Пересічні українські біженці не втрачають зв’язок із Україною

Маріанські Лазні

Улітку деякі родини біженців із дітьми відпочивають у Західній Європі, проте багато хто також прагне відвідати своїх рідних в Україні, хоча це й дивує декого за кордоном: мовляв, як можна їхати у відпустку в Україну, коли її бомблять. Проте туга за рідною домівкою переважає над небезпекою.

Харків’янка Інга живе і працює в місті Маріанські Лазні. Чи є в неї плани на літо, чи справляється вона з оплатою за житло за новими правилами та які гуртки відкриті влітку для дітей біженців, Інгу розпитувала редакторка Чеського радіо Алла Вєтровцова.

— Пані Інго, ви вже тут більше ніж півроку, акліматизувалися в Чеській Республіці, знайшли собі роботу. Які ваші подальші плани? Приміром, зараз літо, але ви не збираєтеся подорожувати до Західної Європи, на море. Радше ви утримуєте зв’язок із рідними на Батьківщині.

— Я планую поїхати в Україну. «На моря» — це зараз неактуальна тема. Дуже хочеться побачити своїх рідних, свого чоловіка, матусю, батька. Я за ними дуже скучила.

— Ви їдете з дітьми?

— З меншим із дітей. Старшому довелось вийти на роботу, тому що житло стало платним. Старший вже працює, хоч і студент.

— Стосовно цієї нашої гарячої теми, що чеська влада зобов’язує наших українських громадян-біженців платити за житло: як ви справляєтесь із цим?

— Тяжко. Дуже скрутно. Я так нервувала, тому що старший син ще студент, вчиться онлайн в Україні, а не в Чехії. Я сама на свою заробітну плату не потягну оплачувати житло за нього і за себе. Ніяк. Там вже нам не буде вистачати на їжу. І були вимушені послати його на роботу.

— Як він? Це не дуже важка праця, фізично?

— Важкувато, але він тягне. Там є і фізична праця, але без гарного знання чеської мови він не влаштується десь краще.

— Де ваш син працює?

— В пекарні, де і я. Пече «роглики» та робить «строуганку» (панірувальні сухарі), як він каже. Там, де роблять «роглики», — це машинне виробництво, а там, де панірувальні сухарі, — це фізична праця, там мішки по 15 кілограмів треба тягати.

— Але мамі допомагає.

— Мамі він допомагає, але не буде вистачати часу на навчання, і це мене дуже засмучує.

— Ви не пробували перевести сина сюди, до чеського вищого навчального закладу?

— В нього спеціальність — програмування, і це тяжко: вивчити специфічну чеську лексику. Тобто і вступити, і навчатися йому буде тяжко. Зараз українською мовою вища математика достатньо важка, а чеською мовою — я боюсь, він не потягне.

— А як ви себе усвідомлюєте в чеському середовищі, от, наприклад, те ж мовне питання?

— В нас на роботі в основному українці, то чеська — якби було більше чехів, я б скоріше адаптувалася. А так — у нас в основному українці, там, де я працюю. Тому поки що це питання не стоїть. Іншу роботу, більш інтелектуальну, важко знайти, тому що тяжко — і працювати, і вчити мову.

— Ваш молодший син вже піде до 5-го класу — як він адаптувався до чеської школи? Тому що він, наскільки я зрозуміла, прийшов до школи серед навчального року, і йому потрібно було теж швиденько вивчити чеську мову, щоб за своїми чеськими однокласниками все-таки встигати, конкурувати з ними.

— Молодшому найлегше все вдається, тут він легко все хапає, все добре запам’ятовує. Молодший краще за всіх тут адаптувався, він гарно розуміє і може говорити гарно чеською, і в школі. В усякому разі, і українську, і чеську школу він закінчив з гарними оцінками.

— В нас багато талановитих дітей. У сенсі: вони всі вдома відвідували гуртки — чи танцювальний гурток, чи футбольний гурток, чи хокейний гурток. Як ви з цим дали собі раду?

— В нас багато навчання онлайн. Ми продовжуємо вчитися в шаховому гуртку. Молодший син ходив до того і продовжував ходити на шахи онлайн, коли ми сюди приїхали. Він відвідував онлайн гімнастику. В нас була циркова студія, і він продовжував заняття у цирковій студії. Думаю, тут щось у наступному навчальному році, коли почнуться якісь заняття для дітей, — думаю тут щось відвідувати.

— Для українців?

— Безкоштовні заняття проводять. От нам дуже сподобалось — «Щоденник археолога», дуже йому сподобалося. Дуже гарно, весело в них проводять заняття. Безкоштовно для українських дітей, і от він ходить, відвідує зі своїми друзями.

— Вони сидять і пишуть, чи мапи малюють, чи що?

— І мапи малюють, і якийсь там щоденник, щось клеять, їм щось розповідають, і якісь активні гри проводять. Дуже весело, гарно. Я там трошки була, так подивилася — мені дуже сподобалось. Щодо роботи: якби інтелектуальна робота — я головою працювала, а руками зараз важкувато працювати. Ну то ж таке. Дуже переживаю за дітей, щоб у них все склалось.

— А як ви себе бачите? Ви все-таки будете повертатися? Всі чекають якогось все-таки вирішення.

— Поки йде війна, для мене в першу чергу — це безпека дітей. Якщо буде безпечно, я б повернулася. Там чоловік, мама з татом. Я хочу повернутися, але поки там небезпечно, дітей я туди не повезу.