Концерти українських виконавців у Празі продовжить Світлана Райхель
Випускниця Празької консерваторії, вона виступить у празькому клубі-кав’ярні Carpe Diem.
— Україна наша звучить ніжно, радісно, з гумором. Вона звучить з біллю, щасливо і головне, вільно. І от про це будуть пісні, які ви почуєте.
— Коли ви навчалися в празькій консерваторії, чи самі ви обирали пісенний напрямок, фольклорну музику? Тут же не Україна. Як вам вдалося зберегти саме цей, український напрямок?
— Я вступала на естрадний вокал. Але в рамках естрадного жанру це і джаз, і французькі шансони, це і блюз і фольклор. Все можна поєднувати. Що мені найближче до серця, я зрозуміла потім, що це два напрямки. Я завжди кажу, що моя велика любов — то є шансон. Але не в тому розумінні, в якому більшість людей це собі трактує. Шансон — це французькою мовою пісня. Це пісня, яка драматична, викликана величезними емоціями. Це може бути і комедійна, і дуже драматична пісня. Мені дуже подобаються ці контрасти. І мої кумири — це Едіт Піаф, Мірей Матьє, Жак Брель, Шарль Азнавур — Франція.
Це був один напрямок, що я обрала, що мені близьке. А другий напрямок — це традиційні пісні різних народів світу. І дуже мені подобається містика, яка є в піснях українських, наприклад, гуцульських, з гір. Я дуже люблю поєднувати на своїх концертах пісні різних народів.
У суботу, 16-го вересня, концерт відбудеться о 18-й годині, в празькому клубі-кав’ярні Carpe Diem, це є метро «Флора». На цьому концерті ви почуєте українські народні пісні — більш відомі, менш відомі. І пісні, які вже стали народними. Буде спів і буде гітара. Це буде така собі інтимна атмосфера — не буде багато музикантів, нас буде просто двоє.
Світлана Райхель своїм голосом додала й до чудової атмосфери концерту легендарного вокально-інструментального гурту «Іґніс».
Минулої п’ятниці українська громада зібралася в Будинку національних меншин у Празі, щоб послухати виступ гурту і подякувати голові громадської організації «Українська ініціатива в Чеській Республіці» Богданові Райчинцю за визначну роль та суттєву допомогу від громади під час російської агресії.
«Іґніс» заснували студенти й молоді активісти у Празі в 1969 році, і між ними були також батьки Богдана Райчинця, Лідія Затовканюк та Віктор Райчинець, тоді ще не одружені, розповідає Богдан Райчинець. А в п’ятницю грали також колишні члени «Іґнісу», його основоположники Віктор Райчинець, Володимир Шуляк і довголітній член гурту Ота Камінек, відомий організацією українських виставок поза Прагою. Долучились до виступу також Віктор Гвоздянчук (бас-гітара), Андрій Козак (баян) та члени гурту «Вулик».
Зараз, у третьому поколінні, Богдан Райчинець успішно продовжує роботу у збереженні національного скарбу — культури українців та їхніх прав на свободу. Біженці від чергової навали росіян теж приєдналися, і серед них — пані Надія.
— Мені вже 70. Я приїхала сюди, коли почалася оця клята війна. Я із Запорізької області, з міста Приморська, воно зараз окуповане, і в моїй квартирі живуть колаборанти. І я дуже вдячна таким людям, як ви, Богдане. Тому що коли ми зустрілися тут, приходили автобуси з Австрії, Німеччини, — я не знаю, як би я все це пережила, якби поряд не були ось такі люди, багато з тих, хто сидить тут. Я кланяюсь вам низенько за те, що ви зробили для мене, за все, що ви робите для наших людей в Україні. І я знаю, що моє місто буде звільнено. Бо зараз вже там десь Токмак, а потім Мелітополь. А потім Крим. Ну, це само собою.
