7) «Усе це, Максе, спали». Смерть і спадщина Франца Кафки в сучасному мистецтві
Останні роки життя Кафки були пов’язані з тяжкою хворобою і постійним лікуванням у санаторіях. Керівник Празького будинку літератури Давід Штехер нагадує: хоча Кафку часто змальовують як хворобливого, та все ж, коли тільки йому дозволяло здоров’я, він регулярно спортував, умивався холодною водою й загалом намагався втримувати себе в добрій фізичній формі.
1922 року, тобто за два роки до смерті, хвороба все ж змусила його звільнитися з Робітничої страхової від нещасних випадків компанії. За порадою лікарів він багато часу перебував на свіжому гірському повітрі, розповідає Штехер.
«Тоді була велика пандемія грипу. Люди масово помирали від грипу. І не всі знають, що Кафка теж перехворів на грип, але дістався з цієї хвороби. Але в нього був туберкульоз — ніхто не знає, де він його підхопив. Сім місяців він пробув на курорті Татранске-Матліаре в Словаччині — там він лікувався і нічого не написав. Потім він поїхав до Шпіндлерова-Млина і поселився в готелі Krone, нині він називається Savoy. Там він дійсно почав писати «Замок». А потім він був у санаторії під Віднем».
У цьому санаторії в Кірлінґу, кілометрів за двадцять на північ від Відня, Франц Кафка й помер 3 червня 1924 року. Крім листів, він там уже нічого не написав. Підтримкою й опорою для нього до самого кінця була його подруга Дора Діамант.
Обоє батьків, Германн і Юліє Кафки, пережили свого сина і поховані разом із ним на Новому єврейському цвинтарі в празьких Ольшанах. Також Кафку пережили всі три його молодші сестри, Ґабріель (в родині її називали Еллі), Валерія (по-домашньому Валлі) і Оттілія (Оттла). Всі три загинули в нацистських таборах смерті під час Другої світової війни.
Рукописи Кафки врятував Макс Брод
Відвідував Кафку в санаторіях і його найближчий друг Макс Брод, якому письменник передав частину своїх рукописів. Брод зберіг їх і після смерті Кафки, як кажуть, усупереч проханню самого автора, опублікував. Але Брод пропагував твори Кафки і до того, каже керівник Празького будинку літератури.
«Кажуть, що Франц Кафка вже потерпав від кашлю і сказав: «Усе це, Максе, спали!» Але Макс Брод йому цього ніколи не обіцяв. Дехто ладен змальовувати стосунки Макса Брода і Франца Кафки як стосунки між Сальєрі й Моцартом. Та насправді це не так. Макс Брод був тим, хто боровся, він пропагував чеську культуру, боровся й у ті часи, він їздив до Німеччини до видавців і пропагував не лише себе. Саме він узяв перший твір, який написав Кафка, і домігся того, що його видали. Без Макса Брода ніхто б не дізнався, хто такий Леош Яначек. Але Макс Брод був ще й письменником».
Макс Брод разом зі Францом Кафкою, Феліксом Вельчем і Оскаром Баумом створили так зване «Празьке коло». Всі четверо авторів єврейського походження, які писали німецькою, регулярно зустрічалися, і після смерті Кафки троє інших продовжили ці зустрічі. Діяльність цього об’єднання припинилася з приходом нацистів до Праги.
Втеча до Палестини
І Бродові, і Вельчеві вдалося втекти 14 березня 1939 року останнім потягом, який вільно виїхав із Чехословаччини. Наступного дня нацисти вступили на територію Чехії, а 16 березня, завершивши окупацію, проголосили замість неї «протекторат Богемія і Моравія».
Як каже Давід Штехер, саме в цей момент і стало ясно, наскільки добрим другом Кафки був Макс Брод, який, утікаючи, забрав із собою Кафкову літературну спадщину.
«Він не міг уявити, яку це буде мати цінність, але йому йшлося про те, — і це найперше і найголовніше, — що він був справжнім другом і тому вважав за важливе врятувати це… А це було непросто. Тут за ніч виник «протекторат Богемія і Моравія», і залишити цю країну було вже ніяк. І то ж була не торбинка, щоб узяти її через плече — він тягнув цілу велику валізу».
Через Галичину й Румунію Брод і Вельч пароплавом дісталися до тодішньої Палестини. Макс Брод поселився в Тель-Авіві і працював там як драматург. Він далі намагався пропагувати чеську культуру, не зважав на прохання Кафки й вирішив його рукописи оприлюднити.
І по Другій світовій війні інтерес до творчості Кафки почав потроху зростати, розповідає Штехер.
«Вона феноменальна тим, що в ній кожен може знайти щось своє. Від Кафки кожен мав би взяти, що вважатиме за підхоже — але я б ніколи не погодився, що то мала б бути самотність. Якщо, наприклад, буде йтися про самоту і про боротьбу окремої особи, тоді так. Але й про те, що людина й коли сама, то не самотня. Кафка був доказом цього з його надзвичайними друзями. І один із його найближчих друзів, чи й найближчий друг, потурбувався про те, що ми взагалі знаємо, що Кафка існував, а його твори публікуються досі».
Суперечки про Кафкові рукописи
![Макс Брод, 1964 рік | Фото: Hans H. Pinn, 1916-1978 photographer, Portrait Max Brod, [1964], סימול ARC. 4* 2000 08 076, Max Brod Archive/The National Library of Israel](https://ukraina.radio.cz/sites/default/files/styles/rcz_lightbox_v2/public/images/3035446c7b3241d867684843348d4efe.jpg?itok=-L_unOtX×tamp=1716536280 "Макс Брод, 1964 рік | Фото: Hans H. Pinn, 1916-1978 photographer, Portrait Max Brod, [1964], סימול ARC. 4* 2000 08 076, Max Brod Archive/The National Library of Israel")
Макс Брод помер у Тель-Авіві 1968 року. Його спадщина, тобто і рукописи Кафки, перейшли до його секретарки Естер Гофф, яка ще за свого життя подарувала їх своїм дочкам. А ті почали розпродавати твори Кафки. Частину вони продали одному німецькому колекціонерові, який потім перепродав рукописи літературному архіву в німецькому місті Марбаху, пояснює Давід Штехер.
