На міжнародній конференції в Празі згадували Україну

Цього року виповнюється 35 років з дня падіння комуністичних режимів у Європі. У Празі, у приміщенні Ліхтенштейнського палацу, з цього приводу відбулася триденна міжнародна конференція під назвою «(Не) примирення з комуністичним минулим: європейський контекст».

Сумна спадщина тоталітарного минулого заважає сьогодні розвиватися молодим демократичним державам, наприклад, Україні, громадяни якої мріяли порвати з комуністичним минулим назавжди, обравши європейські цінності, і важко боролися і наразі боряться за своє право бути незалежною державою.

Конференція зібрала для дискусії істориків та політологів зі світовим ім’ям. З одним із них, американським істориком чеського походження, професором Бостонського університету у США Іґорем Лукешом поспілкувалася кореспондентка Чеського радіо Ірина Шведик.

Ірина Шведик та Іґор Лукеш|Фото: Iryna Shvedyk, Radio Prague International

— Які уроки нам варто засвоїти з історії щодо панування тоталітарних режимів із погляду на сьогоднішню ситуацію, яка пов’язана з Україною і тим, що в Росії диктатор-президент цієї країни Володимир Путін, користуючись занепадом демократичних цінностей у світі, нав’язує світові свій сценарій розвитку подій? І що буде, якщо і далі світова спільнота так повільно реагуватиме на цю величезну загрозу?

— Навпаки, вони будуть підбадьорені, вони будуть наступати далі й більш агресивно. Єдиний спосіб, як поводитися з диктаторами, — це дати їм зрозуміти, що ви сильні і ви застерігаєте їх від агресивних дій, бо це мало б погані наслідки також і для диктаторів. І це саме те, чого Захід не зміг зробити після того, як Путін окупував Крим і великий шмат Донбасу в 2014 році. Власне, саме адміністрація Обами відповіла дуже м’яким чином, щось як «Ой-ой-ой, поганий хлопчику, ти забрав собі Крим, це дуже погано». Ну, і Путін, звичайно, подумав, почувши такий слабкий Захід: «Ми можемо отримати більше, ми можемо забрати собі всю країну». І 2021 року він почав зосереджувати свої військові ресурси на заході Росії, а потім навіть у Білорусі — очевидно ж, готуючись до війни проти України. І цього разу Захід зробив правильну річ — сказав йому: «Не роби цього! Ми знаємо, що ти збираєшся зробити. Не роби цього — це матиме погані наслідки для тебе особисто і для Росії теж, уже не кажучи про Україну і про решту світу». І саме так же й сталося. Тож, я думаю, в майбутньому ми можемо сподіватися досягти миру між Росією і Україною, тільки якщо Путін буде усунений від влади, найкраще б унаслідок воєнної поразки в Україні.

— Дональд Трамп нещодавно переміг на виборах у Сполучених Штатах Америки. Чого нам чекати від 47-го президента США, як ви гадаєте?

Фото: Iryna Shvedyk, Radio Prague International

— Я не знаю, що буде в майбутньому, не маю тями, що станеться. Трамп — абсолютно непередбачувана особа, і я думаю, він навіть сам не знає, чого він насправді хоче. І я не думаю, що він багато про це думає, про зовнішню політику. Я думаю, він стурбований тим, як його сприймають. Він же просто самозакоханий. Тож я тями не маю, що він планує робити, якщо взагалі щось планує, стосовно України. Але можу сказати, що я цілком упевнений: якщо навіть якось станеться немислиме і російська армія роздушить українців і вийде на західні кордони України, це ще не буде кінець. Це буде початок. Після Другої світової війни, в часи Радянського Союзу, в часи, коли Сталін був високоповажаним лідером, і поважаним не тільки в Радянському Союзі, а й в Америці, Британії, Франції й так далі, — то й тоді українці боролися за свою свободу з такою самовідданістю, що, як я чув, — не знаю, чи є архівні свідчення цього, — я чув, що НКВД втратив тисячі й тисячі своїх військ в Україні при придушенні повстання проти повторного насадження радянського режиму. Тож якщо Путін візьме гору, це не буде кінець — це буде початок опору. Українці за свою історію навчилися чинити опір великим державам. Урешті, Україна — це те місце, на якому сили Сходу й Заходу зіштовхувалися століттями. Вони знають, як чинити опір пригнобленню. І я думаю, що якщо станеться немислиме і організований військовий опір припиниться, то почнеться справжній опір у вигляді партизанів, які, я думаю, зроблять так, що росіянам буде дуже-дуже дорого взяти їх під контроль.

— Як ви прокоментуєте слова американського історика Тімоті Снайдера, що Третя світова війна уже триває, але цього разу Україна сама бореться з кривавим диктатором і його військами?

— Саме так. Тім Снайдер найглибше коментує українські справи, він найбільш обізнана людина. І він характеризує цілком правильно: саме українці, не шкодуючи свого життя, воюють за Захід, вони кладуть свої життя на вівтар західних свобод, західної демократії. І жалісно бачити, як люди не здатні усвідомити цю просту істину і забезпечити українців інструментами, яких вони потребують, щоб досягти на фронті не якоїсь мертвої точки, а перемоги. Замість того, щоб говорити: «Ми будемо підтримувати українців так довго, як буде треба», — ні, ми мусимо підтримувати їх до їхньої перемоги! І чим більше інструментів ми дамо їм, і чим кращі інструменти ми дамо їм, тим швидше настане перемога.

Фото: Iryna Shvedyk, Radio Prague International

— І останнє запитання: що ви думаєте про лідерів сьогодення, керівників європейських держав, які підіграють путінській Росії? Невже немає сьогодні сильних лідерів, які здатні допомогти Україні і вольовими рішеннями зупинити це зло?

— Ну, не знаю. Ви кажете: ми не маємо сильних лідерів — я думаю, ми, здається, власне, маємо лідерів, які вважають самі себе дуже сильними. І виборці, схоже, віддають перевагу так званим «сильним» лідерам, таким, як Трамп, як (прем’єр-міністр Угорщини Віктор) Орбан чи, врешті, як Путін. Путін має рейтинг підтримки десь у 80%. Тож я не думаю, що ми маємо, власне, слабких лідерів. Ми маємо сильних лідерів — от тільки що вони неправильного типу.