Українці, демобілізовані з армії, з’єднуються з сім’ями-біженцями у Чехії та будують нове життя

Українські воїни, які за станом здоров’я демобілізовані з армії, з’єднуються з родинами-біженцями в Чехії. Це є приклад Валерія Халішхова, добровольця, який боронив Київщину з початку повномасштабного нападу Росії на Україну. Редакторка Чеського радіо Алла Вєтровцова зустрілася з паном Валерієм, щоб дізнатися, чи повертаються здорові чоловіки, які виїхали за працею ще до війни, назад до України, та як складається життя в місті Маріанські Лазні, де він нині працює міжнародним перевізником.

— Так трапилось, що ми з першого ж дня попали в окупацію, і моя дружина через Київське море (водосховище) — ми її відправили — потрапила в Чехію, а саме — в місто Маріанські Лазні. Велика дяка Леону Цукернику, який з самого початку організував зустріч цих українців. Мені навіть відомо, що його власний гелікоптер вивозив діток з фізичними вадами з кордону. Після деокупації я служив у 114-й бригаді, 134-му батальйоні (Сил територіальної оборони ЗСУ — ред.). Потім був направлений в ДФТГ (добровольче формування територіальної громади — ред.) начальником штабу, створювати добровольче формування. Але за станом здоров’я я потрапив у лікарню, був поставлений невтішний діагноз. Потрібно було якось жити, і випала нагода влаштуватися водієм на автобус, який здійснював міжнародні перевезення саме до Чехії. В мене кінцева тут була якраз в Маріанських Лазнях. Коли вже був повністю знятий з військового обліку, почали будувати з сім’єю майбутнє в Чехії. Працевлаштувались, живемо.

— Ви, мабуть, плануєте відкрити свій бізнес тут, якимсь чином інтегруватися?

— Якщо буде розуміння, що уряд Чехії надасть змогу тут лишатись надовго, не так, як зараз — на рік, якщо будуть довготривалі перспективи, тоді треба відкривати свою справу.

—  Чим ви займалися в Україні в мирний час?

— В мирний час у мене був свій бізнес, хоча за фахом я юрист, працював в системі МВС, був директором комунального підприємства Київської обласної Ради «Документ сервіс», юрисконсультом в КМДА. Але зрозуміло, що мій фах юриста нікому не потрібен в Чехії, тому треба робити бізнес більш прикладного типу, надавати виробничі послуги.

— Чехія досить ліберально ставиться до людей, які приїхали з України. Стосовно гуманітарної допомоги для України з Чехії, ви спостерігали такі події?

— Як приклад: чех з міста Брно купив три старлінки, передавав через мене, я завозив в Україну. І це, напевно, вже українці збирали передачі, я завозив у Львів. Зараз я теж брав у цьому участь: для свого батальйону ми купили в Канаді військову форму, в наступну свою поїздку до України я її завезу і передам своїм побратимам.

— Ви працюєте на міжнародних перевезеннях. Ваші враження: більше їдуть назад, до України, чи виїжджають зі своїми скарбами, майном люди сюди?

— Все-таки, є тенденція, що люди повертаються. Скажімо, були сезонні роботи, жіночки їдуть собі за працею до Чехії. В основному це швейне виробництво. А повертатися — так, повертаються, здорові чоловіки, які виїхали і працювали в Чехії ще до війни, а потім прийняли рішення повернутися в Україну, знаючи, що вони будуть мобілізовані до лав ЗСУ.

— Стосовно цих молодих, здорових чоловіків, які ухвалили рішення повернутися: багато таких?

— Особисто зі мною їхало шість чоловік. Один мені запам’ятався: він їхав і розказував, як доля у нього не склалася через сімейне життя в Україні, тому поїхав на заробітки в Чехію. А йому стало соромно через те, що його матір нагороджували грамотою за допомогу ЗСУ, і він десь там почув, що «а син-то в Європі». І він розрахувався, я його віз. Хлопчина з Київщини.