Голова представництва ЮНІСЕФ у Празі Юлія Олейник: Чеська допомога Україні — «найкращий зразок людяності», ми не повинні відступати
Чехія впоралася з абсолютно безпрецедентною ситуацією з біженцями після того, як Україна зазнала нападу Росії 16 місяців тому. Серед тих, хто працює над допомогою з освітою, проживанням та іншими послугами українським родинам, є ЮНІСЕФ — Дитячий фонд ООН. Із липня 2022 року його представництво в Празі очолює українка з Казахстану Юлія Олейник.
— Це було до того, як ви тут почали працювати, але я припускаю, що робота вашого офісу повністю змінилася 24 лютого минулого року?
— Це так. Звичайно, ми маємо дуже міцне партнерство і присутність в Україні. Тож у нас була система швидкого реагування на кризу для дітей і сімей в Україні. Але, очевидно, дуже швидко це поширилося на багато європейських країн, і ЮНІСЕФ відповів, відкривши тимчасові представництва в кількох країнах: Словаччині, Чехії, Угорщині й Польщі. Ми також уже були присутні в таких країнах, як Болгарія, Молдова, на які теж вплинула ситуація. Ми підтримували дітей і сім’ї, які стали біженцями, спочатку з огляду на їхні найнагальніші потреби, але тепер працюємо з більш довгостроковою програмою інклюзії.
— Що саме ЮНІСЕФ робить тут, у Чехії, для українських дітей-біженців?
Понад 50 тисяч українських дітей-біженців зараз перебувають у системі освіти, що є неймовірним за такий короткий час і без попереднього досвіду
— Ми дуже тісно співпрацюємо з урядом і партнерами з громадянського суспільства, щоб діти й родини, які втікають від війни в Україні, мали доступ до послуг: охорони здоров’я, освіти, соціального захисту, захисту дітей. Щоб вони мали необхідну підтримку, щоб стали на ноги, інтегрувалися в суспільство і також почали робити внесок у суспільство.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Очевидно, що такі питання, як освіта, досить складні, тому що велика кількість дітей прибуває за дуже короткий час. І система освіти, і Міністерство освіти за останній рік провели визначну роботу щодо інтеграції дітей. Понад 50 тисяч українських дітей-біженців зараз перебувають у системі освіти, що є неймовірним за такий короткий час і без попереднього досвіду. Це значною мірою сприяє тому, щоб зробити систему більш інклюзивною. Але, звичайно, з іншого боку задля цього було докладено багато зусиль для підтримки вчителів, підтримки адміністрації шкіл, а також міністерства щодо того, як працювати в цій новій реальності.
Наведу конкретний приклад. Ми працюємо з Міністерством освіти, щоб навчати вчителів тому, як викладати в більш різнорідному середовищі, як визначати ознаки стресу і травми і як ці проблеми вирішувати — як направляти дітей на ту підтримку, якої вони потребують. Ми також підтримали міністерство у найнятті і розбудові спроможності асистентів учителів, і з України, і з Чехії, щоб вони працювали разом зі вчителями і підтримували дітей у розумінні навчальної програми, у розумінні матеріалу, в інтеграції з однокласниками, щоб вони могли мати кращі результати в навчанні і щоб у них була підтримка їхнього психічного здоров’я.
— За даними ЮНІСЕФ, зараз у Чехії перебуває понад 90 тисяч українських дітей-біженців. Я припускаю, що ви досить часто зустрічаєте цих дітей. Коли ви говорите про стрес і їхній психічний стан, який типовий психічний стан вони мають?
Із часом і з належною підтримкою малі діти починають посміхатися, починають гратися разом і повертаються в дитинство
— Це різниться залежно від того, як довго люди тут і що вони пережили. Я думаю, що для будь-якої дитини, яка переживає війну і втікає від війни, з такою величезною невизначеністю вплив буде великий. Ми бачимо це в будь-якому віці, починаючи з маленьких дітей.
Ми підтримуємо Міністерство праці і соціальних питань у відкритті нових дитячих груп по всій Чехії. Зараз ми підтримали вже 67 таких груп, щоб діти могли продовжувати розвиватися, щоб матері могли фактично вступити на ринок праці, і щоб вони отримували підтримку з точки зору психічного здоров’я.
Ми бачимо, що підлітки часто губляться
Що ми бачимо в перші дні — вчителі казали нам, що кожен раз, коли такі діти чують різкий звук, вони ховаються під столи, виходячи з їхнього попереднього досвіду. Але з часом і з належною підтримкою вони починають посміхатися, починають гратися разом і повертаються в дитинство.
Але для підлітків усе зовсім по-іншому. Вони прийшли в дуже крихкий час для будь-кого: коли ти переходиш із дитинства до дорослого життя, від освіти до роботи. Це може бути важкий час для кожного з нас, але коли вас переміщують, коли вас забирають із вашої громади, коли вам доводиться втікати зі свого дому, зі школи, від свого друга, це набагато важче. Ми бачимо, що вони часто губляться. Вони не знають, що їх чекає в майбутньому, вони не знають, чи залишаться тут надовго, коли чи як вони зможуть повернутися. Тому підтримка їх у цей період є дуже важливою, надання їм психосоціальної підтримки.
