Як написати резюме? Як пройти співбесіду? Як будувати кар’єру у Чехії? Це проєкти, які створює «Клуб нових комунікацій» у Плзені
Вже понад два роки у Плзені існує організація «Клуб нових комунікацій», яка створена для українців та їхньої адаптації у Чехії. Його співзасновниця Марина Ткаченко приїхала до нас із самої Плзені, і з нею ми обговоримо, наскільки важливими є такі організації, який на них попит, як люди комунікують та наскільки „Klub nových komunikací“ розширився за ці роки.
— Марино, пропоную спочатку поговорити про історію «Клубу нових комунікацій». З чого почалося його заснування? Чому з’явилася така ідея, напевно, чогось вам самій бракувало?
— Я переїхала у місто Плзень у січні 2022 року і планувала своє життя там, і, звичайно, знайшла подруг, але ж ті події, які відбулися у лютому, наші плани змінили. Почалося все з того, що від початку повномасштабного вторгнення приїхало в Плзень дуже-дуже багато людей, дітей в основному з матусями. В загальних чатах було багато інформації, ми все читали. Звичайно, були великі організації, які допомагали, і з’явилась така потреба, що писали матусі, що не вистачає дитячих книжок. Люди їхали швидко і книжки — то була не перша необхідність. Книжок не вистачало, а я сама приїхала з міста Ірпіеня і дуже маю чудові стосунки з міською бібліотекою. Я зв’язалася з ними і запропонувала таку ідею, що ми зберемо книжки тих, хто поїхав, або тих, кому вже не потрібні дитячі українські книжки, і передамо їх сюди в Плзень. З цього все почалося. Ми хотіли зібрати сто книжок, у підсумку в Ірпені, завдяки моїм друзям, моїм сусідкам, знайомим, ми зібрали понад 400 книжок і перевезли їх у місто Плзень і передали їх до міської бібліотеки. Саме з цього і розпочалася робота нашого клубу. Клуб — це не лише моя ініціатива, я співзасновниця, ще є моя найліпша подруга, ми з нею вдвох це реалізовуємо, вона вже більш ніж 12 років в Плзені проживає, чудово знає чеську мову, на першому етапі це дуже-дуже допомагало.
— Клуб розширився, потреби учасників клубу також розширилися. Що зараз відбувається? Які є гуртки, кого залучаєте, хто приходить?
— На сьогоднішньому етапі ми вже офіційно зареєстрована неприбуткова організація.
— Це було важливо зробити?
— Це було важливо зробити, тому що ми все робимо з власної ініціативи, в нас немає підтримки від великих організацій і, звичайно, нам не вистачало часу і всього, і ми шукали можливості знайти фінансування. На що нам багато хто, саме з чехів — це були політики, місцеві — вони нам рекомендували зареєструватися, тому що знайти грант, знайти підтримку важливо саме організації. Нам казали, що ми вже показуємо багато діяльності, але не маємо офіційного статусу. Тому ми офіційно зареєструвалися, ми вже отримали один грант, чим дуже пишаємось. Це проєкт, який ми назвали „Nastartuj kariéru v ČR“ — проєкт направлений на те, що, як ми бачимо, багато іноземців приїжджає, українців, звичайно, в них вища освіта, але вони йдуть працювати на низькокваліфіковану роботу. Чому? Тому що, по-перше, не знають мови, тому що десь бояться запитати, десь чогось не знають, і ми вирішили з цим допомогти. Що ми реалізуємо в рамках цього проєкту? В нас зараз в рамках нього проходить курс розмовної чеської мови.
— Це важливо!
— Це важливо, тому що саме до нього ми долучили людей, які вже щось вивчили чеською і їм потрібно просто розговоритись. Багато курсів надають такі граматичні вправи, люди вчать, люди знають, як відмінювати ті слова, але не розмовляють, просто бояться цей крок зробити — ми їм надаємо таку можливість. Це такі невеликі по десять людей групи. Це проходить безкоштовно для людей, і люди займаються розмовною чеською в темі працевлаштування. Друге: в рамках цього проєкту ми проводимо лекції також на такі теми: «Як написати резюме? Де знайти корисні сайти для цього?» Також буквально була лекція «Як пройти співбесіду?». І будуть ще такі лекції: «Як нострифікувати диплом?», «Як правильно вести ділове листування?», коли ви звертаєтесь з якимось проханням, яке торкається не лише роботи. І найголовніше, що багато кого чіпляє, — це зустрічі з успішними українцями.
— Чіпляє у гарному сенсі цього слова?
— Чіпляє у гарному, тому що, може, ще десь таке і є, але я не чула, гадаємо, що це наша вигадка. Ми показуємо людям, які приїхали нещодавно, тих українців, які приїхали, можливо, і давно — п’ять-десять років перед тим, — але вони реалізувалися у своїй професії. Хтось став лікарем, хтось вчителем в школі, але пройшов весь цей шлях від того, що він теж приїхав, він теж не знав мови, але він нострифікував диплом, він пройшов якісь курси, і так далі… Ці зустрічі завжди проходять офлайн, на них завжди можна поставити питання. Це дуже мотивує людей. В нас вже було дві зустрічі: одна з підприємицею у Карлових Варах, інша з політикинею, українкою за походженням, яка балотувалася до Європарламенту. Зараз влітку ми взяли таку невеличку паузу, наш проєкт до кінця року — буде зустріч з лікарем, буде зустріч з проєктувальником мостів. В нашому розумінні ми собі так окреслили, хто такий успішний українець для нас.
