«Made in U». Світлана Лобода: Робіть вчинки!
Співачка з України Світлана Лобода виступила у Празі, зібравши повну концертну залу Forum Karlín. Це сольне шоу відбулося у рамках благодійного світового туру артистки, частину грошей із якого вона направляє на відновлення свого рідного міста Ірпеня. Місто від початку повномасштабної війни в Україні майже місяць перебувало під російською окупацією, а 71 відсоток його будівель було зруйновано.
Концертна програма співачки була різноманітною і включила до себе як старі вже улюблені пісні, які разом із нею співала зала, так і абсолютно нові, котрі увійшли до нового альбому співачки «Made in U».
Фінальним акордом концерту став виступ українських дітей-біженців, які разом зі Світланою заспівали «Щедрик» в оригінальній обробці співачки. Більшість цих дітей займається співом під дахом чеського благодійного проєкту «Кроки добра». Проєкт від початку повномасштабної війни опікується українцями і допомагає дітям-біженцям адаптуватися та зробити перші кроки на шляху до інтеграції у чеське суспільство.
Неоднозначна репутація
Світлана Лобода, яка виступає під сценічним іменем LOBODA, має вкрай неоднозначну репутацію. Протягом перших восьми років війни Росії проти України вона постійно виступала в Росії, отримувала російські музичні нагороди, ба й жила там. В одному з інтерв’ю вона заявила, що, живучи в Росії в роки війни, була там щасливою людиною, й назвала той період свого життя піком своєї кар’єри. Через таку позицію нечисленні концерти Лободи в Україні викликали протести, кілька з них були зірвані.
Світлана змінила свою позицію тільки після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Вона залишила Росію, скасувавши запланований концертний тур, і перебралася до Латвії, звідки почала благодійну діяльність на підтримку України й українців.
І нині серед прихильниць співачки, які прийшли на концерт у Празі, було багато українських біженців.
У студії Radio Prague International
Зі спілкування з українцями, котрі відвідали концерт Світлани Лободи, стало зрозуміло, що необхідно покликати її до нашої студії, щоб поговорити про її життя, творчість, благодійність, нові пісні. Але часу в нас дуже мало, тому про що встигнемо, про те і поговоримо. Співачка, заслужена артистка України Світлана Лобода у нашій студії.
— Понад рік минув від початку повномасштабної війни в Україні, вас було дуже мало чутно, ви мало говорили. Коли настав той момент, коли ви зрозуміли, що настав час щось сказати та заспівати?
— Говорила я з початку, я розмістила пост в інстаґрамі. Я не давала інтерв’ю, тому що була розібрана по частинах. Спочатку, коли все сталося, мені здавалося, що я померла. Я кажу про це дуже аргументовано, тому що я не відчувала себе як людину. Я відчувала, що я просто зовсім не розумію, що мені робити, що далі робити і як жити з тим, що сталось. Зважаючи на те, що моя кар’єра була, ви знаєте, і в Росії теж, тому я в перший день війни зібрала свою родину і поїхала. Це перше, що я зробила.
Потім три місяці я думала над тим, як мені повернутися до творчої діяльності, тому що я не могла не співати, не могла навіть розмовляти, тому що я лежала і плакала. Але через нашу концентрацію з мамою на допомозі різним людям я з перших днів війни почала організовувати різні штаби і фонди для того, щоб свою енергію спрямувати на цей напрямок.
І моя піар-служба мені дуже допомогла у цьому — ми зробили фонд під назвою «Душа», який із початку війни і до сьогодні займається напрямком благодійності у моєму місті Ірпені. Це місто, у якому я народилась і у якому проживають мої батьки, мої родичі, мої бабусі. Також з перших днів війни ми за тиждень вивезли десь близько 120 родин з України. Я збирала усіх, кого могла, у Києві на телефонному зв’язку, тому що ми одразу переїхали до Риги і я жила у Ризі, і я живу сьогодні теж там.
Я зробила штаб людей, які допомагали мені, всім моїм знайомим, усім людям, які до мене зверталися. Мені писали багато листів в інстаґрам та на мій робочий е-mail, і ми перевозили людей. І ось ці три місяці я перебувала між тим, що я плакала, і була на телефоні і допомагала людям виїжджати і допомагала людям.
Потім, коли я прийшла до тями, я зрозуміла, що так продовжуватися не може, я не можу себе втратити. До мене підходила моя мама, вона знає, яка я людина, що я дуже бойова і в мене багато енергії і сил завжди, а я не можу себе зібрати ніяк. І вона сказала: «Тобі треба повертатися до музики, тому що це те, що тебе може врятувати. І знаючи тебе, знаючи, який ти фанат своєї справи, — для тебе це буде спасіння».
Люди — це добре, що ти допомагаєш, але тобі потрібно зайнятися собою. І десь через чотири місяці до мене прийшла пісня «Молитва», я поїхала до студії і з першого разу її записала і зрозуміла, що це дає мені багато сил, натхнення, і що мама була права. Я подзвонила своєму менеджеру по концертах та сказала йому, що треба робити тур і завдяки цьому туру допомагати людям. Давайте ми оберемо напрямок, у якому ми будемо корисні людям.
І, звісно, я хотіла, щоб це було моє місто Ірпінь, тому вже за п’ять місяців я приїхала до Києва, до Ірпеня. Ми сходили до багатьох людей, до цього часу ці люди писали нам запити до нашого е-мail до фонду «Душа» з тим, щоб ми допомогли їм з дахами, з тим, що в них немає домівок і вони живуть хто у сусідів, деякі в палатках, деякі у вагончиках, але скоро зима і вони не знають, як вони будуть жити далі. Тому на ці запити ми з моєю командою поїхали і десь три дні їздили багато до багатьох людей, багатьох сімей.
