Карловарські Імператорські лазні. Розкіш першого чеського фітнес-центру
Будівля Імператорських лазень була для Карлових Варів одночасно і предметом гордості, і німим докором. Усе ХХ століття ця пишна будівля була візитівкою курорту, проте наприкінці доби соціалізму санаторій там припинив роботу. У будівлі відкрили казино, але тривалий час на реконструкцію об’єкта не могли знайти коштів. Після трьох років реставраційних робіт, 17 червня 2023 року, Імператорські лазні були урочисто відкриті і знову постали в колишньому блиску.
Імператорські лазні (Císařské lázně) — найбільша і найпишніша санаторна будівля Карлових Варів. Вона стоїть у центрі славетного курорту, у міській зоні, взятій під охорону ЮНЕСКО.
Будинок, який став красою і гордістю Карлсбаду, як називали місто німецькою, було урочисто відкрито 5 травня 1895 року. Він з’явилося в роки Belle Époque — часу технічного прогресу, розквіту культури і безтурботної насолоди життям. Близько 100 років об’єкт працював як санаторій, проте після реконструкції в Імператорських лазнях більше не буде водних і грязьових процедур — тут з’явиться інформаційний туристичний центр, музейна експозиція, присвячена курортному лікуванню, кав’ярня і концертна зала, де виступатиме Карловарський симфонічний оркестр.
Історія будівництва Імператорських лазень пов’язана з бажанням еліти Карлових Варів надати своєму місту особливого лиску.
«Ми стоїмо на ділянці, на якій раніше був Карловарський пивоварний завод. У 1890 році споруда була серйозно пошкоджена повінню, що, можна сказати, виявилося на руку міській раді. Її члени вже давно мали намір побудувати в місті по-справжньому пишну будівлю, яка б відповідала тому значущому становищу, яке Карлові Вари зайняли наприкінці XIX століття. Тож у 1893 році з ініціативи доктора Бехера було покладено закладний камінь, а в 1895 році будівля була урочисто відкрита, тобто незабаром вона відсвяткує своє 130-річчя», — розповідає голова екскурсійного відділу Мілош Белоглавек.
Цікаво, що будівництво такої великої будівлі зі складним оздобленням тривало лише два роки, а це й на нинішні часи досить короткий термін.
«У цьому плані будівля була абсолютно унікальною. Із зовнішнього боку вона нагадує французькі замки чи оперу. Це справді монументальна будова в стилі неоренесанс і необароко, але, по суті, це вже сучасна споруда, в якій використані залізобетонні елементи і сталеві конструкції. Тож, у тому числі й тому його зведення вдалося здійснити так швидко», — пояснює Мілош Белоглавек.
Чому санаторій більше нагадує театральну будівлю, аніж курортний лікувальний заклад?
«Імператорські лазні справді на вигляд наче театр. Архітектори Фельнер і Гельмер, які побудували цей об’єкт, звели в Європі близько 200 театрів та оперних залів. Тобто вони будували те, що їм було звичне, що вони вміли робити, і будівля Імператорських лазень із фасаду справді нагадує оперний театр. Усередині будівля теж схожа на театр. Тобто всі інтер’єри багато прикрашені позолотою, ліпниною, інкрустацією, мармуром. Але через те, що вже тоді на будівництві економили, ніщо з елементів інтер’єру не є справжнім — тобто це штучний мармур, штучна позолота, і всі дерев’яні деталі — теж не зовсім справжні», — відкриває таємницю голова екскурсійного відділу.
Імператорські лазні могли похвалитися найсучаснішим обладнанням у всій Австро-Угорській імперії, серед підданих якої дедалі популярнішим ставало грязелікування.
Там були влаштовані водолікувальні кабінети — окремо у крилі для чоловіків та окремо у крилі для дам. Кабінети з повним обладнанням для холодних водних процедур призначалися для гостей курорту, які хотіли перебувати окремо від інших пацієнтів. На цокольному поверсі розташовувалися парові кабіни.
Окремо було передбачено кабінети для грязелікування. Вони були обладнані найсучаснішими для свого часу зручностями: електричним освітленням, годинником, паровим опаленням та вентиляцією. У кожній грязелікувальній кабіні був встановлений англійський туалет, умивальник із проточною водою і мідна грілка для білизни, що використовувалася під час процедури. Після прийняття грязей пацієнт проходив в окрему душову.