— І хто?
— Це не та людина, яка приїхала з валізою грошей і відкрила, наприклад, магазин або студію якусь, бо з такою валізою може кожен. Це людина, яка успішна у своїй професії, і ця професія може бути непідприємницькою — електрик, зварювальник, — але ця людина тут реалізувалася і має гідну роботу та може забезпечувати себе і свою родину, і вона пишається тим, що працює у цій професії тут.
— Чи охоче українці відвідують такі зустрічі? Багато людей приходить?
— Так, охоче. Хоче багато хто, але можуть не всі, бо в Плзені багато підприємств, і люди багато працюють, і бувають зміни. Бувають люди просто виснажені після цієї зміни і не можуть прийти. Але ми намагаємося поширювати інформацію, активно ведемо сторінки у соцмережах і «сарафанне радіо» працює, і люди приходять завдяки цьому.
— Ви сказали, що даєте на своїх зустрічах можливість українцям, які вивчили чеську, попрактикувати, а взагалі до вашого клубу приходять чехи? Чи спілкуються вони з українцями?
— Ми активно співпрацюємо з бібліотекою, вона нам надає приміщення, тому співробітники бібліотеки — це наші активні учасники. Ми їх запрошуємо, запрошують і вони своїх друзів на різні екскурсії, які ми теж робимо, теж долучаються чехи, і ми цьому дуже раді. Ми навіть пропонуємо усім українцям, які записуються і хочуть долучитися, наприклад, до екскурсії, — беріть своїх друзів. Якщо ти мама з дитиною, візьми свою подружку чешку з дитиною, і це дає можливість спілкуватися, вивчати мову. Якщо перший рік ми шукали, хто нам проведе екскурсію українською або російською мовою, щоб людям було зрозуміло, то зараз ми підкреслюємо, що ми їдемо на екскурсію тільки чеською. Долучайтеся саме ті, хто розуміє і хто хоче вивчати. Навіть якщо ви не дуже знаєте, то ми поруч, ми вам підкажемо, ми якесь слово перекладемо. Ми в рамках цього їздили на екскурсію на сміттєспалювальний завод, біля Плзені є великий, ми їздили до Національного музею в Прагу на екскурсію.
— Чехи допомагають вашому клубові? Якось сприяють?
— Я скажу, що так, сприяють. Але я скажу, що ми і самі шукаємо з ними контакт і налагоджуємо його. Наприклад, нам чехи сприяють у вивченні мови на практиці, тому що ми вважаємо це важливим. Ми залучаємо українців до чеських проєктів, наприклад, фестиваль документальних фільмів „Jeden svět“ — він проходив у тому числі у Плзені, і вони шукали волонтерів. Ми долучили волонтерів-підлітків, навіть моя донька брала участь, — які контролювали квитки на вході і також спілкувалися з людьми, дивилися ці фільми. Другий рік поспіль ми беремо участь, наш клуб, ми залучаємо людей до такого заходу, як „Běh pro Paměť národa“ — це проходить у травні кожен рік, і минулого, і цього року — і волонтери там беруть участь, які просто допомагають, і бігуни. Цього року наш бігун-українець, який зареєструвався від нашого клубу на п’ять кілометрів, пробіг першим.
— Які проєкти ще ви плануєте найбільшими днями, тижнями?
— У нас здійснюється багато проєктів, і один з них — це рукодільний клуб, який веду я, бо я людина творча. Ми щотижня збираємося у бібліотеці і ми вишили мапу України чеським бісером. І ви знаєте, не так важливо було цю мапу вишити, бо багато хто з дівчат, з жінок українських вміє вишивати, як після цього ми вирішили в клубі, що ми зробимо для них фотосесію з цією мапою. Спеціальна студія, спеціальні фотографи, відеографи, і ці жінки, декотрі з яких ніколи не були на фотосесії, — вони просто розквітли. Це був такий подарунок на 8 березня, ми роздрукували фотографії. Цей проєкт продовжується, тому що ми хочемо цю мапу виставити. Але якщо ми виставимо тільки мапу України, прийдуть її подивитись, ми так вирішили, в більшості українці, бо чехам буде не дуже цікаво. Тому ми вирішили продовжувати і вишити чеським бісером герби чеських країв, вони такі великі, формату А1. Всі жінки, які вишивали мапу України, і ще нові, бо вони побачили ту фотосесію, — зараз ми вишиваємо ті герби і плануємо зробити виставку в Празі, а ще, можливо, і в інших містах.
— Ваш клуб працює в Плзені, а чи долучаються до нього українці, які живуть в інших містах?
— Так, долучаються бо багато передмість біля Пльзені — це і Рокицани, і Клатови приїжджають. В нас у клубі також є ігри в «мафію». Ми їх проводили українською та російською, зараз плануємо проводити чеською. Також є дитяча «мафія».
