«Запропонувала себе»: історія української діджейки з Острави
Українська діджейка Тетяна Дудкіна — резидентка одного з найпопулярніших клубів Острави. Її любов до музики перемогла всі життєві обставини, коли здавалося, що займатися улюбленою справою неможливо. Як і більшість харків’ян, вона була змушена залишити рідне місто та почати нове життя в іншій країні.
Просидівши перші вісім днів повномасштабного вторгнення у старому бомбосховищі, Тетяна вирішила їхати геть із Харкова. Їй було все одно, куди, аби не бачити і не чути того, що відбувалося навколо — аби врятувати себе та свого сина.
«У бомбосховищі було жахливо — страшні умови, усе в цементному пилу. Ми цим дихали, і згодом всі почали хворіти. Тоді я вирішила їхати. Ми взяли два рюкзаки та пакет з «АТБ». Пам’ятаю, як йшли шахтою метро чотири або п’ять годин, десь 15 кілометрів. Зовні все гриміло, були ракетні атаки, постійно обстрілювали всі райони. Ми йшли до Південного вокзалу, де під’їхав евакуаційний потяг. Ми просто втиснулися в нього разом з натовпом людей і поїхали, не знаю як — але просто поїхали».
Доля привела її з сином до Острави. Далі почалося нове життя з усіма викликами адаптації в іншій країні: пошук житла й роботи, вивчення мови.
Спочатку Тетяна працювала на одному зі складів Острави, тягаючи важкі коробки. Згодом, завдяки пропозиції від бюро працевлаштування, знайшла роботу в одній з мовних шкіл — спочатку адміністратором, а з часом вже сама організовувала курси чеської для українців по всій Чехії.
Але пристрастю її життя завжди була музика — ще у 2016 році Тетяна закінчила школу діджеїв у Харкові та грала в різних клубах.
«Мені дуже подобалося шукати нові треки на різних платформах. Так у мене з’явився класний плейлист, і я подумала: чому б не спробувати себе як діджейку? Так усе й почалося. Граю різні стилі — хаус, мінімал, дип-хаус, тек-хаус, техно. Обираю те, що відчуваю сама. Наприклад, трип-хоп поки що не граю, але, можливо, колись теж додам його у свої сети. Моя аудиторія — це переважно молодь до сорока років. Це люди, яким цікава не поп-музика, а щось інше — андеграундне звучання».
Довоєнної музичної складової життя в Остраві Тетяні бракувало. І вона наважилась на невластивий для себе крок — самостійно піти до клубу й запропонувати себе як діджейку.
«Я зазвичай так не роблю, але тоді наважилася. Я була в клубі Etáž. Мені було дуже страшно, навіть руки тряслися. Але я підійшла до барної стійки та запитала, чи не потрібен їм діджей. Ще й ламаною чеською це сказала. До мене вийшов власник клубу — Давід Міхейда, і я перепитала вже в нього. Вони разом зі співвласником Ондрою Тоболою послухали мої мікси — і зрештою дали мені шанс».
Тетяна свого шансу не втратила. Відтоді вона — резидентка клубу, яка кілька разів на місяць запалює публіку на вечірках і поступово знаходить свого слухача в Остраві.
«Я граю трохи іншу музику, ніж тут звикли слухати. У Чехії популярні драм-н-бейс, джангл, даунтемпо. А я граю щось таке, під що можна постукати ніжкою, більш драйвове. Таких діджеїв тут небагато, тому для публіки я певною мірою новинка. Звісно, це не всім підходить, у кожного свій смак, але своя аудиторія в мене вже з’явилася».
Тетяна признається: її шлях не був простим. Як і у багатьох українок тут, часом у неї опускалися руки і нічого не хотілося робити.
«Буває, що зовсім не вистачає сил і нічого не хочеться робити. У мене теж таке трапляється, але іноді достатньо зробити перший крок — просто встати й почати щось робити, — і далі все якось само запускається. Я вже давно працюю з психологом, і це справді допомагає мені рухатися вперед і не зупинятися».
За словами Тетяни, рухатися вперед її найбільше надихає коханий Йозеф. Вони познайомилися на сайті знайомств, і саме музика стала тим, що на початку їх поєднало.
«Йозеф також діджей, а ще грає у групі. Саме завдяки йому я вперше виступила — це було спонтанно, на якійсь вечірці чи дні народження. Мені дуже сподобалося, і, що важливо, людям теж зайшло — і далі все якось природно почало розвиватися одне за одним. Він дуже допоміг мені адаптуватися в Остраві, зокрема з житлом, бо тут дійсно це непросто. З часом ми почали жити разом, і вже майже чотири роки не розлучаємося. Обожнюю цього чоловіка!»
Цього року пара планує весілля. А ще мріє про дитину — для якої вже обрали імена: і хлопчаче, і дівчаче.