Подачу води з джерела можна було регулювати з машинного відділення по телефону. А для підготовки лікувальної грязі було передбачено спеціальний Торф’яний павільйон.
А які інтер’єри санаторію становлять найбільший інтерес із архітектурного й історичного погляду? Звичайно, відразу на думку спадає купальня, зроблена для самого імператора Франца Йосифа. Але монарх так ніколи й не використав купальню за прямим призначенням, хоч і побував у будівлі. Тут занурювалися у воду інші високопоставлені відвідувачі Карлсбаду.
Але залою для водних процедур визначні пам’ятки інтер’єру не вичерпуються.
«Тут можна назвати три найцікавіші приміщення. Зрозуміло, по-перше, це безпосередньо Імператорська купальня — пишний простір, створений для найважливіших гостей. Купальня відрізняється від інших приміщень перш за все тим, що якщо в інших інтер’єрах матеріали є імітацією, то в імператорській купальні все справжнє — червоне дерево, справжній шовк і парча. Там ні на чому не заощаджували. Друге важливе приміщення — це, звісно, атріум. І, звичайно, чудова Сандерова зала», — пояснює Мілош Белоглавек.
Дерев’яне облицювання стін, декоративні ферми, мальовничі написані олією панно на спортивну тематику, колони, бронзові світильники… Вгадати справжнє призначення цього приміщення — завдання нелегке. Ким був Юнас Ґустав Сандер, ім’я якого носить зала, також знає не кожен.
«Це приміщення нагадує бальний зал у палаці, величезну кімнату для прийнять у якомусь замку чи театральне фоє. Насправді тут відкрили ніщо інше, як першу на території Чехії фітнес-студію. Тобто це — величезний спортзал. Ґустав Сандер, чиє погруддя встановлене над входом, був шведським лікарем, який у ХІХ столітті став основоположником так званої механотерапії. Він пропагував ідею, яка справедлива і сьогодні, — люди мало рухаються, і щоб зберегти здоров’я, їм слід рухатися більше. Тож Сандер винайшов кілька тренажерів, які тут розмістили. Загалом було близько шістдесяти апаратів, за допомогою яких еліта того часу зміцнювала свої тіла», — пояснює Мілош Белоглавек.
Юнас Ґустав Сандер вважається піонером сучасної спортивної та оздоровчої медицини. Його тренажери набули поширення не тільки в Європі, а й в Америці. 1876 року апарати Сандера завоювали золоту медаль на виставці у Філадельфії. До 1906 року піонер механотерапії відкрив свої центри в 146 країнах. Після Першої світової війни центри Сандера використовувалися здебільшого для реабілітації інвалідів і тому перестали вважатися престижними. У 1930-і роки — часи глобальної економічної кризи — терапія Сандера повністю вийшла з моди і відродилася лише в 1980-х як фітнес-студії.
Повертаючись до історії Імператорських лазень, залишається додати, що спочатку об’єкт перебував у міській власності, потім перейшов у підпорядкування Карловарського краю. Спочатку витрати на відновлення Імператорських лазень оцінили у суму 820 мільйонів крон. Потім у процесі робіт бюджет зріс іще на 100 мільйонів. А загальна вартість робіт для відновлення пам’ятки досягла майже півтора мільярда крон (близько 600 мільйонів євро).
Про реставрацію цього складного об’єкту розповідає директор Імператорських лазень Александр Халупнік.
«Потрібно враховувати, в якому стані об’єкт перебував на початок робіт. Остання велика реставрація проводилася тут у 1950-і роки. Останніми роками будинок не використовувався, і Імператорські лазні занепадали. З урахуванням того, коли будівлю було збудовано, вона справді потребувала капітального ремонту. Після тривалої підготовки 2019 року вдалося розпочати процес комплексного ремонту, який було поділено на три етапи. Перший передбачав зміцнення статики будівлі, осушення тощо. На другому етапі перероблялися комунікації. Цікаво, що загальна довжина покладеного тут кабелю становить 320 кілометрів. Третій етап складався з зовнішнього оздоблення і реставраційних робіт. В інтер’єрах багато елементів ілюзії — наприклад, імітація шпалер, які мають бути на вигляд як шовк. Здійснювалася й позолота. На фасаді для цього використано 24-каратне золото. В інтер’єрах, згідно зі збереженими документами, золочення здійснювалося за допомогою різних металів. Цікаво, що для цього брали тонкі пластини, і їх тут використано 15 тисяч штук», — розповів Александр Халупнік.
