсія для патріотів». І що з цим робити, відверто кажучи, не знаю», — завершує коментатор Петр Гонзейк.