Але це не обов’язково означає підтримки від психологів або лише від психологів. Часто такі дрібниці, як-от мати однолітка, однолітка-чеха, або місце, куди можна прийти й поспілкуватися чи пограти в настільну гру, відчуття, що тобі раді в школі, значною мірою сприяють покращенню психічного здоров’я і підтримці підлітків. Але також це допомагає їм відновити почуття надії і натхнення — це переміщення не обов’язково означає кінець їхніх мрій. Навіть у новому середовищі вони можуть продовжувати свою освіту, вони можуть продовжувати досліджувати можливості працевлаштування.
— Чи це тому в молодших дітей досить високий рівень відвідуваності шкіл, але коли вони стають трохи старшими, відвідування стає набагато меншим?
Дехто з підлітків працює, щоб утримувати себе тут і сім’ї вдома
— Це саме так. Понад 90 відсотків українських дітей уже інтегровані в основну школу (1-й — 9-й класи — ред.) — це справді неймовірне досягнення, за міжнародними мірками. Ми дійсно повинні визнати ці зусилля Чехії. Але коли йдеться про середню школу, то вона вже не є обов’язковою. Тож лише 46 відсотків українських підлітків-біженців відвідують середню школу.
Головне питання полягає в тому, що робить друга половина? Хтось із них навчається за українською програмою, хтось працює, щоб утримувати себе тут і сім’ї вдома. Дехто з них намагається поєднати і те, й інше.
Але знову ж таки, це ставить питання захисту, питання підтримки. Ми знаємо, що багато з цих підлітків тут самі, без батьків. Ми дуже тісно співпрацюємо з Міністерством праці і соціальних питань, щоб виявити цих молодих людей, переконатись, що їхніми справами керують соціальні працівники і що вони отримують необхідну підтримку в підключенні їх до освіти, до системи охорони здоров’я, чого вони потребують, або захист.
— Останнім часом з’явилося чимало новин про зміни в законі, який регулює перебування українських біженців у Чехії. Це від початку липня. Що саме змінюється?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
— Ви маєте на увазі Lex Ukraine 5, і це п’яте оновлення Lex Ukraine, пакету законодавства, яке регулює пільги й підтримку біженців. І ми бачимо з Lex Ukraine 5, що будуть нові правила щодо права на безплатне житло, і система надання гуманітарної допомоги буде набагато суворішою — як із погляду часу, протягом якого люди можуть отримувати доступ до цього, так і з погляду сум.
Загальна позиція уряду полягала в підтримці біженців, щоб вони стали самозабезпеченими, і це, очевидно, важливо як для біженців, так і для уряду. Ми знаємо, що 100 тисяч уже офіційно працевлаштовані в Чехії. Знову неймовірне досягнення.
У міру затягування конфлікту ми бачимо, що солідарність у суспільстві падає
Але в той же час нам потрібно, щоб найбільш уразливі групи не випали з поля зору через це законодавство. Це досить складно, і з погляду розрахунків, і з погляду критеріїв відбору. Тому ми працюємо з партнерами, дуже уважно стежимо за тим, що це означає для дітей, для родин, і ми хочемо домогтися, щоб вразливі групи, такі, як діти з обмеженими можливостями, діти без супроводу й розлучені з сім’ями, сім’ї з ромської громади, не випали з поля зору.
— Нещодавно був випадок цькування, який привернув багато уваги. В дівчинку з України плювали чеські діти, штовхали її і говорили їй проросійські речі. Пізніше з дівчинкою зустрівся президент Чехії, це був такий собі символічний момент. Це поширено?
— Є випадки, про які ми чуємо. Це, звичайно, не буденність, але важливо, щоб ці справи розглядалися. ЮНІСЕФ вітає це і дякує президентові за заяву й жест, які він зробив.
Я вважаю, що це важливо для цієї дитини, але це також важливо для кожної дитини — бачити і чути, що в суспільстві немає місця знущанням і насильству. Важливо, щоб ми продовжували підтримувати почуття соціальної єдності у школах, у суспільстві.
Ми побачили безпрецедентне почуття солідарності й згуртованості на початку конфлікту (повномасштабного вторгнення Росії в Україну — ред.). У міру затягування конфлікту ми бачимо, що солідарність у суспільстві падає. І важливо, щоб ми продовжували підтримувати мирне співіснування громад. Важливо, щоб ми продемонстрували, що біженці, якщо їх підтримають, можуть стати на власні ноги і робити внесок у розвиток суспільства. Те, що зробила Чехія, дійсно відображає найкращі зразки людяності, і важливо, щоб ми не відступали і не втрачали з поля зору цей прогрес.
— Якщо я можу поставити вам іще одне запитання про вас: як ви, як українка, ставитеся до ваших людей тут у цих важких ситуаціях, які пережили цей жахливий досвід і час?
— Я думаю, що це важко бачити незалежно від вашого походження. Також як співробітниця ЮНІСЕФ, організації, яка відстоює права дітей у всьому світі, я відчуваю себе дуже відданою підтримці кожної дитини і забезпеченню підтримки й послуг, необхідних для подальшого розвитку і процвітання.
Я також вважаю, що зрештою нам потрібно вийти за межі нинішньої ситуації. Ці молоді люди — мабуть, найбільша надія України для її відбудови. І інвестувати в їхній добробут і розвиток тепер означає також думати про Україну на перспективу.
