«Україна — це не лише вишиванки та шаровари»: режисерка Анна Турло про майбутній фестиваль «Місяць України»
Менш як тиждень залишився до початку театрального фестивалю «Місяць України», який стартує 24 лютого. Анонси — багатообіцяючі: зірковi режисери, ексклюзивнi вистави, навiть з Польщі та Естонії. Організатором фестивалю виступає театральне об’єднання «Міські театри Праги». Про майбутні сюрпризи, вистави, на які вже немає квитків, та те, про що не пишеться в анонсах, ми поговорили з кураторкою фестивалю, драматургинею та режисеркою Анною Турло.
— Чим здивує третій за рахунком фестиваль, про що не сказано в анонсах?
— Узагалі найперше, що, напевно, дороге для мого серця, — це те, що, попри загальний інформаційний шум про те, як всі втомилися від війни і Україна більше нікому не цікава, фестиваль росте. Ми цього року більші. Ми не вихваляємося, але це правда. Зазвичай ми привозили одну виставу з України — цього року ми привозимо дві вистави з України, також ми привозимо Естонію і Польщу. Ми показуємо дві свої великі вистави, які йдуть у нас у репертуарі, ми робимо читання — те, чого немає в анонсах. Насправді акценти цього року у нас будуть більше на спілкуванні. Ми будемо мати завжди після вистави або після читань, або після будь-якої іншої події, яка в нас тільки відбуватиметься, — обговорення з глядачем, і це для нас дуже важливо, тому що нам не хочеться мати ось цю четверту умовну стіну, що «ось глядач, ми вам хочемо щось показати, а ви як хочете — це так розумійте». Для нас важливо, тим більше, що ми привозимо дві експериментальні вистави, і я дуже раджу на них сходити.
— Це про які йде мова?
— Це якраз польська вистава «Кордон», але ця вистава отримала одну з престижних премій на театральному фестивалі у Шотландії Festival Fringe — це величезний фестиваль незалежних театрів, не тільки незалежних, насправді. Та це буде достатньо експериментальна вистава, взагалі в неї жанр — вистава-інсталяція. Вона буде цікава для розуміння, тому команда наполягала навіть до того, як ми запитали, чи не проти вони отримати дискусію з глядачами — вони наполягали на тому, що вони цього хочуть. Так у нас буде після кожної вистави, кожного читання: ми завжди будемо говорити. І мені здається, що зараз це спілкування буде найважливіше.
— Минулого року цього не було?
— Минулого року ми не робили великих обговорень. Ми робили тільки обговорення після однієї вистави «Чорнобильдорф». Знову ж таки, тому, що «Чорнобильдорф» інтелектуально складна. І я вважаю, що нам важливо показувати такі інтелектуальні вистави. Тому що Україна — це не тільки вишиванки, шаровари. Це непогано, але це не тільки вишиванки, шаровари. І нам потрібно, якщо ми говоримо про якийсь більш інтелектуальний театр, нам потрібно про нього говорити та пояснювати.ґ
— Наскільки демократичними є ціни на квитки, чи кожен може собі дозволити сходити на вистави?
— Я б сказала, що так. Тому що, якщо ми згадаємо, буквально в січні, на початку, до театру Hybernia приїжджала вистава «Конотопська відьма», і, якщо я не помиляюся, то найдешевші квитки там були 900 крон. Ми привозимо, я про це можу говорити безпечно, бо квитків вже немає, — ажіотажу великого не буде на «Калігулу», бо він вже є. В нас квитки найдорожчі коштують 550 крон. На читання квитки будуть ще дешевші.
— Здається, в Україні дорожчі квитки на Уривського?
— Можливо, не знаю. Нам дуже пощастило з директором Міських театрів Праги Даніелом Пржибилом, який, власне, є ініціатором проєкту українського театру, тому що я кураторка цього проєкту. Але все почалося з волі адміністрації, й ми зійшлися на тому, що нам важливо не заробити грошей, а що нам важливо — щоб усі охочі, усі, кому хочеться хорошого якісного театру, усі, кому цікава тема України, — щоб усі українці, які є у Празі, могли собі це дозволити.
— За відчуттями, третій фестиваль дається легше, ніж два попередні?
— Це цікаво, тому що ж ми прогресуємо, і відповідно це трошки, як у спортзалі: начебто коли починаєш, здається, що складно, а потім говориш: «о, так я вже цю вагу підійму, треба брати трохи більше, щоб знов було складно». Але це така здорова дуже складність, і я дуже багато взагалі думаю про важливість театру, про важливість взагалі. Чи, можливо, не варто цим займатися, тому що кожен з нас на щось витрачає своє життя, і я думаю: а чи правильно я інвестую свій час і ресурси, — і я розумію, що я, можливо, в рамках свого кругозору — я не бачу іншої можливості зробити таку платформу для спілкування. Може, трохи важче, але це така хороша, здорова важкість.
