«Людям, які поїхали, страшенно важко. Кожен живе, як вміє» — співачка Марія Бурмака про українців за кордоном

Минулого тижня у Брні та Празі відбулися концерти народної артистки України Марії Бурмаки. На згадку про візит співачки у співпраці з Чеською асоціацією україністів чеською мовою було перекладено вісім віршів українських поетів, які увійшли до альбому виконавиці «Улюблені класики».

Ексклюзивне інтерв’ю зі співачкою ми записали після її автограф-сесії, котра пройшла після концерту співачки і на яку вишикувалась величезна черга її прихильників. Цікаво було дізнатися, як співачка реагує на заяви сорокарічних людей, які кажуть, що виросли на її піснях.

Ще таке буває з музикантами: я граю з різними, і деякі музиканти, коли я кажу, що перемогла на «Червоній руті» у 89-му році, а люди там 91—92-го року народження…

— Приємно, тому що я думаю, що ці люди не на найгіршій музиці виростали. А ще таке буває з музикантами: я граю з різними, і деякі музиканти, коли я кажу, що перемогла на «Червоній руті» у 89-му році, а люди там 91—92-го року народження… Але мені насправді дуже приємно, що я такий довгий шлях проходжу, що є люди, які виростали, виростали і виросли.

— Ви розумієте важливість справи, яку ви робите стільки років і під час війни?

— Я не можу ставитися до себе якось дуже патологічно серйозно. Я просто роблю те, що я вважаю за потрібне, і те, що я не можу не робити. Знаєте, багато журналістів запитували, як пройшов перший день війни, яким він був у вас. Я казала: укриття, з братом ми були, потім пішли в укриття. Я абсолютно забула, що, виявляється, у цей день я двічі вийшла онлайн для дітей. Фейсбук просто через рік у спогадах підказує, що ще я робила у цей день. От виявляється, що в цей день я робила онлайн для дітей, так само, як я робила дитячі онлайни, щоб заспокоїти ваших дітей. Ідеї якісь приходять абсолютно спонтанно — так само, коли була довга комендантська година, в мене була ідея заспівати гімн з вікна. Тобто в Києві всі люди були вдома, був сонячний день, була довга комендантська година, і разом з дружиною брата, а вона тоді ще була вагітна, а зараз маленькій Ксенії вже два рочки, — виставили комбік у вікно, і я співала гімн України над Подолом, і потім це потрапило навіть в заставку BBC, і про це знали всі. Але це не те, що я там думала, прийшла ідея. Це момент. Тому, якщо хтось вважає, що це важливо, то для мене це дуже-дуже цінно.

Мені подобається Чехія, мені подобається Прага. Мені, звичайно, дуже подобається та кількість українських прапорів, які я побачила в Празі зараз. Тобто ставлення держави, допомога держави. Вдячна державі за те, що прихистила стільки українців

— Ви не вперше у Чехії, вже були з концертом минулого року. Що вам у цій країні найбільше подобається? Можливо, щось вам таке сподобалося, що ви б хотіли, аби це було в Україні?

— Мені подобається Чехія, мені подобається Прага. Мені, звичайно, дуже подобається та кількість українських прапорів, які я побачила в Празі зараз. Тобто ставлення держави, допомога держави. Вдячна державі за те, що прихистила стільки українців. Але я пиво не люблю, але є такий напій в Чехії, наприклад, бурчак, я його вже пробувала — як молоде вино, це мені дуже-дуже подобається. Мені подобається чеська кухня насправді. І мені шкода, що про Швейка написано не в Україні. Я кожен раз, коли приїжджаю з Чехії, я хочу Гашека, Карела Чапека, я все це хочу перечитати. Я дуже люблю музику, я дуже люблю Сметану і Дворжака, і ми змогли потрапити на концерт у Муніципальний театр, здається, він так називається, в філармонії, прекрасний концерт, тому Чехія моєму серцю близька.

— Ви на початку повномасштабного вторгнення замислювалися над тим, аби поїхати з України і не бути у країні у цей складний момент?

