Неприбуткова організація «Клуб нових комунікацій» у Плзені отримала приміщення, але є нюанс

Марина Ткаченко в студії Radio Prague International

Вже понад три роки у місті Плзень працює організація «Клуб нових комунікацій», яка допомагає українцям адаптуватися у Чехії. Його співзасновниця Марина Ткаченко вже інформувала минулого року українську редакцію Radio Prague International про величезну кількість реалізованих проєктів та зухвалих планів. Минув цілий рік, і ми знову зустрілися з пані Мариною, щоб дізнатися, які проєкти-плани вдалося реалізувати, а які проєкти залишаються нереалізованими.

Марина Ткаченко в студії Radio Prague International  | Фото: Vitalija Tokarčuk,  Radio Prague International

— По-перше, хочу сказати, що таке велике з того, що ми змогли реалізувати, — це була наприкінці листопада конференція для існуючих і майбутніх підприємців-українців у Чехії. Вона була реалізована в Плзені, тривала цілий день. Долучилося до цієї конференції багато спікерів, у тому числі і чехів, тому був задіяний синхронний переклад для всіх учасників, для нас був такий досвід вперше. Конференція мала великий успіх, тому що прийшло приблизно 60 людей. Було багато запитань, багато відповідей. Після цієї конференції ми зрозуміли, що ця тема дуже важлива, і плануємо її продовжувати і робити таке і надалі. Єдине, що чекаємо на допомогу від грантодавців, з чим зараз досить важко.

— Саме зараз стало важко, чи було важко і до того?

— І до того. Саме цю конференцію ми реалізували за допомогою гранту, який ми отримали, але з початку 2025 року ми нічого вже не отримували і працюємо власними силами.

— Чому не отримували?

— Просто немає нових можливостей. Грантодавці, які надавали нам кошти, або зупинили фінансування, або не хочуть, або не мають можливостей фінансових, тому що в них теж проходять усілякі трансформації. Ми не знаємо, що там коїться, але в них є свої питання, свої проблеми, з якими вони стикаються. Ми просимо, ми заявки на гранти пишемо, що забирає досить багато часу та сил, але поки що — ні. Але ми не складаємо рук, як завжди, ми в позитиві.

— Наскільки складно знаходити грантодавців?

— Вони, в принципі, відомі, але не всі гранти доступні для всіх категорій. Дуже багато є обмежень: іноді це має бути неприбуткова організація, яка працює більше ніж п’ять років, наприклад, або оборот якої складає понад 200 тисяч євро на рік, або кількість людей важлива.

— Купа перепон?

— Купа їх є. Ми намагаємось, а вже як виходить, так виходить.

— Що на даний момент відбувається у «Клубі нових комунікацій», чи можуть до вас звертатися підприємці та ті українці, які нещодавно приїхали до Чехії?

— Звертатися, звичайно, можна. Ми завжди знаходимо відповіді або надаємо корисні контакти тих, з ким можна зв’язатися і хто більш досвідчено, кваліфіковано надасть цю інформацію.

— Чи проходять у вас лекції зараз?

— Зараз, на жаль, ні, але ми зараз зайняті іншим нашим великим проєктом, яким ми займаємося від початку року. Під час проведення нами різноманітних акцій на нас звернуло увагу місто, точніше, район міста Плзень-3, і нам запропонували приміщення, бо «Клуб нових комунікацій» приміщення свого ніколи не мав, ми завжди орендували приміщення. Вони побачили нашу діяльність, нашу конференцію у тому числі, і запропонували нам у комерційну оренду кафе, і ми не думаючи відчинили зараз кафе у центрі міста Плзень. З одного боку — це комерційний проєкт: ми сплачуємо оренду та всі податки, наймаємо людей. З іншого боку — це кафе стало центром тяжіння для українців, тому що всі знають, що це кафе «Клубу нових комунікацій», що там можна залишити свою візитівку, можна прийти щось запитати або зустрітися з кимось, провести переговори або просто зустрічі. Ми там зробили спеціальний стенд: ми продаємо вироби українських майстринь, тому що їх багато і творчість ми теж підтримуємо, і вже бачимо, що навіть чехи приходять у кафе, наприклад, скуштувати квас.

— Ви пропонуєте в кафе українські страви та товари?

