«Української кухні не вистачає в Європі»: біженка з Києва відкрила українське бістро в Празі і зустрілася з президентом Чехії
Президент Чехії Петр Павел особисто зустрівся з біженцями у Празькому граді та висловив щиру підтримку українцям до других роковин з початку повномасштабного російського вторгнення. Киянка Світлана Коновалова признається, що й сама не знає, чому її вибрали на зустріч із чеським президентом. Проте з її розповіді це стає зрозумілим, тож хочеться навідатися до її українського бістро у центрі Праги, на вулиці Панській.
Світлана Коновалова — танцює, в чорному
— Ви були однією з учасниць зустрічі з чеським президентом Петром Павелом. Це велика подія для вас? Можливо, це сталося вперше, що українців, біженців, запросили на особисту зустріч з президентом Чехії.
— Я думаю, саме так виглядає демократія. Щоб тебе в Україні взяли і так просто запросили до президента… такого не буває.
— Чи довго тривала ваша зустріч?
— Приблизно годину.
— І всі все встигли розказати?
— Потрохи всі розказали, всі хвилювалися, руки тремтіли, і сльози були.
— Кілька слів про саму зустріч, скільки людей було запрошено, у якій атмосфері відбувалася розмова.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
— Було 15 запрошених українців, переважно українок, там був лише один чоловік. Було дуже комфортно, пан президент був дуже близько. Він кожну вислухав, кожну підтримав. Були сльози, були розмови про те, як люди приїхали, що вони роблять, як вони інтегрувалися. До речі, мені дуже сподобалася позиція пана президента. Він усвідомлює, як тяжко людям, українцям, перебувати за кордоном, налагоджувати тут своє життя. Він пояснював ставлення деяких чехів, для яких війна — це щось далеке, і вони не до кінця усвідомлюють, як це: бути в чужій країні, без дому, без роботи і без підтримки. Тому ми дуже вдячні, хотілося його обійняти.
— Кілька слів про себе: як ви почуваєте себе в Празі?
— В Празі я себе почуваю гарно, мені тут затишно. Я оговталась і більш-менш сприймаю все нормально. Звісно, що тривожно, і душа рветься, і хочеться плакати. Але я вже повертаюся до нормального життя.
— Як вам спала на думку така чудова ідея: відкрити українське бістро?
— Я зразу зрозуміла, що української кухні не вистачає в Європі. По-перше, вона недооцінена, про неї мало знають. Багато страв є в меню ресторанів, але без акценту, що це українська кухня. Мені дуже болить через це. Українська кухня — це повноцінна кухня, яка може дарувати радість, яка дуже збалансована, і дуже смачна. Тому я вважаю, що найближчим часом — через 5—6 років — українська кухня буде така ж відома, як і італійська.
— Ви сама, чи в бістро працюють наші люди теж?
— Тільки українці, це така наша філософія. Я беру лише жіночок, біженок. Для того, щоб вони мали нормальні умови праці, щоб вони були серед своїх, комфортно себе почували. Вони дуже смачно готують і знаються на українській кухні.
— Багато людей приходить?
— Багато. Багато приходить наших, українців, чехи та іноземці теж заходять.
— У вас є плани на розвиток вашого закладу? Можливо, будете розширятися, якщо багато людей приходить, ваше бістро стало улюбленим для поціновувачів української кухні.
— Звісно. В нас дуже маленьке бістро, на сім місць. Люди недовго в нас сидять, поїв і побіг собі. Тому що в нас невеличкі ціни, це може собі дозволити будь-яка людина. Попит на то є великий, тому що в нас якісна їжа. І тому в мене в планах відкрити ще декілька бістро в інших районах Праги.
— Можливо, хтось із Празького граду теж заходив?
— Звісно. Я, до речі, запросила пана президента Павела до нас у бістро. Він сказав, що подумає.
