Вісімдесят років тому на Прагу падали бомби
14 лютого 1945 року понад шість десятків американських «летючих фортець» B-17 заблукали до чеської столиці і принесли їй смерть. Тоді в Празі загинуло більше людей, ніж в англійському Ковентрі внаслідок сумнозвісного німецького бомбардування в листопаді 1940 року.
Коли нацисти після повітряних ударів по Варшаві й Роттердаму розбомбили англійське промислове місто Ковентрі, Гітлер вжив нове слово: «ковентрізувати». Це мало означати знищення міст бомбами.
Особливо німці намагалися застосовувати цей підхід у Великій Британії. Але коли терези війни схилилися в протилежний бік, пекло стало дедалі частіше й болісніше розкриватися над німецькими містами.
А от удари на території «протекторату», який німці влаштували на території окупованої ними Чехії, були аж до ранньої весни 1945 року рідкісними винятками.
Комбінація нещасних випадків і помилок
Того дня головною ціллю американських бомбардувальників був Дрезден. Майже п’ятсот бомбардувальників B-17, відомих як «летючі фортеці», мали продовжити знищення міста, яке ще вночі почалося ударом восьми сотень британських літаків.
Іще кілька міст «третього райху» були запасними цілями. Прага теж була в списку — на останньому місці.
Але потім усе пішло не так, каже історик і куратор авіаційної колекції чеського Національного технічного музею Міхал Плавец.
«14 лютого 1945 року командування 8-ї армії спрямувало 1-е бомбардувальне авіакрило, що складалося з трьох бомбардувальних авіагруп, справді на Дрезден. І коли американські пілоти повернулися на базу в Великій Британії, вони були здивовані, що бомбардували Прагу, бо не мали про це й тями».
Як же могла статися така величезна помилка?
«По-перше, були погані погодні умови, видності практично не було, і пілоти того крила не змогли зорієнтуватися, бо весь час летіли над хмарами. Ще одним несприятливим моментом був сильний бічний вітер, який зніс ці літаки на південь від планованої траси».
За словами історика, коли командир цього формування підполковник Луїс Енсайн уже думав, чи не пора повертатися на базу, щоб вистачило пального, штурман на прізвище Браун побачив між хмарами місто і вирішив, що то німецьке Цвікау. Воно було контрольною точкою, від якої до Дрездена кілометрів із 90 на північний схід. Але то була Плзень…
І коли хмари розвіялися, штурман повів літаки вздовж залізниці, що прямувала на північний схід — такий маршрут веде і з Цвікау до Дрездену, і з Плзені до Праги. До чеської столиці, яка тоді була столицею «протекторату», вони дісталися майже о пів на першу дня, каже історик.
«Перші бомби впали на Малвазінки, потім удару зазнали трохи нижче Радліце і околиці Сміховського вокзалу, але то не було головною ціллю. Наліт продовжився через Карлову площу на Виногради. А останні бомби впали десь перед товарною залізничною станцією на Жижкові. Коли потерпілі місця позначити на мапі, побачите, що вони лежать на короткій прямій лінії».
Пекло тривало лише дві чи три хвилини. За цей час на Прагу впали десятки тонн бомб. Майже 70 будівель було знищено повністю, а тією чи іншою мірою потерпіло понад 2500 будинків. І скрізь були сотні загиблих.
Остаточне число — 701 жертва — було встановлене аж 1971 року. Тоді будівельники в підвалі одного зі зруйнованих під час удару будинків знайшли останки ще 23 людей, які задихнулися в засипаному бомбосховищі.
Чи ж була це просто нещасна помилка? Історики припускають, що принаймні командир цієї групи і частина штурманів усвідомлювали, що під ними не Дрезден. Хоча б тому, що весь Дрезден був у вогні після нічних бомбардувань; Прага ж від війни майже не потерпіла. Таку думку має і Міхал Плавец.
«Командир цього формування, підполковник Енсайн, дуже добре знав, що він не над Дрезденом. Але через те, що в них лишалося мало пального, він вирішив здійснити удар».
Та в будь-якому разі бомбардування Праги активно використовувала в антиамериканській пропаганді спершу німецька окупаційна влада, а потім чехословацька комуністична.
Надто великі втрати
Із першого погляду видно, що з огляду на відносно низьку інтенсивність удару, кількість літаків і скинутих бомб число жертв лютневого удару по Празі вісімдесят років тому надміру високе, звертає увагу історик.
«Прага була частково готова до повітряних ударів, але цього було замало. Влітку 1944 року державний секретар Карл Германн Франк підготував звіт про те, наскільки бомбосховища забезпечують потреби населення. Від часу оприлюднення того звіту до початку 1945 року ситуація дещо поліпшилася. Але й тоді, за доведеними даними, бомбосховища в столиці могли прийняти менш ніж 13 відсотків населення».
Іще гірше було те, що люди були абсолютно переконані, що союзники не будуть бомбардувати Прагу. До повітряних тривог вони вже звикли і не брали їх до уваги. Як казали очевидці, частина жертв, особливо хлопчиків, загинула, коли вони повибігали на вулиці, щоб подивитися на літачки, розповідає Міхал Плавец.
«Мешканці Праги дійсно вірили, що їх це не зачепить. Цілеспрямовані удари американської і британської авіації на території «протекторату» зосереджувалися в першу чергу на хімічних підприємствах. Головними цілями були Пардубиці, Колін, Залужі-у-Літвінова і Кралупи-над-Влтавоу».
2000 року поруйнований ударом старовинний монастир Емаузи відвідали американські воєнні ветерани з вибаченням за те, що вони зробили в лютому 1945 року.