— Ви привозите вистави відомих, популярних в Україні режисерів — Уривського, Троїцького. А кого з зірок-акторів ми побачимо, і чи приїдуть самі режисери на фестиваль?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
— Так і ні. Одразу пройду по програмі, тому що тут не може бути однозначної відповіді. Ми відкриваємося виставою «Доця» Національного драматичного театру імені Заньковецької, там буде режисер і художній керівник театру. Що більше — на виставі буде присутня перекладачка, яка робила чеський переклад роману «Доця», і, відповідно, в нас буде дискусія з цілою командою, включаючи художнього керівника театру Заньковецької. Тому тут можу сказати, що репрезентація буде широка. Режисери приїжджають також і з Польщі й з Естонії. І я закликаю не проігнорувати ці вистави. Тому що, наприклад, вистава з Естонії — про кібершпигунство, вона дуже технологічна, цікава і трошки шокуюча. Це польсько-естонський проєкт, і приїде режисерка — вона з Польщі, але теж в нас буде розмова-дискусія обов’язково. Приїде Іван Уривський з «Калігулою», він це вже підтвердив. Ми будемо показувати виставу Влада Троїцького «Книга ночей» — це наша репертуарна вистава.
— Вона завершить фестиваль?
— Так, це ми фіналимо 24 березня. Влада не буде, на жаль, тому що він має проєкт, який реалізує паралельно — в нього не буде можливості. Ця вистава «Книга ночей» репертуарна, тому мені теж дуже хочеться, щоб люди її побачили, тому що вона чомусь не викликала ажіотажу, хоча б мала б, я вважаю.
— На які вистави вже майже розпродані квитки?
— «Калігула». Уривський зараз — це взагалі такий маяк: мені здається, що люди бачать його прізвище і купують квитки — це супер! В нас зараз непогано починають йти продажі на виставу «Доця». Але, як я вже сказала, там навіть питання навіть не про те, скільки квитків ми продамо — це важливо, звичайно, мені б хотілося покрити хоча б якусь частину витрат. Але, дякувати Богу і Міським театрам Праги, та взагалі, що ми можемо на це не дуже дивитися, — нам важливо, щоб це була наша публіка і публіка, якій буде це цікаво. Попри все, ми зараз рекламуємо — само собою, і дуже б хотілося, щоб зали були наповнені.
— Мова вистав: кому буде зручніше дивитися?
— Мова. Зрозуміло, що українські вистави граються українською мовою з чеськими субтитрами, польська вистава грається польською та англійською мовою з чеськими субтитрами, естонська вистава — естонською, англійською і трошки російською. Не хочу, щоб це вас зараз тригерило, щоб ви на неї не йшли. Там російська використана, я б сказала, дуже правильно, дуже точно, тому обов’язково прийдіть — подивіться, перш ніж будете хейтити цю виставу — теж з чеськими субтитрами. I читання в нас будуть чеською-українською мовами, тому що у читаннях в нас беруть участь як чеські, так і українські актори — відповідно, це вже рішення режисера, як він буде з цього виходити. В нас буде лише українською, без чеських субтитрів, на жаль, тому що суто фізично не встигаю зробити якісний переклад. В нас буде короткий компонований вечір, він буде присвячений українським жінкам і їхньому місцю в історії, він буде тільки з українськими акторами, я буду його режисувати. Ми з дівчатками-актрисами прийшли до того і так вирішили, що нам, власне, не вистачає — хочеться говорити про те, що відбувається під час війни, не тільки з країною чи цілим народом, але і конкретно з жінками, — й цей вечір називається «Її місце». Тому я дуже запрошую, ми будемо грати в дуже маленькому залі, хочемо, щоб вона була камерна, така моноложна, ця вистава і щоб ми могли потім дійсно поспілкуватися. Продається на цю виставу лише 60 місць, тому поспішайте стати одним з щасливчиків.
— До 24 лютого залишилося дуже мало часу. Чим здивує відкриття цьогорічного фестивалю?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
— Цього року буде ще один бонус до фестивалю. Ми відкриваємося спочатку вернісажем виставки — це компонована виставка декількох митців. В нас є дев’ять митців, які актуально навчаються у Празькій академії мистецтв. Вони всі українці, вони всі переїхали після початку повномасштабного вторгнення, вони з різних міст. І також на виставці будуть присутні скульптури мисткині Анни Надуди. Тому в нас буде така комбінована виставка, вона називається «Тимчасові місця», — тому що насправді це про те, що ці люди перебувають поза домом, — як вони переосмислюють дім і що для нас означає це «тимчасове місце», у якому ми перебуваємо.
