«Голос країни» Оксана Муха у Чехії
До Чехії з концертом вдруге завітала заслужена артистка України, переможниця проєкту «Голос країни» Оксана Муха. Вона дала кілька концертів у Чеських Будейовицях та Празі.
Концерт у Празі, який відбувся у затишному залі концерт-холу галереї «Лувр», не налічував жодного вільного місця. Її голос чарував та дарував усім присутнім частинку рідного дому.
— Для усіх українців складні часи, ви боролися і боретеся на двох фронтах. На якому складніше?
— Це складне питання насправді, тому що і це, і це питання смерті. Але принаймні у моїй хворобі усе зрозуміло і все залежить від доброго лікаря, наскільки він буде добре працювати, наскільки це вчасно було виявлено, і це можна побороти. Це не рік, не два в моєму випадку. Це виходить практично до трьох років, а війна — це є підлий сусід, це є дивна, неадекватна персона, від якої не розумієш, що сподіватися, яка на біле говорить чорне, на чорне говорить біле, яка вводить усіх в оману, але ненавидить нас як націю. Тобто там не знаєш, з якого боку лікувати, а окрім того, що ми розуміємо, хто наш ворог, ми забуваємо, що всередині країни також є цей ворог, і він є завуальований під українця. І ми не знаємо, хто саме ця людина, яка здала точку, хто саме той, хто весь цей час працював на те, щоб ця війна відбувалася, щоб було все так зручно. Хто відкрив кордони? Хто розмінував, відкрив повністю дороги, щоб кацап зайшов на нашу землю? Тобто я не маю права ставити свою проблему вище за кількість жертв, які вже відбуваються в Україні.
В мене все залежить від божої волі, від добрих лікарів, від мого бажання, там дуже багато факторів, від чого залежить.
— Ми зі складного питання почали. Ви сказали про те, що не знаєте, хто ворог всередині України. Чи багато серед вашого оточення людей, можливо, друзів, які виявилися насправді з початку повномасштабного вторгнення зовсім не тими людьми, ким ви їх вважали?
— Знаєте, мені пощастило. В мене чудові друзі і чудове товариство, яке сформоване ще з юності, і у нас правильні переконання. Слава богу, я не розчарувалася в моїх друзях і моєму оточенні.
— Пісня рятує, і сьогодні ви будете рятувати піснею, музикою, своїм голосом українців, котрі опинилися тут, і дуже складно тут, незважаючи на те, що є умови для життя.
— Ти не вдома. Я це дуже добре розумію.
— Якими піснями будете сьогодні лікувати?
— Те, що відгукується у серці кожного. Це не хіти, створені на один рік, які замінюються іншими хітами. Це народна пісня, це такі пісні, як «Рідна мати моя», я буду просити, щоб зі мною всі співали, тому що ми не так часто зараз збираємося просто поспівати. Зазвичай за чаркою починається спів, а насправді пісня дуже допомагає нам звільнитися від тягаря. Сьогодні я би хотіла, щоб люди зі мною співали і звільнилися від бюлю і тягаря. Нехай піде сльоза, нехай стане легше, але вони підуть з тим, що вони побули вдома. Це будуть «Чорнобривці», це будуть «Два кольори», це буде Володимир Івасюк, обов’язково «Я піду в далекі гори». Це будуть «Мальви» Івасюка, тому що сьогодні вони зовсім по-іншому читаються.
— Але їх неможливо слухати без сліз.
— І їх важко співати без сліз. Але ми повинні це робити, адже ми, окрім того, щоб себе звільнити і потішити, ми повинні постійно перебувати у цьому стані. Завжди: тут — ми відпочиваємо, але тут — ми рівноцінно пам’ятаємо, і ми в одному просторі. В одному просторовому емоційному стані з війною, з проблемою і з нашою проблемою. Ми не можемо «тільки мої справи, а війна хай почекає», або тільки війна, а мої справи нехай почекають. Воно має бути дуже збалансовано, тому я сьогодні намагатимусь так зробити, аби люди балансували.
— Вчора у вас відбувся концерт у Чеських Будейовицях — розкажіть про враження.
— Дуже було гарно, дуже було красиво. Люди були такі розчулені і такі відкриті, не треба було їх бавити, не треба було щось вигадувати. Я була на сцені одна, на жаль ми не можемо привезти музикантів, і це насправді в часі війни ми не можемо робити зараз величезні вкладання коштів в дороги, поселення і так далі… Боремося так, щоб зекономити, але вчора попри те, що я була на сцені одна, весь зал був начебто зі мною на сцені, тобто ми були одне ціле. Одне ціле, надзвичайно тихе, рідне, і я не відчула, що людям було дискомфортно, а навпаки: вони хотіли ще, вони хотіли ще співати, і мені було дуже приємно розмовляти з ними.