— Так. Звичайно, в нас є пиво, бо це Чехія, і наше кафе не лише для українців, воно і для чехів, і саме чехам показати і українців, які вони, і що в них є.

— Дивно, що ви одразу погодилися на таку складну справу.

— Нам запропонували дуже гарні умови оренди, враховуючи, що ми — неприбуткова організація і все ж таки працюємо з іноземцями тут. І поки що ми на рік його взяли в оренду.

— Як йдуть справи у кафе, чи стало воно прибутковим?

— Поки що ні, ми працюємо тільки два місці. Ми ще набиваємо шишки, ми ще придивляємося. Перший місяць у нас пішов на оформлення документів, які стосуються цієї діяльності: вивіз сміття, найм людей. Вже другий місяць — ми працюємо і бачимо, що результати йдуть у плюс та не стають гіршими. Всіх запрошуємо, звичайно.

— У вас працюють виключно українці?

— Ні, в нас працюють українці і в нас працюють чехи. Ми долучилися до співпраці до одного проєкту, і в нас працюють чехи з інвалідністю, які мають можливість працювати і вивчені на офіціанта. В нас працюють такі чоловіки.

— Пригадую, що минулого року одним із ваших задумів було проведення у Празі виставки вишитих українками гербів чеських країв, до речі ,чеським бісером. Чи вдалося втілити цей задум у життя?

— Так, вдалося, і не просто вдалося: ми провели виставку не просто в Празі, а у Сенаті Чеської Республіки.

— Так як це було?

— Ми закінчували вишивати ці герби, і дуже я хотіла зробити вперше цю виставку саме в Празі. Наразі ми вже були знайомі з пані Інгою Петричко, вона була на той момент кандидаткою до Європарламенту, приїздила до нас у Плзень, ми там познайомилися з нею, і саме вона лобіювала цей проєкт у Сенаті, і завдяки їй нам вдалося за чотири місяці домовитися, що саме в ці дати буде проходити там виставка. Виставка тривала два тижні, збіглося це з Днем відкритих дверей у Сенаті, і нам повідомили, що виставку побачили більше ніж 2,5 тисячі людей.

— Не казали, кого було більше — чехів чи українців?

— Сказали, що більше було чехів. Але плюсом було те, що саме у той момент відвідав Сенат президент України Володимир Зеленський з дружиною, і він теж бачив цю виставку. До цієї виставки ми, до речі долучили, і вишиту бісером мапу України.

— З якої все почалося.

— Так, з якої все почалося. На жаль, немає фотографій, але нам приємно це просто чути та знати.

— Які міста-щасливчики побачать цю виставку наступними? Чи є вже задуми?

— Задуми є, і вже є домовленість: буде місто Табор — це не крайське місто, але у співпраці з чеськими жінками, які теж працюють з бісером, в них там буде проходити велика виставка, вони нас запросили. Поки тривають перемови і пошук інших міст, де можна виставку цю зробити, реалізувати це, то ми вирішили: чому б ні. Місто Табор теж заслуговує на таку виставку.

— «Клуб нових комунікацій» має дуже гарну репутацію, і у Празі про вас знають, чують та навіть рекомендують. Які у вас плани на найближчий час?

— В першу чергу ми плануємо розвинути кафе для того, щоб воно було прибутковим і в нас звільнилося більше часу на щось інше. В планах розмовний клуб чеської мови, розмовний клуб англійської мови. Ми почали у цьому році реалізовувати бранч у сукнях, до цього в нас був сніданок у сукнях, тепер ми робимо бранчі в сукнях для жінок — це такі зустрічі для жінок об’єднувальні, підтримуючі і надихаючі. Реалізація виставки вишитих гербів чеських країв у різних містах. На даний момент, скоріш за все, першим крайським містом буде Плзень, бо нам простіше там домовитись і в нас там більше можливостей.

— І до вас можна доєднатися, у вас є сторінка в інстраґрамі?

— Так, в нас є сторінка в інстаґрамі, ми дуже активні там і у фейсбуку, сайту поки немає. Всіх запрошую в чудове місто Плзень — є що побачити, подивитись, і, звичайно, якщо відвідаєте місто, то заходьте до нашого кафе Zápletka, яке працює у самому центрі міста.

ключове слово:
увімкнути аудіо

Також на цю тему