«Із учасників чи сучасників тих подій уже живих не лишилося нікого. Казали, що хтось із родини — не Макса Брода, а тієї секретарки — поступово розпродавав. Потім про це почалася суперечка про те, кому належить Кафка. Тривав дуже довгий судовий процес між Національною бібліотекою в Єрусалимі і літературним архівом у Марбаху, і врешті виграла бібліотека в Єрусалимі».
Та все ж оригінал рукописів Кафки частково лишився в Марбаху, ще частина нині в Оксфорді, і решта — в Національній бібліотеці Ізраїлю. Як каже Давід Штехер, перехід рукописів із рук у руки не цілком досліджений, але, очевидно, нових, досі не відомих рукописів Кафки більше не знайдеться.
Кафка живе далі
І хоча від смерті Кафки цього року мине сто років, письменник своїми творами й життям не перестає надихати творців у всьому світі. Відображення творів Кафки в сучасному мистецтві є змістом виставки „KAFKAesque“, яку можна відвідати до 22 вересня цього року в празькому Центрі сучасного мистецтва DOX.
На виставці представлені понад 30 митців, серед яких американський сценарист Дейвід Лінч, чеський режисер Ян Шванкмаєр чи скульптор і художник Ярослав Рона — який, за його власними словами, перебуває з Францом Кафкою в постійному внутрішньому контакті.
«Я його весь час вшановую, і я його великий любитель уже хоча б тому, що маю майстерню на цвинтарі, де він похований. Це приблизно 300 метрів від моєї майстерні, так що я часто до нього приходжу, тим більше, що могила мого батька в тій самій частині кладовища, що й могила Франца Кафки».
Ярослав Рона представляє в Центрі DOX кілька малюнків на теми, надхнені оповіданнями Кафки, і дві картини, на яких він прямо зображає письменника: «Франц Кафка в гостях у Грегора Замзи» як реакція на оповідання «Перетворення» (в іншому перекладі «Перевтілення»), і «Кафка в Трієсті», на якому письменника переслідує бляшаний ангел із мечем, за мотивом одного зі щоденникових записів Кафки.
Ярослав Рона також глибоко зацікавився Кафкою, коли брав участь у візуальному оформленні фільму 1994 року «Америка» за однойменним романом Кафки і, за його власними словами, має сильне тяжіння також до авторів, які самі неприховано беруть натхнення в Кафки, — як, наприклад, до Хорхе Луїса Борхеса чи Харукі Муракамі.
«Він шукає те, що стоїть за словами. Він сприймає письменництво лише як недосконалу підпору для висловлення того, що він хоче передати. Про це свідчить і факт, що в щоденниках є, наприклад, десять версій одного речення. Думаю, він так звертається до кожного своїм особливим способом пошуку й добору слів для передачі певного змісту. І це робить кожен митець. Ідеться не тільки про те, що написано, — за цим стоїть особливий чи неймовірно широкий світ і простір, який дає можливість широкої інтерпретації».
Пам’ятник Францові Кафці стоїть біля Іспанської синагоги
Найвідоміший твір Ярослава Рони, пов’язаний із Францом Кафкою, — це, безумовно, пам’ятник письменникові біля Іспанської синагоги в Празі. Це бронзова майже чотириметрова скульптура з двох фігур, із яких більша, нижня — це просто порожній костюм, який несе на плечах Франца Кафку. Рона надихнувся Кафковою новелою «Опис однієї боротьби», в якій оповідач, що вочевидь представляє самого Кафку, їде на плечах свого знайомого.
Також ці дві фігури вказують на скарги Кафки в його щоденниках, де він пише, що не має часу на літературну творчість і що краще б він роздвоївся. Або ще пам’ятник може вказувати на складні відносини Кафки з батьком, дає знати Ярослав Рона.
«Я був зацікавлений зробити так, щоб скульптура мала кілька тлумачень — так само, як і творчість Кафки».
А ще Рона розповідає, що для нього було найважчим при створенні скульптури Кафки.
«Я жахливо мучився через те, що не знав, який він мав профіль. Бо всі фотографії, що збереглися, були спереду чи під невеликим кутом, але неможливо було як слід з’ясувати, який він мав ніс. Уже з якихсь малюнків його сучасників я дійшов висновку, що він мав ніс із горбочком, але довести це неможливо. Я боровся з думкою, що треба було б викопати з могили його череп, щоб можна було реконструювати його обличчя, щоб зобразити його точно. Але, звичайно, я ніколи б на це не наважився».
Зменшене зображення пам’ятника Кафці Ярослава Рони отримують лауреати міжнародної Премії Франца Кафки, яку Товариство Франца Кафки вручає від 2001 року. Її отримали, наприклад, уже згаданий Харукі Муракамі, Вацлав Гавел, Маргарет Етвуд чи Мілан Кундера.
Пам’ять письменника вшановує і фестиваль «Світ книги», що відбувається цими днями в Празі. Як епіграф до ярмарку обраний афоризм Франца Кафки:
«Книжка має бути сокирою, здатною розрубати замерзле море всередині нас».
Також на цю тему
-
Слідами Франца Кафки
Де виростав всесвітньовідомий письменник, які місця давали йому натхнення, де він перебував вільний час, і взагалі: яким був Кафка як жива людина?
