«Для частини українських біженців відсутність житла і допомоги стане катастрофою»
«Люди, які зараз залишаться без безплатного житла, без допомоги, опиняться в катастрофічному становищі», — вважає українська психологиня Світлана Санжаренко. У Чехії змінюються правила допомоги біженцям: багато хто з 1 липня втратить надане державою безплатне житло, зміниться і характер виплат гуманітарної допомоги.
Так звані менш уразливі, тобто дорослі працездатні біженці з України, тепер будуть повинні укладати договір оренди і самостійно виплачувати орендну плату із єдиної субсидії.
На катастрофічну ситуацію у зв’язку зі внесенням кардинальних поправок до пакету законів про українських біженців, відомого як Lex Ukrajina, звертає увагу Маша Волинскі, головна координаторка організації AMIGA, яка надає мігрантам психологічну підтримку.
— Сьогодні багато говорять про Lex Ukrajina. Збоку це має вигляд катастрофи. Коли ми отримали першу інформацію, здавалося, нічого страшного — просто змінюються правила. Але коли слухаєш обговорення, то все виглядає катастрофічним. А які у вас перші враження від побаченого?
— Можливо, я відповім як людина, на яку це безпосередньо не впливає, але ми працюємо з клієнтами, на яких, звичайно, це сильно позначиться. Якщо чесно, зараз мені важко сказати, наскільки велика ця катастрофа. Точно, що це буде катастрофою для багатьох окремо взятих людей. Ми не знаємо, як якісь окремі конкретні частини цього закону будуть впливати на фінансові виплати конкретним групам біженців. Наприклад, питання людей із інвалідністю дуже серйозне. У нас є клієнти з інвалідністю. З одного боку, закон визнає їх як окрему групу, яка має право отримати якусь підтримку.
— На перший погляд, саме такий вигляд це й має. Тобто тут якраз катастрофа не відбувається — принаймні порівняно з тим, що було на початку.
— Так. Інша річ, що залишилося менш ніж пів місяця до набрання чинності змінами до закону, а ми не знаємо, хто саме реально отримає цю підтримку. Незрозуміло, чи достатньо буде пред’явити українське посвідчення про інвалідність. Незрозуміло, що буде з людьми, які отримали інвалідність уже після приїзду до Чехії. Наразі вже вияснюється, що вони такої підтримки, найімовірніше, не отримають — принаймні, не відразу. Насправді залишається дуже багато питань, які Міністерство праці і соціальних питань поки що не здатне роз’яснити. Це стосується й питання із житлом. Не всі люди, які надавали біженцям житло, зареєстровані. Незрозуміло, чи встигнуть вони це зробити до 1 липня — інформація про це надходила лише останні два-три тижні, а це дуже короткий термін. Знаючи, як працюють чеські інстанції, це може затягнутися, а зацікавленість чеських власників житла в участі в новій схемі — просто зникнути.
Дуже багато біженців через ситуацію невизначеності відчувають стрес, почуття тривоги, пояснює Світлана Санжаренко, українська психологиня з групи проєкту «Думка».
— Я психолог, і з того, що зараз чую від своїх клієнтів, зокрема, в агентстві AMIGA та інших організаціях, де я працюю, стає зрозуміло, що люди дуже турбуються. Вони бояться, що в них можуть забрати виплати, забрати безплатне житло. У них починається паніка, стрес. Ті, хто має дітей, не знають, що робити. Хтось працює, отримуючи мінімальну зарплату, 7—8 тисяч крон. Скажіть, чи можна в Чехії прожити на такі гроші, оплачуючи житло і мінімально себе забезпечуючи? Від себе можу сказати — ні. Я пам’ятаю, як приїхала, спочатку жила безкоштовно, потім шукала житло і знаю, скільки зараз за нього плачу. Мені було легше, бо я почала шукати житло раніше. Люди, які зараз залишаться без безплатного житла, без допомоги, опиняться — я підтримую використання такого слова — в катастрофічному стані. Багато хто вже думає повернутися в Україну, бо там, незважаючи на війну, є хоч якась стабільність у плані житла, рідних, якоїсь підтримки. Я не знаю, як люди будуть викручуватися. Хтось оптимістичніший: «Так, ми впораємося! Там поживемо, там поживемо, будемо орендувати з кимось разом». Але для мами, яка приїхала сама, з однією дитиною чи двома дітьми, це дуже важко.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
— Ви знаєте ситуацію в різних регіонах Чехії? Де ситуація краща, де гірша? У Празі більше можливостей у сенсі роботи й житла, але Прага ще й найдорожча.