Я зробила собі лист-план, у якому ми крок за кроком будемо допомагати людям. І цей план ми дуже добре реалізовуємо. Ми вже зробили дуже багато великих справ. І ось місяць тому я була знову у Києві, в Україні. Я була там півтора місяця, дуже не хотілося від’їжджати.
— Але у Києві небезпечно?
— Ви знаєте, коли ти там, ти не відчуваєш цього. Відчувають усі мої знайомі, тому що вони там живуть рік, вони не виїжджали, — вони кажуть, що це дуже важко морально, що вони не можуть впоратися з емоційним фоном. Але якщо ти приїжджаєш і розумієш, що воно все рідне, твоя постіль, твій дім…
— І ти ненадовго.
— І ти ненадовго. І тобі так хочеться залишитися. І я відчувала, що я всю подорож дуже багато отримала тепла від людей і дуже багато слів підтримки.
— Ось ця родина, котра мешкала у фургончику, і кошти від вашого нового альбому «Made in U», частина коштів пішла на придбання будинку, — ця родина вже має житло?
— Так, його будують наші партнери. Ми зараз працюємо з однією компанією, яка називається «Save home». Вони допомагають нам у будівництві та контролюють кожну копійку.
Спочатку я думала, що мені потрібно працювати з якимись фондами, але потім я зрозуміла, що я хочу контролювати все. Я зрозуміла, що цей альбом був записаний у неймовірно короткі строки, десь три місяці він писався. Запис альбому відбувається рік-два роки, але цей альбом був записаний за короткий термін. І я вважаю, що це найкращий мій альбом, тому що в цьому альбомі мене дуже багато в емоційному фоні. Дуже багато пережито, і воно усе сконцентрувалося в музиці, і тому вона вийшла глибока, емоційна і красива, на мій погляд.
І з цього альбому ми віддаємо кошти на те, аби прекрасна сім’я, котра проживає зараз у фургончику — на початку війни у їхній дім влучила ракета і вони залишилися без будинку, вони живуть недалеко від Ірпеня, — ця дівчинка, яка зробила сюжет про свою сім’ю, є медсестрою, працює у лікарні, і я захотіла, щоб у них був будинок. Два тижні в нас альбом був на високих позиціях по Європі і номер один в Україні, вже місяць як. Я зрозуміла, що цих коштів буде досить, щоб цій родині зробити новий дім.
— Якщо повернутися до російського шоубізнесу, від якого ви відмовилися — але ви не відмовилися від пісень російською. Чому?
— Моя популярність давно вийшла вже за межі України, і люди, які слухають мою музику, проживають у різних куточках земної кулі. Це — Вірменія, Казахстан, Прибалтика. Ці люди не розуміють українську мову, але вони мої фанати і люблять мою музику, і я не вважаю, що це буде правильно для них — перекладати мої старі пісні українською мовою. Я вважаю, що це ціла історія, і тому в моєму новому альбомі дуже багато пісень українською мовою. Далі я хочу писати українською для цих прихильників, які живуть у різних країнах, буде і українська, і англійська мова.
— Знаєте, ми питали перед концертом ваших прихильників, було дуже багато біженців саме з України, вони були з українськими прапорами. І коли ми запитували, хто для вас Світлана Лобода, що вона для вас означає, хтось навіть сказав, що «Світлана асоціюється в мене з домом та Україною». Як ви можете це прокоментувати, бо багато що зараз кажуть?
— Звісно, люди говорять завжди багато чого і у кожної людини є своя позиція якась. Я розумію, що те, що з 2014 року я працювала там, є сьогодні таким червоним прапором для багатьох людей, тому що ми втратили багато і на нашу землю прийшла біда, і для людей все, що асоціюється з російською мовою, з російським, — це все дуже погано. І я з розумінням до цього ставлюся.
В мене була моя кар’єра, мій шлях. Звісно, я не могла розуміти, до чого ми прийдемо. Зараз я дуже багато аналізую і розумію, що якщо б ми всі знали, що це прийде до повномасштабної війни, то мій шлях був би іншим.
Але в той час ми не називали це війною, в той час багато людей працювало з Росією, українських артистів працювало з Росією. Російські артисти приїздили до нас. Те, що сталося 24 лютого минулого року, — це вже відправна точка, після якої змінилося все. І мені здається, що саме після цього часу, після цього дня ти повинен був зробити чітку позицію і залишитися чи на тому боці, чи на боці своєї країни і підтримувати свою країну.
— Ви на концерті сказали про те, що долю неможливо змінити, вона така, як є. Але є вчинки, які б хотілося змінити, але вам нема за що вибачатися, ви чесні перед собою. Повертаючись до вчинків, який би свій вчинок ви б хотіли змінити?
— Якщо б я знала, що 24 лютого буде стільки крові і буде такий жах, який ми пережили, і що буде війна і що Росія нападе на Україну, то, звісно, я думаю, що я б не працювала в Росії. Тому що я дуже люблю свою країну, я дуже люблю свою сім’ю, я дуже люблю своїх рідних і близьких. І вся моя команда, яка зі мною вже дуже багато років, — це українці. Всі люди, які працювали над альбомом «Made in U», — це теж українці. Всі знають мої відчуття і всі знають, як я ставлюся до своїх людей, як я люблю їх і що я буду і далі вчинками показувати, хто я і що я.
Всі слова не мають значення. Має значення, хто ти і що робиш сьогодні.
— Що ви можете сказати українським біженцям, котрі зараз мешкають у Чехії?
— Українці — дуже сильна нація, і ми показали всьому світу, що ми непереможні, що ми не здамося, що ми не віддамо жодного шматочку нашої землі нікому. Ми повинні триматися, ми повинні бути сильними, і ми обов’язково переможемо!