Пражанин Вацлав Гавел. Власними словами

Чехія дала світові багато особистостей, які досягали всесвітньої слави. Але, мабуть, жоден чех не здобув такої поваги в усьому світі, як Вацлав Гавел — родом із Праги.

«Вацлав Гавел, кандидат Громадянського форму і «Громадськості проти насильства» на посаду президента»|Фото: e-sbírky, Ústav pro soudobé dějiny Akademie věd, CC BY-NC 4.0

Вацлав Гавел опинився в полі уваги в переламний 1989 рік.

Спершу він став головним лідером нової антикомуністичної опозиції, Громадянського форуму, і як єдиний кандидат, висунений цим об’єднанням, був 29 грудня того року обраний на президента тоді ще соціалістичної Чехословаччини її парламентом, у якому величезну більшість іще складали комуністи.

Після вільних парламентських виборів 1990 року новообраний парламент підтвердив його на посаді.

Вацлав Гавел у Празькому граді, 1989 рік|Фото: Vojenský historický ústav

1992 року, коли стало ясно, що спільна держава чехів і словаків іде до розпаду, Гавел подав у відставку. Потім він двічі ставав президентом уже незалежної Чеської Республіки і очолював її від 1993 до 2003 року.

Протягом перебування на посаді голови держави Гавел дав журналістам Чеського радіо сотні інтерв’ю. Як президент він у них найчастіше розглядав, пояснював і коментував актуальну політичну і суспільну ситуацію.

Вацлав Гавел — президент|Фото: Česká televize

Можливо, тому з плином часу цікавіші його інтерв’ю з часів по 2003 році, коли він міг говорити вільніше вже як приватна особа. Наприклад, ось як він змальовував своє ставлення до засобів інформації:

«Я, відверто кажучи, відкинув газети. Я зазвичай читав по кілька газет щоранку, і це в мене забирало багато часу. Тепер я тільки дивлюся телевізійні новини чи слухаю радіо годин шість, переважно протягом дня. Але я не можу не стежити за подіями, незважаючи на те, що я маю свій мікроофіс, мікроканцелярію, яка за всім стежить, працює і попереджає мене, коли стається щось, про що треба висловитися, або постійно мене питає, як відповісти на пошту, на запрошення чи на всілякі речі, яких від мене хочуть. Так що за чеськими політичними подіями я слідкую.

Тим не менше, мені час від часу здається, що я мушу відгукнутися. Завжди є питання, чи, якщо я відгукнуся, це хтось надрукує або пустить в ефір. Із набагато більшим задоволенням передають чи публікують щось, що буде розважати читача — як колись десь у лісі на нашій ділянці три дні стоїть табором «Блеск» (чеська бульварна газета — ред.), щоб нас спіймати в купальниках і плавках. Це ж убогість. І через це мені спадає на думку одна річ — що ми відразу після листопада 1989 року хотіли наздогнати і перегнати Захід. І сфера, в якій нам це вдалося екстремально швидко, — це саме бульварна сфера. Бо я вже спостерігаю таку певну бульваризацію і тих газет, які первісно бульварними бути не мали. До того ж це таке дещо замусолене, захекане і, зрозуміло, неприємне. Я цим аж настільки не переймаюся, але розумію, що є люди, яким болить, коли про них, скажімо, роками пишуть якісь дурниці чи цькують їх».

Вацлав Гавел із дружиною Ольгою Гавловою|Фото: Ondřej Němec, Wikimedia Commons, CC BY-SA 4.0 DEED

І хоча Вацлав Гавел, на думку деяких критиків, після листопада 1989 року ставився до комуністів, можливо, занадто м’яко, він не забував і вже як колишній президент про те, якої шкоди завдав їхній режим, наприклад, пам’яткам чи загалом громадському просторові:

«Мені здається, що було б справді дуже добре для загальної атмосфери в суспільстві, якби на такі приклади вказували, можливо, когось і засудили б, якби це було можливо за якоюсь статтею кримінального кодексу. Бо тоді б стало ясно, що нам не цілком байдуже, що цю ідентичність нації, про яку постійно говорять, говорять про національні інтереси, це кожен політик повторює в кожному реченні, — що цю ідентичність нації неможливо уявити без якоїсь наступності, без усвідомлення того, ким я був учора, що робив позавчора, де я живу. А якщо наша спільна спадщина випущена з уваги, зруйнована чи зневажена, то це також і напад на нашу сучасну ідентичність».

