Чеське телебачення пропонує освітні програми для дітей українських біженців
Чеське телебачення пропонує освітні відеопрограми з різних предметів для українських дітей біженців. Вони є доступними для вчителів та учнів українською мовою безплатно на сайті Чеського телебачення.
Журналістка Чеського телебачення Ілона Засідковичова була у складі команди, яка працювала над цим проєктом минулого року. Редакторка Чеського радіо Алла Вєтровцова запитувала в неї, з якого саме шкільного предмету вона готувала навчальні відеопрограми та як Майдан в Україні вплинув на її вибір професії.
— Я журналістка Чеського телебачення і співпрацівниця Чеського радіо в Празі. Я вивчилася як журналістка в Карловому університеті.
— Тобто ви зразу вибрали цю професію до життя.
— Так.
— Як ви опинилися в Празі?
— З восьми років, коли мене сюди привезли батьки, і я ходила в чеську школу. Мені потрібно було асимілюватися до чеських реалій, до чеського життя.
— Відразу перейдімо до головного питання: ви згадали, що на Чеському телебаченні ви опинилися в команді, яка готувала відеокліпи, чи взагалі такі освітні кліпи для дітей біженців з України, минулого року. І там були дуже цікаві навчальні програми, коротенькі відеокліпи, з чеської мови, з математики.
— Мене запросили в цей проєкт, я його не придумала, тільки прийшла, щоб їм допомогти. Ви знаєте, що Чеське телебачення має декілька програм, і одна з них є для дітей. І Чеське телебачення — це суспільне телебачення, яке має теж думати про меншини. І через те, що тоді слідом за повномасштабним вторгненням до Чехії прийшло багато українців, багато дітей з меншин, вони їм хотіли допомогти. Тому що цей канал для дітей теж робив програми, які би їм якось допомагали вчитися. Тобто це вже була чеською мовою програма, наприклад, з математики, англійської мови. І ми цією схемою скористалися, щоби зробити те саме для українських дітей. Щоб коли українські діти приходять в чеські школи, — і це не є тільки маленькі діти, це, наприклад, і 11- і 13-річні діти, і навіть ті діти, які вже хочуть іти в чеську середню школу, — щоб їм було легше скласти якісь іспити.
— Ви починали, вірніше, не ви особисто, а та команда, яка розробляла цей проєкт адаптації українських дітей до чеської навчальної системи, саме у руслі того, щоб діти адаптувалися, а потім, пізніше, інтегрувалися. І передусім це, мабуть, було навчання чеській мові.
— Так. Це було навчання чеській мові, от я наведу такий приклад: я робила математику. Математику, в якій були якісь порівняння, що це чеською, один — це jedna, цифри.
— І взагалі ця нова термінологія.
— Так, вся ця термінологія, і я пояснювала це дітям в якійсь цікавій, грайливій формі. Це були такі коротенькі відео на вебсайті, який дитина, чи вже батьки, могли відкрити, клікнути на те, що їм цікаво, і проходити цю програму з тим, що один ведучий — чеською мовою, а я вже розповідала українською.
— А вони зараз, ці програми, доступні на сайті?
— Так, вони доступні на вебсайті.
— Тепер все-таки давайте повернемось до вашої професії, журналістики. В Празі дуже багатий вибір вищих навчальних закладів, вони всі дуже цікаві і заохочуючі. Чому ви вибрали саме журналістику?
— Тому що це в моєму житті збіглося з тим, що десять років тому в Україні почався Майдан. Всі українці, що були в Чехії, дуже переживали за Україну, дивилися ці події. І мені теж було дуже цікаво з точки зору того, коли в Україні люди вже перестали вірити цим ЗМІ, наприклад, телебаченню. І тоді в Україні вже якось почали формуватися суспільне телебачення, чи телебачення, яке заохочувалися журналістами, які хотіли сказати дійсно те, що відбувається там, на тому місці. Навіть тоді, я бачила, було корисно мати соціальну мережу «Твітер», де люди згуртувалися і де вони читали ці новини. Це було дуже цікаво.
— Я теж була дуже здивована, коли, скажімо, в Криму стояв однесенький репортер, за спиною в нього щось робилося, і на тлі цих росіян, цих «зєльоних чєловєчков», які захоплювали місцевий аеропорт, він стояв і робив стрім. І це виявилось настільки корисним і популярним: виявилося, що не треба дорогого обладнання чи редакції. Технології вже дозволяли одному репортерові і донести цю правду.
— Так, вже тоді йшла якась трансформація журналістики, що тобі не потрібно бути там, на місці, з цілим штабом, мати дві камери, трьох людей. Ти можеш просто взяти свій телефон і якийсь мікрофон купити собі за 250 крон, наприклад, і вийти на вулицю і питати людей. І ти знаєш, що ти можеш зробити таку саму якісну журналістику, яку роблять світові журналістські штаби.
— Коли в Україні розпочався цей бурхливий потік подій, ви могли в цьому якось брати участь?
— Тоді я була тільки спостерігачем, але це для мене дійсно був великий досвід. І цей досвід мені потім допоміг в моїй журналістській діяльності. Тому що я більш спеціалізуюся на Україні, Росії в своїй сфері, і це мені додало якогось контексту, що відбувається. Тому що ми бачимо, що тепер деякі журналісти висвітлюють те, що відбувається в Україні, але в них немає контексту. Вони, наприклад, це бачать через призму року з половиною, а тепер вже буде два роки від повномасштабного вторгнення. Тобто в них немає якогось, як це сказати, background.
— Мені теж це слово спало на думку. Коріння?
— Коріння, так.
— Так ви буваєте там з чеською знімальною групою, з Чеського телебачення, ви приїздите до України? Чи ви працюєте в Празі?
— Так, я працюю в Празі.