— Прага – найдорожча, і тут найвища концентрація людей, зокрема біженців. Чеські політики сподівалися, що хоча всі спочатку приїдуть до Праги, але, дізнавшись, що тут усе дуже дорого, поїдуть до інших місць. Але, хоча статистики в мене немає, сталося радше зворотне. Дедалі більше людей приїжджає сюди з глибинки — вони, наприклад, знайшли житло, але не знайшли роботи. Але через те, що Прага — найдорожче місто, вона стане одним із найпроблемніших місць.
— Із чим до вас частіше приходять? Яке перше запитання ставлять? Що робити? За що зачепитися, коли повна безвихідь? Чи приходять із якимись конкретними речами?
— Найчастіше ми зараз стикаємося з невизначеністю. Вона почалася з початком війни і продовжується досі. Нехай навіть вони вже знайшли роботу, житло, ходять у різні організації — у нас в AMIGA багато заходів, які їх підтримують, — усе одно люди ставлять собі питання: «Коли це все закінчиться? Коли ми поїдемо додому? Як навчитися в цьому жити?
— Я ставлю себе на місце цих людей… Мабуть, я намагався б знайти роботу, житло і жити, поки не думаючи про повернення. Але не всі так думають. Наприклад, я розмовляв із вчителькою англійської мови. Вона каже: «Я могла б піти працювати до школи в тій чи іншій ролі, але не готова вивчити чеську такою мірою, щоб викладати, і я не готова залишатися тут. У цьому я бачу найбільшу перешкоду для виживання. Ви згодні?
— Можу сказати про себе: я не хочу вивчати мову, тому що не збираюся тут залишатися. Я працюю, і до певного моменту маю житло. У моїх планах — повернутися до України, і я не бачу тут себе людиною інтегрованою.
— А якщо не вдасться повернутись?
— Тут ми якраз стикаємося з невизначеністю: працюємо доти, доки є робота, доки є житло.
— Іще одна вразлива категорія біженців — діти. Мене тут виправили, коли я сказав, що для 15-річних ситуація найбільш небезпечна. Хто із дітей у групі ризику?
— Через те, що я працюю з підлітками, то можу сказати — 12 років. Діти молодші більше перебувають із батьками. Дванадцятирічні — найнебезпечніша категорія, тому що у них, крім того, що починається пубертат, відбуваються гормональні зміни, вони ще й опинилися поза звичним середовищем, без друзів, без школи. І хоча багато хто з них тут уже понад рік, вони все одно не можуть адаптуватися. Дуже маленький відсоток тих, хто може вивчити мову й інтегруватися в чеське суспільство. Більшість підлітків живе думками, що вони зможуть повернутися додому. Вони не хочуть спілкуватися з чеськими дітьми, або чехи на них якось не так дивляться, і діти відразу реагують. І дванадцятирічні — найвразливіші, бо це той вік, коли дитина з дитинства переходить у доросле життя, а там усе поламано. Плюс це вік, коли підлітки починають багато чого пробувати — сигарети, алкоголь, відносини. І часто вони не знаходять підтримки вдома — а мами найчастіше втомлені, постійно стежать за новинами, на них лежить уся відповідальність. Так що найбільш травматичний вік — це від 12 років до 14—15.
— Наскільки на психологічному стані біженців позначається розлука з рідними?
— Якщо це була повна родина, тато і мама, то тепер тато залишився в Україні, часто на фронті. Дитина не може батькові навіть зателефонувати. Діти переживають, мами теж, тому багато хто і вирішує повернутися в Україну, щоб бути поряд із чоловіком, а дитина була поряд із батьком, — хоча б зменшити цю відстань. Є й інші родини, які дуже раді, що тут опинилися — це спосіб вийти з сім’ї, зі стосунків, якщо вони на це не наважувалися до війни.
— Якщо вам кажуть: «Я повернуся в Україну, хоч там бомблять, і невідомо, чи виживу я там», — ви намагаєтеся таку людину відмовити?
— Як психолог, працюючи з дорослими людьми, я розумію, що вони в здоровому глузді, і тільки їм ухвалювати рішення, де перебувати. Із запитанням «Що робити? Залишатися чи їхати» клієнти приходили раніше. Ми розглядали його на консультаціях, бо це кризова ситуація. Але я точно не можу схиляти людину до того, щоб їй виїхати чи залишитися.
— Якби вам запропонували розробити ідеальний варіант для українських біженців у Чехії, яким би ви його бачили?
— Не знаю, що можна зробити в матеріальному плані, але було б добре почути українців, дізнатися, що в них на душі. Ми щодня дивимося і читаємо новини — обстріли міст, повінь… Ми щодня перебуваємо у стресі. Чехія та вся Європа багато робить, дає чимало допомоги, робить усе можливе, щоб українців інтегрувати. Хотілося б більше емпатії і приєднання людей Європи. Я розумію, що вони не зрозуміють це так, як розуміємо, бачимо і відчуваємо ми, але особисто мені цього не вистачає.
