Українські письменники-волонтери збирають гроші на автівки на фронт

Письменники з України організували цикл літературних читань у Європі. За кордон вони приїхали як голос України, поділилися з читачами українською воєнною літературою і влаштували збір на авто, які конче потрібні на фронті. Андрій Любка вже закупив 145 автівок і продовжує цю діяльність.

Завітали вони й до Праги. На зустрічі з Андрієм Любкою і Софією Андрухович побувала редакторка Чеського радіо Алла Вєтровцова.

Організатори зустрічі у весняній Празі в Будинку меншин, Марія та Ростислав Прокоп’юки, зуміли зібрати повний зал небайдужих людей. Із якою метою, окрім авторських читань та автограміди, подорожують українські письменники? Розповідає Андрій Любка.

«Наша мета в цьому турі — говорити про війну, розказувати про наш досвід, говорити про потребу підтримки України і бути таким культурним голосом. Якщо по Європі, зараз ми виступаємо у Празі і вже зранку вирушаємо до Швейцарії. В Цюриху і Базелі відбудуться наші презентації, пізніше ще буде Австрія, по дорозі додому ще буде Будапешт».

Андрій Любка ще недавно тішив читачів трагікомічним романом «Карбід», а зараз пише про війну і купує автівки для Збройних сил України. Історія закупівлі автівок, за словами письменника, почалася з оголошення збору коштів на фейсбуці. Ввечері він написав пост про це, а зранку було зібрано коштів не на одну, а відразу на дві автівки.

— Але не кожен пост і не кожен день так починається, на жаль. Всього я купив 145 автомобілів для ЗСУ за рік. Тобто це означає, що десь 12 машин за місяць я купую.

— Голова болить, кому ці машини, кому давати гроші?

— Це завжди такий вибірковий процес, бо запитів більше, ніж наших можливостей. Тому ми визначаємося за тим принципом, яка частина ближча до фронту, до найгарячіших точок, і яка мала якісь великі втрати тепер. Тобто для того, щоб їм допомогти саме у цей момент. Другою важливою штукою є те, що нам потрібні документи: ми передаємо не військовим, не Іванові чи Петру — ми передаємо на військові частини, тобто ця машина стає власністю української держави. Нам важливо, щоб військова частина як юридична особа могла це прийняти. Не всі військові частини це можуть зробити — і хочуть це зробити. Це друге сито відбору, це якраз можливість офіційно отримати авто, а не просто привезти і в полі передати ключі.

— То ви їх купуєте десь у Німеччині і привозите сюди?

— В Англії. Я приїжджаю з актом прийому-передачі і потім визначаємо. Наприклад, я їжджу двічі на Донбас, потім один раз на південь, залежно від того, яка там ситуація зараз. Тобто на Миколаївщину, Запоріжжя, Херсонщину і так далі. Ми підбираємо: окей, 19 травня ми будемо їхати на Донбас. Тому передусім у мене ідуть запити від тих військових частин, які воюють на Донбасі. У другу лінію черги стають підрозділи, які зараз на півдні.

— А що б ви від себе ще хотіли сказати нам, українським пражанам?

— Дякую за допомогу, дуже багато було, і ото якраз через Закарпаття йшло в перші дні війни. І на початку березня я сам, із друзями, ходив на ці склади і сортував. Люди приносили пакети, просто йшли в супермаркет і купували пакет рису, шкарпетки, зубну щітку і так далі. Було видно, що це від людей іде. Пізніше ми дуже багато допомоги отримали від муніципалітетів, від міст, від краю Височина, від наших різних партнерів. Чехія проявила себе значно краще, ніж можна було сподіватися взагалі.

На зустрічі з читачами письменники читали вибране зі своїх творів. Про книжку «Воєнний стан», передмову до якої написав головнокомандувач Збройних сил України генерал Валерій Залужний, зараз найбільше говорять, каже Андрій Любка.

«Це найкраща книжка про війну, яка вийшла минулого року. Це антологія 50 текстів відомих письменників, інтелектуалів, істориків, військових, парамедиків — такий колективний портрет війни. Ми попросили цих людей написати про те, як війна увірвалася в їхнє життя, про людей навколо — така вільна тема. Всі сто текстів можна знайти і прочитати в онлайн-антології, українською й англійською мовою. Чому «Воєнний стан»? Бо це така подвійна гра. З одного боку, воєнний стан — це правовий, юридичний термін, це те, як держава існує під час війни, так проголосувала Верховна Рада. З іншого боку, воєнний стан — це алюзія на козацькі часи, коли козаки ставили табір просто десь у дикому полі, і оце нове місто, нова фортеця, яке утворювалося на тиждень або на два, або на сезон, називалося козацький стан, тобто один з різновидів фортеці, який зводився у тих місцях дикого поля, де будувати фортеці з каменю було або неможливо, або недоречно на короткий термін. Тобто це така оборонна структура. І от цей воєнний стан — це метафора сьогоднішньої України й сьогоднішнього українського народу, який разом об’єднався і протистоїть ворогові».

Чи будуть ці твори воєнної пори після перемоги України у війні з російськими окупантами сприйматися як висока література? Над цим питанням розмірковує письменниця Софія Андрухович.

«Ця жахлива ситуація, в якій ми зараз перебуваємо, має різні елементи. Позитивний момент той, що до України прикуто дуже багато уваги, від початку. Дуже багато уваги, конкретно, до літературних текстів. Багато книжок починають перекладатися на різні мови, і деякі з цих книжок, як виявиться, будуть цілком гідні того, щоб їх читати не лише як літературу країни, яка воює, але як частину світової літератури. І тепер ми уже не зникнемо з поля зору».