Майстерня дизайну й архітектури в Празі допомагає юним українським біженцям і їхнім батькам
Щосуботи група дітей і підлітків віком від 4 до 16 років збирається в Празі на майстерню мистецтва, дизайну й архітектури з назвою UDesign. Її організувала Алекс Єлоєва, архітекторка з Харкова, яка вже вісім років живе в Чехії. UDesign має на меті стати місцем зустрічей для українських біженців і дати їм можливість розвинути свої знання.
Цей некомерційний проєкт, що вчить дітей біженців дизайну й архітектури, також дає можливість дітям і їхнім батькам зустрітися, обмінятися думками і створити нову спільноту. Це соціальна необхідність для багатьох родин, які й через півтора року після прибуття до Праги часто досі лишаються ізольованими й погано інтегрованими в чеське суспільство.
Алекс Єлоєва каже, що заснувала UDesign у першу чергу для того, щоб по-своєму допомогти українським біженцям.
«Я хотіла бути корисною для України, але мої знання архітектури й дизайну не дуже прислужилися б моїй країні. Тож я зв’язалася з друзями, щоб створити цю майстерню дизайну й архітектури в Празі і дати можливість дітям новоприбулих українців зустрічатися, обмінюватися вміннями і навчатися тому, що буде корисне для них у майбутньому. Я почала робити це з кількома друзями з університету. Університет допоміг нам на перших етапах, але спочатку ми працювали на добровільних внесках як волонтери».
Спершу майстерня була призначена виключно для українських дітей і підлітків віком від 4 до 16 років. Але нещодавно до неї прийняли й чеських дітей, а також дітей інших національностей, сприяючи таким чином обмінові між ними і вивченню мов. Адже українським дітям, особливо наймолодшим, важливо практикуватися в рідній мові, але так само важливо для них вчити й практикувати чеську мову. А перебування поміж дітей різного походження дає їм можливість спілкуватися, дружити й краще інтегруватися.
Так само й інструктори, які допомагають Алекс у її проєкті, походять із різних країн. Це українці, чехи, словаки, але також філіппінці, індонезійці, ліванці й навіть бразильці — всі вони перетворюють майстерню UDesign на справжній культурний «плавильний котел» для її учасників, каже Алекс.
«Дизайн і архітектура загалом є основою середовища навколо нас. Усе, що навколо нас, впливає на спосіб нашого щоденного життя, на наш вибір і на те, якими ми є. Тож першою метою було навчити молодих людей спостерігати, що їх оточує, і розвивати критичне мислення. Ми підводимо їх до того, щоб вони подумали про питання, яких вони раніше не питали, і зрозуміли, як формується світ навколо них. Це також розвиває їхню творчість, здатність вирішувати проблеми й аналітичні здібності, а найважливіше — діти можуть виявити свою креативність і дослідити світ дизайну. Це те, чому так мало вчать у школі».
Майстерня поділена на три вікові групи. Наймолодші малюють модерні картини, надихаючись певним художником і його стилем, друга група має більш інтерактивний проєкт, що стосується дизайну, а старші мають за завдання спланувати міський парк — проєкт, орієнтований на планування і урбаністичний дизайн.
Крім цих щотижневих майстерень, у межах проєкту організовуються екскурсії, щоб діти мали можливість відвідати музеї, історичні будівлі чи просто отримати натхнення для своїх творів, які вони потім, наприкінці навчання, показують публічно.
«Дехто зі старших дуже цікавиться тим, що ми пропонуємо, і вони хочуть після школи продовжити навчання в галузі дизайну, мистецтва чи архітектури. І видно, як вони прогресують із часом, це дійсно приємно. Вони зможуть показати, що вже мають досвід у цих галузях. І хоча сертифікат, який ми їм видаємо, має головно символічне значення, він усе ж є доказом, що вони брали участь у майстерні. А головне, що вони мають макети, плани й моделі, які засвідчать їхній рівень, якщо вони вступатимуть на дизайн чи архітектуру. Це, звичайно, дає їм певну перевагу, бо мало хто з молоді їхнього віку знає, як робити те, чому вони тут вчаться».
Хоча проєкт націлений у першу чергу на дітей, UDesign дає можливість і їхнім батькам об’єднатися в громаду. Поки діти вчаться в майстерні, вони збираються разом, щоб поділитися тим, як їм живеться, за філіжанкою чаю чи кави. Це заохочує розвиток відносин між батьками-біженцями, які можуть таким чином обмінюватися думками, допомагати одне одному і знайти собі в Празі подобу дому.
