Повернутися в Україну і відновлювати авіацію: Чехія підготувала 18 українських пілотів
У четвер, 12 червня, офіційно завершився дворічний навчальний проєкт для українських цивільних пілотів, який реалізувався в рамках урядової Програми «Україна». 18 пілотів, студентів Національного авіаційного університету, завершили своє навчання та отримали європейські ліцензії пілотів, які відповідають стандартам ЄС. Чехія в черговий раз підтримала Україну та надала можливість українцям продовжити професійну підготовку у той час, коли її неможливо реалізувати через війну в Україні.
Загальний бюджет проєкту становив 22 мільйони крон, з яких 15 мільйонів надано Міністерством закордонних справ Чехії, 5 мільйонів — Міністерством промисловості та торгівлі, а 2 мільйони — Міністерством освіти, молоді та спорту. Про пілотів, проєкт та Національний авіаційний університет ми поговорили з його ректором Ксенією Семеновою, яка прибула до Праги з офіційним візитом з нагоди його завершення.
— Розкажіть про проєкт та його реалізацію.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
— По-перше, ми дуже вдячні народу Чехії за цю величезну підтримку. Ми всією країною відчуваємо, наскільки Чехія близька і наскільки чехи підставили нам плече. Щодо цього проєкту: небо над Україною зараз закрито, і ми не маємо можливості готувати пілотів, а для нас дуже важливо зберегти цивільну авіацію, також для того, щоб у випадку припинення вогню, перемоги, дозволу відкрити повітряний простір хоча б частково ми могли швидко запуститися, бо від цього залежить економіка, логістика, здатність країни виживати. Для нас дуже важливо, що уряд Чехії, університет, допомогли нам у підготовці пілотів, 20 наших студентів отримали практичну підготовку тут, у Чехії, і зможуть працювати як пілоти, і дуже мріють насправд, повернутися в Україну і працювати пілотами в Україні.
— Ви вже рік очолюєте Національний авіаційний університет, чи можете підбити якісь підсумки, бо до того, як узятися до своїх обов’язків, заявляли, що ви не є частиною системи, ненавидите бюрократію, що ви не розумієте формальні регалії, дисертації, які людьми не написані, але підписані їхніми іменами. Зараз ви вжилися до цієї системи — як ви зараз себе у ній почуваєте?
— Університет зараз є лідером і веде за собою в реформі вищої освіти інші університети, після нас також іншу організаційну форму здобув Львівський медичний університет. До реформи корпоративного управління приєднуються інші університети, ми як інституція відчуваємо величезну відповідальність за це, і це потребує певної сміливості. Тому все, що я казала про бюрократію, старі устої — це так, власне, і є, тому що авіація — це про сміливих, і Авіаційний університет — це про людей, які можуть за собою вести, і ми це зараз і робимо у вищій освіті. Ми багато чого змінюємо в управлінні університетом, у нас найраніше з’явилися наглядові ради, ми змінили організаційну форму на підприємство, ми переосмислюємо роль університету для країни зараз, тому що ми — великий технічний університет, і окрім цивільної авіації, для нас важливо також готувати кадри для оборонної галузі. Сьогодні на цій події також присутні представники Міністерства стратегічної промисловості України — саме тому, що ми працюємо з більшістю виробників в оборонці в Україні. Наша така нова місія — крім того, щоб готувати Україну до відновлення повітряного простору, до відновлення цивільної авіації, ще і відігравати велику роль у перемозі України.
— Ви розумієте, наскільки ви смілива, коли озираєтесь назад?
— Зі мною величезна команда, у тому числі сьогодні в нашій делегації четверо людей з університету і студенти, які тут навчаються. Тому, маючи таку велику підтримку людей, яким не байдуже до власної країни і не байдуже до цього університету — багато з них є випускниками цього університету, і тут у Чехії є люди в авіації, які є випускниками університету, — це величезна спільнота, і з її підтримкою все можливо.
— Ви до того, як узятися до своїх обов’язків в університеті, також казали про те, що університетові більше потрібно співпрацювати з різними організаціями, і зараз вам вдалося поспівпрацювати з Чехією. Чи буде після завершення цього проєкту ця співпраця продовжуватися та розширюватися?
— Ми сподіваємося на продовження цієї співпраці і на розширення, особливо з університетом, тому що, крім програми підготовки пілотів, — ми великий технічний університет, ми готуємо спеціалістів з конструювання літальних апаратів, ми можемо бути корисні Чехії — нашою експертизою в дронах, в кібербезпеці, в зв’язку, в телекомунікаціях, все, що стосується оборони, розмінування, застосування дронів в різних сферах життя. Тому ми тут хочемо бути взаємовигідним партнером і, звичайно, сподіваємося на розширення співпраці і ще обговорюємо декілька таких проєктів.