Я взагалі не хочу ніяким чином розділяти суспільство, зараз воно дуже наелектризоване

— Знаєте, я дуже багато, по-перше, їжджу, і зараз дуже багато благодійних концертів, і навіть сьогодні на цьому концерті у Празі збиралися кошти на купівлю дрона. Але на що звернула увагу — для себе, для інших, можливо, ні: я живу в Києві, і не так давно, в березні, впав уламок – двісті метрів від мого дому, це Татарка, ці кадри, можливо, ви бачили. Це дуже страшно, справді страшно, але не менш страшно бути далеко від дому. Бо коли ти вдома в Києві, ти все одно намагаєшся берегтись, ти намагаєшся пройти в укриття, але все одно всі твої рідні з тобою в одному місті. І є якісь життєві моменти: ти встаєш, вариш каву, в тебе є якісь справи, ти спілкуєшся з дітьми, ти відчуваєш, що ти потрібна. А за кордоном, зокрема в мене, наприклад, завжди починається день з того, що я починаю перевіряти, куди впало, куди прилетіло, і це теж дуже страшно. Всі мої рідні в Україні, а на момент, коли служив брат і коли він був живий, то це був мій найкращий друг, а зараз його діти, його сім’я в Україні, в Києві поряд, ми всі недалеко живемо. Моя дочка вдома, для мене такий момент є дуже важливий . Мені дуже подобається їздити, подобається спілкуватися з людьми в світі, подобається спілкуватися з українцями, багато з яких поїхали і багато з яких, до речі, поїхали і їм немає куди вертатися. До мене підійшла жінка з Луганська, наприклад, або з Сєвєродонецька. От Яна Леонтьєва, яка організовувала цей концерт, — вона родом з Сєвєродонецька. Є люди, в яких зруйновані домівки і в них немає варіантів. Але саме для мене, мені здається, найбільш важливе — підтримувати людей, які зараз вдома, і в цьому я бачу своє завдання.

— Деякі люди ставляться категорично до тих, хто поїхав. Ви як ставитеся до людей, які поїхали з початком повномасштабного вторгнення?

Я б ні в якому разі нічого не казала, щоб людей не протиставляти, бо зараз дуже важливо, аби закінчилася війна, аби перестали гинути люди, щоб була перемога

— Я взагалі не хочу ніяким чином розділяти суспільство, зараз воно дуже наелектризоване. Хтось поїхав, тому що є люди, які поїхали ось зараз, в цей момент. Евакуйовують людей з-під Харкова. У людей зруйнований дім, немає нічого взагалі. Деякі поїхали до Центральної України, деякі на Західну. Деякі опинилися у Нідерландах і в Ірландії, і у кожної сім’ї абсолютно різна ситуація, і казати, кому легше, хто як має робити… Знаєте, кожен живе, як вміє. Хтось пішов добровольцем служити, а хтось не служить, і тут йде якась в суспільстві напруженість, а зараз цього робити не можна. Тому я просто знаю, що люди, які поїхали і десь вони не в Україні зараз, — їм страшенно важко. А є люди, які поїхали, бо їм нема де жити в Україні і немає роботи в Україні. Кожен живе, як вміє, як у кого виходить. І я б ні в якому разі нічого не казала, щоб людей не протиставляти, бо зараз дуже важливо, аби закінчилася війна, аби перестали гинути люди, щоб була перемога. І ми розуміємо, що ця перемога — невідомо, якою вона буде, але вона має бути. Тоді, може, якісь люди повернуться, може, якісь не повернуться, а зараз всі працюють на перемогу. Люди виїжджають, але вони донатять, допомагають, тому всіх хочеться обійняти.

— Ви як народна артистка України від чого були змушені відмовитися з початком повномасштабної війни?

— Якщо говорити про матеріальні речі, то я завжди веду і вела досить демократичний спосіб життя, а по тій кількості різних поїздок та переїздів я тільки намагаюся зробити, щоб в мене було менше речей, ніж у мене є. В мене їх і так багато, я постійно їх комусь віддаю. Що стосується матеріальних речей, то я і раніше дуже спокійно до цього ставилася. В мене є авто, але воно досить демократичне, це засіб пересування. Мені особливо від чогось відмовлятися не треба було. Але якось не плануєш довго, а з іншої сторони, плануєш довго, тому що якщо ти плануєш, то нібито життя продовжується. Мені складно відповісти, бо з приводу матеріальних речей — вони особисто мене ніколи не тримали, а що стосується нематеріальних речей, то цього ніхто в мене не забере, хіба що рідних і близьких забирає війна — це найстрашніше.

— Для вас яка найважливіша пісня під час війни?

— Знаєте, всі пісні. Якщо говорити про мої пісні, то…

— Пісня, яка вас відновлює?

— Ви знаєте — всі дитячі. Я дуже часто, коли співаю для військових, наприклад, в госпіталі, або якісь такі концерти, — звичайно, що треба співати і про кохання, і про війну, і це я роблю. Але що стосується, наприклад, військових, то вони, як правило, хочуть слухати і співати щось веселе, і дуже багато людей, у яких зранені душі, хочуть співати щось веселе. І ось «Можна бути песиком», «Руханка», «А я у гай ходила» — цілий концерт в мене такий є. Це просто всі, і я так само для себе інколи наспівую.