Під наглядом держбезпеки

Не відмовлявся Гавел і позгадувати про те, як він у своїй позаміській хаті в крихітному сільці Градечек на кілька хат і півтора десятка мешканців на півночі Чехії був постійно під наглядом комуністичної політичної поліції — Державної безпеки (StB). Іноді йому доводилося втікати від її агентів довколишніми лісами:

«Ну, я там не дуже добре знався, навпаки, все, бувало, там заблукаю. Але були ситуації, коли я насправді взимку, через сніг і хуртовину, втікав лісами. Я в той час був речником Хартії (Хартія-77 — маніфест правозахисників і дисидентів, які виступали з закликом до влади комуністичної Чехословаччини дотримуватися прав людини і громадянських прав — ред.), і ми мали заплановану зустріч трьох речників у Празі, на якій ми мали ухвалити кілька документів. І, здається, разів два чи три я таки в цей драматичний спосіб утікав. Колись мене ловили в тому лісі, колись ні. Але, думаю, найважливіші речі мені вдавалося виконати».

Вацлав Гавел|Фото: Tomáš Adamec, Český rozhlas

Гавел також прокоментував відому історію, що агенти StB одного разу попросили його сходити в кіно на дуже популярний тоді фільм «Щелепи» режисера Стівена Спілберга — щоб мати привід, супроводжуючи його, й самим подивитися цей фільм:

«Так, одного разу дійсно щось таке сталося. Тільки то були не «Щелепи», а, здається, «Буч Кессіді і Санденс Кід» у великому літньому кіно «Боїштє» в Трутнові (місті нинішнього Краловоградецького краю, за шість кілометрів від якого розташований Градечек — ред.), де його показували. Так, вони (агенти) були постійно зі мною, їм то було не просто. Той будиночок стоїть на самоті, з усіх боків природа, і стежити за мною було іноді досить важко. Та потім ми вже з ними познайомилися і якимсь коректним чином спілкувалися, вони просили, щоб я від них не так уже часто втікав. Пару разів я таки мусив, і таки втікав від них. Але й багато разів мене ловили, коли я втікав. Здається, я тоді справді заради них пішов на той фільм».

Вацлав Гавел, в’язничне фото. 1979 рік|Фото: Knihovna Václava Havla

Вацлав Гавел помер 18 грудня 2011 року у своєму домі в селі Градечек біля Трутнова. Але на останнє прощання з ним десятки світових державних і громадських діячів зустрілися в соборі Святого Віта в його рідній Празі. Там же він і похований на Виноградському цвинтарі.

Імпровізований меморіал пам’яті Вацлава Гавела, Градечек біля Трутнова|Фото: Jaromír Marek, Český rozhlas

Вацлав Гавел народився 5 жовтня 1936 року в заможній підприємницько-інтелектуальній родині, якій належав, серед іншого, палац «Люцерна» в центрі Праги. І хоча таке походження дуже ускладнило йому за комуністичної влади шлях до освіти, в 1960-х роках він закінчив театральний факультет Академії музичних мистецтв. Спершу він працював техніком сцени, але скоро взявся за режисерство, почав писати власні театральні п’єси і публікувати есеї й роздуми. Коли після окупації Чехословаччини військами країн Варшавського договору 1968 року він втратив можливість працювати в театрі, фінансову незалежність йому забезпечували гонорари з-за кордону. В 1970—80-х роках за свої погляди й дисидентську діяльність багато разів перебував в ув’язненні. Багато часу він також проводив у своїй хаті в сільці Градечек біля Трутнова. Але головним місцем його діяльності була Прага, де він жив у будинку на Рашиновій набережній.