55 років тому танки знищили мрії Празької весни
Ніч із 20 на 21 серпня позначила остаточний кінець чехословацького спротиву і мрій, що їх принесла Празька весна.
Цей період політичної лібералізації, що почався навесні 1968 року, приніс зміни в культурному й суспільному житті і відкрив дискусію про ревізію політичних процесів 1950-х років. У червні 1968-го була скасована цензура.
Західні засоби інформації повідомляли, що розвиток подій у Чехословаччині свідчить: «соціалізм із людським обличчям», тобто поєднання соціалізму і демократії, можливий. Натомість Москва і її сателіти стежили за подіями з занепокоєнням: адже для радянського керівництва свобода слова і демократизація ЗМІ становили загрозу для провідної ролі Комуністичної партії, і події в Чехословаччині там сприймали як «відхилення від соціалістичного шляху» і «небезпеку контрреволюційного розвитку».
Останньою спробою СРСР вимусити чехословацьких комуністів зупинити процес реформ була зустріч у словацькому місті Чіерна-над-Тісоу наприкінці червня 1968 року. Після її закінчення керівництво радянської Компартії дійшло висновку, що чехословацька сторона не дотримується усно укладеної домовленості. Тому СРСР ухвалив здійснити воєнне вторгнення. Його назвали «Операція «Дунай».
Момент початку був визначений на 23.00 20 серпня. Але перший прорив чехословацького кордону стався вже майже на дві години раніше на лінії Беренштерн (тодішня Німецька Демократична Республіка) — Вейпрти на північному заході Чехії. Північна група радянських військ у Польщі з однією польською армією і Південна група радянських військ в Угорщині з однією угорською мотострілецькою дивізією і одним болгарським полком почали захоплювати територію Чехословаччини в ніч із 20 на 21 серпня. Радянська пропаганда описувала це як «інтернаціональну допомогу».
Хвиля спротиву і демонстрацій, що піднялася після вторгнення, вже не змогла зупинити реваншу, який назвали «нормалізацією». Реформістське ліберальне керівництво країни на чолі з першим секретарем центрального комітету Комуністичної партії Чехословаччини Александром Дубчеком поступово втрачало свої позиції, натомість посилювалося консервативне крило на чолі з Ґуставом Гусаком, що було охоче співпрацювати з СРСР. У квітні 1969 року Гусак став першим секретарем ЦК КПЧ. І Чехословаччина повернулася до лав слухняних членів соціалістичного блоку й лишалася там іще два десятиліття — до 1989-го.