«Другий живий факел». 55 років тому здійснив самоспалення Ян Заїц
25 лютого 1969 року на знак протесту проти пасивності людей і початку «нормалізації» після окупації Чехословаччини в серпні 1968 року здійснив самоспалення в Празі 18-річний студент профучилища в Шумперку Ян Заїц. Його найвищій самопожертві не завадили ні однокурсники, ні поліція. Його чин не вийшов так, як він планував.
Ян Заїц став послідовником Яна Палаха, який хотів таким самим чином підбурити суспільство виступити проти комуністичного режиму на місяць раніше. Але, як каже історик Петр Блажек, його чин був цілком самостійним, хоч він був і не першим, хто повторив таку жертву. Він сам себе назвав «факелом номер два».
Ян Заїц під час навчання цікавився філософією, поезією, політикою й літературою і намагався сам писати власну поезію. Один із віршів він присвятив і Янові Палаху.
Серпнева окупація сильно вразила його. До цього додався той факт, що недалеко від середньої промислової школи в Шумперку, де він учився, після окупації в серпні 1968-го була створена казарма радянської армії. Її солдати регулярно влаштовували суперечки і конфлікти з шумперськими студентами і навіть одного разу вламалися до інтернату, де жив Заїц, і обікрали його.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Після смерті Палаха Заїц поїхав до Праги, щоб приєднатися до голодування протесту, яке тримала під сходами Національного музею група студентів і молоді. А 25 січня він разом із однокурсниками з Шумперку взяв участь і в похороні Яна Палаха.
Це все, найімовірніше, значно вплинуло на нього. Аж настільки, що він закликав однокурсників до масової акції. І хоча і однокурсники, і поліція знали про його план, вони його не відвернули.
Найвища жертва
За наявними даними, 25 лютого 1969 року близько 13.30 Ян Заїц увійшов до під’їзду будинку № 39 у верхній частині Вацлавської площі в Празі (зараз там меморіальна таблиця пам’яті його чину), випив кислоту, облив себе займистою рідиною й підпалив себе. Він навіть не встиг вибігти з будинку — помер на місці.
Похорон Яна Заїца через втручання Служби державної безпеки, яка побоювалася нових демонстрацій, не зміг відбутися в Празі. Його останки перевезли до рідного містечка Віткова Моравськосилезького краю, де його поховали 2 березня 1969 року.
На щастя, чехословацькій комуністичній Службі держбезпеки (StB) не вдалося приховати справжню причину вчинку Заїца, і суспільство знало про його самоспалення і про його політичні мотиви.
Тож у його похороні в містечку з кількатисячним населенням узяли участь близько восьми тисяч людей. І цей похорон став іще однією символічною демонстрацією проти комуністичних порядків у країні.
Нині про чин Яна Заїца нагадує на Вацлавській площі в Празі меморіальна дошка зі словами з його прощального листа: «Помер лиш той, хто жив для себе». 1991 року президент Чехословаччини Вацлав Гавел посмертно нагородив його орденом Томаша Ґарріґа-Масарика 1-го класу — на той час найвищою державною нагородою для громадян країни. Того ж 1991 року режисер Іво Трайков зняв за сценарієм Владіслава Куціка фільм «Ян», який виходив із життєпису Яна Заїца.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Іще перед Яном Заїцем трагічний чин самоспалення з політичних міркувань здійснив у Плзені 25-річний Йозеф Главатий. Тож іноді «чехословацьким живим факелом номер два» називають саме його. Але тодішній комуністичній владі вдалося замовчати ці міркування, повністю списавши його вчинок на його особисті психічні проблеми.