— У вас, крім роботи в університеті, є ще благодійний проєкт «Солом’янські котики», він був створений вами на початку повномасштабної війни. Чи вистачає у вас на нього часу?
— Я зараз ним не керую, я, звичайно, залишаюся і назавжди залишуся співзасновником цього благодійного фонду, але ним керує професійна команда класно згуртованих людей, і фонд розвивається, він займається тактичною медициною та просуванням найновітніших технологій в тактичній медицині, і також зараз один із напрямків фонду — це патронатні служби, допомога пораненим, військовим, родинам військових. Дуже приємно спостерігати, як фонд розвивається, навіть без моєї активної участі.
— Ваша дипломна робота в університеті мала назву «Електронні системи та пристрої». З такими знаннями ви не думали над тим, щоб якось співпрацювати зі Збройними силами України?
— Так, я закінчувала магістратуру по електронних системах, кафедру електроніки, навіть якийсь час працювала в компанії, що займалася радіолокаторами, системами протиповітряної оборони, модернізацією систем протиповітряної оборони, ще до повномасштабного вторгнення. Ми дуже багато співпрацюємо зі Збройними силами України, так і з Силами безпілотних систем, і з сухопуткою, і з іншими підрозділами, з ГУРом, з СБУ, з усіма, хто застосовує сучасні технології — не тільки мова йде про дрони, але також і про кібербезпеку, і про штучний інтелект, про системи розпізнавання образів для систем наведення дронів, для спостереження за ворожими цілями. Взагалі, це така наша велика мета — якомога більше зараз допомагати Збройним силам в плані технологій.
— За рік своєї роботи як керівниці університету чим найбільше пишаєтесь?
— Найбільше пишаюсь тим, що нам вдалося зламати такий статус-кво в вищій освіті, тому що був такий період застою, стагнації, і загальноприйнята думка, що там не можна нічого змінювати, що вища освіта — це дуже консервативно, що там не можна нічого чіпати. Що так, як воно зараз влаштовано, так і має далі бути. Ми на власному прикладі довели, що реформу корпоративного управління можна впроваджувати і змінювати організаційну форму і мати певний рівень фінансової свободи, тому що це не тільки можливість, це і відповідальність, і ми на неї пішли, і приємно спостерігати, що інші за нами йдуть. Мені здається, що це найбільше наше досягнення зараз.
— Що означає у вашому випадку фінансова свобода?
— Ми змінили організаційну форму: у нас всі університети в країні майже — це бюджетні установи, ми є державним некомерційним підприємством. Це означає, що як мінімум половина нашого бюджету не лежить на рахунках казначейства, не підлягає тим державним обмеженням, яким підлягає державний бюджет. В нас більше можливостей, більший спектр послуг, які ми можемо надавати. Низка обмежень, які застосовуються до інших університетів, до нас не застосовуються, і наступний університет, який перейшов на таку форму, — це Львівський медичний університет, слідом за нами. Очікуємо, що далі буде більше.
— Що можете сказати про молодих пілотів, які пройшли навчання, хто ці щасливчики?
— Це ті студенти, які вступили до нас попри те, що кoвід, потім повномасштабне вторгнення — вони повірили в те, що українська авіація буде, і вступили до нас на бакалаврську програму «Навчання пілотів» — тут важливо, бо це така фішка нашого університету. Це не просто тренінговий курс, це повноцінна вища освіта — бакалаврат, і протягом цього бакалаврату ти ще вчишся, отримуєш всі навички пілота, в кінці цього навчання маючи і завершену вищу освіту, маючи і пілотську ліцензію. Вони до нас вступили, вчилися, і вони були відібрані за конкурсом. Частина з них з авіаційних родин, в них або батько або мати працюють в авіації або пілотами літають. Двоє сьогодні присутні на цій зустрічі і кажуть, що хочуть повернутися в Україну і відновлювати авіацію, як тільки це стане можливим.
— Завершується навчальний рік, ви вже розумієте, якою буде кількість абітурієнтів, наскільки активно вони вступатимуть до вашого вишу цього року?
— В нас якраз йде вступна кампанія, і ми на цій вступній кампанії зосередилися на тому, щоб знайти свого вступника. Для нас дуже важливо, щоб це були мотивовані люди, які дійсно хочуть навчатися, які хочуть стати інженерами, професіоналами для відбудови, для перемоги України, а не просто отримати диплом. Не просто «бо так прийнято», «бо так батьки захотіли», а ті, які хочуть здобувати цю освіту, тому що ми хочемо її їм давати. Це має бути взаємно. Ми доклали максимум зусиль, щоб переконати людей, що авіація є. Ми привезли величезний літак на ВДНГ на «Фестиваль кар’єри» для того, щоб говорити з людьми про те, що ми готуємо авіаційні спеціальності — навіть якщо небо закрите, авіація все одно є, аеропорти підтримують придатність персоналу, вони постійно наймають на роботу. Бориспіль готовий запускатися, як тільки в них буде на це дозвіл. Крім того, українська авіакомпанія Sky Up літає в Європі, Nova Airlines — нова логістична авіакомпанія, яка з’явилася під час повномасштабного вторгнення. Українська авіація розвивається, вона точно буде, і маємо бути до цього готові.
— Чи вступають до вашого університету українські біженці, які виїхали за кордон від початку повномасштабної війни, у тому числі і до Чехії?
— У нас є низка онлайнових програм, де можна навчатися повністю онлайн. Звичайно, це не про пілотів і не про обслуговування повітряних суден — там, де дуже потрібні фізичні навички і присутність фізично людей на кампусі,— але такі напрямки, як комп’ютерна інженерія, психологія надзвичайних ситуацій, все, що можна вивчати онлайн без втрати якості, — у нас є такі і будуть освітні програми. Живучи в Чехії, можна вступати. Для нас важлива ця спільнота, важливо її не втратити, ми завжди були міжнародним університетом, в нас дуже багато випускників за кордоном було завжди, тому нам буде дуже приємно, якщо вступники з Чехії розглянуть вступ до університету на онлайнові програми.
На академічному рівні до проєкту «Підготовка цивільних пілотів» був залучений Чеський технічний університет у Празі (ČVUT), який підготував навчальні матеріали за європейськими стандартами та створив диференціальний аналіз української навчальної програми. Практична частина проходила в льотній школі F-Air в аеропортах Карлових Варів та Бенешова.
Про навчання ми поговорили з одним із його випускників Михайлом Сафаровим.
— Розкажіть про курс та навчання у Чехії.
— Кожен пілот, який стає другим пілотом чи капітаном, кожен пам’ятає час навчання у авіашколі, і я впевнений, що кожен з нас так само буде пам’ятати цей шлях тут. Сто відсотків — це був непростий шлях: багато екзаменів, багато польотів, треба постійно щось вчити, але що може нас зупинити, бо це наша мрія.
— Ви у якому році вступили до Національного авіаційного університету?
— У 2020 році.
— Ви сподівалися, що будете літати саме в Україні?
— Так. Я частково з авіаційної сім’ї, мій дідусь та мама працюють в авіації. Я вступив у 2020 році і навіть отримав ліцензію приватного пілота в Україні, в українській авіаційній школі, і планував продовжувати так само вчитись далі в Україні, літати далі в Україні. Але, на жаль, через наших сусідів треба було адаптуватись і знаходити вихід з ситуації. Знову ж таки, вдячні уряду Чехії та Чехії, і нашому університету за можливість навчатись тут.
— У якому віці ви захотіли стати пілотом?
— Я пам’ятаю, що я був маленьким, мій дідусь дуже часто розповідав, коли ми збиралися родиною, якісь історії зі своїх польотів, і мене це чіпляло. Але я певний час думав, що я не можу бути пілотом через те, що в мене окуляри, але виявилось, що це радянські стереотипи.
— А як зараз вирішується це питання, застосовуються лінзи?
— Так. Ми можемо літати в окулярах чи у лінзах, єдина умова, що в тебе мають бути із собою запасні окуляри чи лінзи.
— Кожен у своїй професії бачить вершину, якою є вершина у професії для вас?
— Моя мрія — літати з Борисполя, тому що я ріс у Києві, я жив на лівому березі і часто бачив пілотів, які їдуть на роботу туди, і для мене це така дитяча мрія.
— Поки можливості літати з Борисполя немає, які у вас плани?
— Я вже пройшов навчання на інструктора і я вже починаю працювати як інструктор, тут у авіашколі, вчу як українців, так і чехів, так і громадян інших країн. Навчаю базовим навичкам на однодвигунному літаку.
— Скільки годин повинен налітати пілот для того, щоб йому довірили пасажирів?
— Загалом є два типи курсу: інтегрований і модульний. Інтегрований курс — це приблизно 150 годин на літаку і 50 годин на симуляторі, після цього вони проходять перенавчання, коли вже потрапляють у авіакомпанию, на сам тип літака, наприклад, на Боїнг чи Airbus, і вже можуть працювати у ролі другого пілота. Звичайно, що перші пів року вони літають по маршрутах вже, але з капітаном, який все одно вчить. Після завершення школи ти вже можеш йти в авіакомпанію.
— Ви пам’ятаєте свій перший виліт?
— Так, я пам’ятаю. Це було 25 травня 2021 року з аеродрому Київ-Південний, це біля Києва, і дуже класні спогади були.
